Сербська література досі для нас видається екзотичною. Попри територіальну близькість, та історичні перетини, це щось, що викликає цікавість і вабить невідомістю. Тільки один сербський письменник зміг вийти поза межі екзотики та стати відомим і своїм. Так, я про Мілорада Павича.

Окрім кількох словників на моїй полиці, «Книга про тіло» серед найважчих томиків. Тому ідеально читати її, розклавшись на дивані і вперши у непласке пузце.

Ми ніколи не знаємо, що насправді думає та відчуває інша людина. Спробувати зрозуміти когось, розгадати його наміри – справжній квест. Особливо, коли цей хтось – жінка. Особливо, коли ця жінка імпонує вам. Мабуть, тому книжка Дафни Дю Мор’є «Моя кузина

Роман-антиутопію «Оповідь служниці» Марґарет Етвуд написала в 1985 році. Але після виходу в 2017 році серіалу, знятого на основі книги, про неї заговорили знову. Роман викликає різноманітні емоції, ставить багато питань та точно не залишить нікого байдужим.

Декілька місяців назад інстаграмом гуляв хештег книжковий_піврічний_тег з питанням «яка книга зробила тебе щасливою?».  Довго перебирала подумки прочитані тексти за першу половину року, за минулий рік, за останні роки й зрозуміла, що я таких книжок не читаю. Засмутилася. А потім вирішила

Не завжди прості, радше особливі, сусідські стосунки двох країн зі схожою долею – України і Польщі, вже протягом багатьох років стають розмінною монетою у політичній діяльності недобросовісних політиків. Адже, здавалось, вже все забуто, пробачене, пережите. Але старше покоління обох країн

Чи має право на нормальне дитинство той, від кого залежить життя цивілізації?

Я і книжки Ліян Моріарті розминулись, як у морі кораблі. Спонсор нашої несумісності – усі ті, хто порівнює книжки авторки з творчістю Джоджо Мойєс, Сари Джіо та інших популярних авторок жіночих романів. Ви теж на це купились? Не вірте жодному

Кожне народження антиутопії – це маленьке свято. А український переклад культового роману – це привід підняти бокали. Тільки не робіть потім (чи в процесі) селфі. І не завантажуйте їх у соцмережі. І ні в якому разі не оновлюйте статус, мовляв,

Чи готові ви повернутися у минуле і прожити час, коли батьки були молодими?

Існує багато причин, із яких люди читають художні книжки. Спосіб змарнувати час, пошук нової інформації про світ, оцінка стильових експериментів... Проте, за моїми спостереженнями, у більшості ситуацій люди спраглі шукати в книжках підтвердження своїх поглядів на світ, зокрема в тому,

Свіжий переклад підліткового роману уже знайомої українським читачам польської письменниці Барбари Космовської «Samotni.com» зовсім недавно побачив світ у Видавничому домі «Школа». Після веселого сімейного абсурду «Буби» і болісної «Позолоченої рибки» нова книга зустрічає підлітків стриманою серйозністю озвучених проблем.

«Дівчина з перловою сережкою» – найвідоміше полотно Яна Вермеєра. І одне з найзагадковіших. Ніхто достовірно не знає, кого ж зобразив на цій картині художник. Можливо, це його донька. Але існують й інші версії.

Є книги, з якими варто занурюватись в оксамитовий сезон. «Гаряче молоко» Дебори Леві торік потрапила до шорт-листа Букерівської премії. Її не вдалось перевершити чорний, сатиричний і політичний The Sellout Пола Бітті, але саме вона з прекрасної шістки першою вийшла українською.

Мабуть, кожному в дитинстві окрім казок дорослі купували енциклопедії. Великі, з цікавими ілюстраціями, які можна було година розглядати, пізнавати й впізнавати у них реальність, досліджувати її. Дивно, що досі ще не перехрестили енциклопедії розвиваючими книжками (і слава Богу!). Діти, дитинство

Кожен пам’ятає речі, які хочеться забути раз і назавжди. Можливо, ви когось скривдили або хтось скривдив вас. Можливо, просто поводилися негідним чином або припустились помилки, яка тепер здається жахливою. Можливо, щось інше, але вже ж було. У кожного є своє Темнокуття