Самотність по-польськи

Свіжий переклад підліткового роману уже знайомої українським читачам польської письменниці Барбари Космовської «Samotni.com» зовсім недавно побачив світ у Видавничому домі «Школа». Після веселого сімейного абсурду «Буби» і болісної «Позолоченої рибки» нова книга зустрічає підлітків стриманою серйозністю озвучених проблем.


Барбара Космовська – авторка молодіжних бестселерів


Саме так ця письменниця відома українським і польським читачам. Її книги завоювали низку національних премій і нагород, окремі романи ставали бестселерами. Молодіжна література – це не лише письменницька «спеціалізація» Космовської, а й її наукове зацікавлення. Крім цього, в Поморській академії вона працює на посаді доцента кафедри історії літератури романтизму й позитивізму.

Роман «Samotni.com» в оригіналі має дещо іншу назву – «Samotni.pl». Саме таку інтернет-адресу має популярний у Польщі сайт знайомств. Втім, не дозвольте цій назві ввести себе в оману: окрім цієї співзвучності (маленький спойлер!) з віртуальними знайомствами ця книга нічого спільного не має.


Сироти і «євросироти»


У цій історії є кілька центральних персонажів, які спершу живуть досить автономно, аж поки їхні шляхи не перетинаються доволі щільно. Але й тоді, коли між ними існує дистанція, і тоді, коли вони стають майже рідними, між ними є дещо спільне – відчуття самотності і сирітство – буквальне й соціальне.

Зося – молода вчителька з комплексом відмінниці, яка прагне усе в житті робити _правильно_ : навчати і виховувати своїх учнів, піклуватися про молодшу сестру по матері Йоанну, тримати на своїх тендітних плечах атмосферу їхнього маленького дому. Вона покірно взяла на себе роль матусі, хоча тихцем страждає від того, що заради сестри відмовилася від особистого щастя, і вечорами свої думки і жалі виливає у щоденнику.

Йоанна – яскрава дівчина з копицею рудого волосся, яка одразу привертає увагу своєю зовнішністю, а ще – вільним володінням англійською, проте воліє триматися осторонь від усіх. Її дитинство, проведене у сонячній Сирії, закінчилося зі смертю батьків. І Йоанна ніяк не може звикнути до своєї польської самотності – все перебирає світлини й різні законсервовані у таємній скриньці спогади та щовечора пише до мами листи.

Віктор живе з бабусею, свого батька він ніколи не знав. А мама – невгамовна, «вітром підшита» місцева красуня подалася на пошуки ліпшого життя десь у Лондоні. Хлопець уже й не дуже вірить, що вона таки забере його до себе, але досі носить надісланий нею светр і збираю моделі літачків, мріючи, що колись один із них – але справжній! – таки відвезе його до мами. А поки що, щоб мати змогу купити ліки для хворої бабусі, долучається до підліткової банди й перепродує крадені речі, повністю забивши на освіту й спорт. Не те щоб йому це подобалося – просто він має бути сильним і розв’язувати у доступний йому спосіб ті проблеми, які звалюються на голову.
Усі вони – загублені діти, позбавлені батьків, заручники своєї самотності, які звиклися зі своїм становищем і не бачать альтернативи. Але інший вихід насправді є. І про нього ми дізнаємося, коли перезнайомимося з усіма героями, а вони почнуть знайомитися одне з одним.


Вихід – це люди


Не наркотики, не алкоголь, не віртуальні реальності, навіть не книги. А небайдужі, щирі, відкриті люди стають тими порталами, які показують іншу можливу реальність і допомагають її втілити. Для Віктора це Зоська – учителька, яка зуміла помітити в ньому потенціал і запропонувала надолужити пропущене у навчанні, та Шимон – власник фотоательє, з допомогою якого хлопцю вдається порвати з кримінальним оточенням і знайти підробіток, і, звісно, Йоанна, яка за пошарпаним светром розгледіла душу юнака і допомогла йому набути відчуття власної самоцінності.

Коли поряд друг, приятель, людина, яка у тебе вірить і допомагає, – ти можеш протистояти цькуванню, дати відсіч хуліганам, побороти слабкість і хворобу, відкрити душу коханню. Такими опорами у певних ситуаціях доводиться побути кожному з героїв. І це зовсім не значить, що після цього проблеми щезнуть – просто збільшиться опірність до них, просто їх буде легше вирішити.


Підліткові, дорослі і національні проблеми


Крім глобального відчуття самотності, яке мучить героїв книги, авторка озвучує ще кілька специфічних проблем, близьких не лише українським підліткам, а й дорослим теж.

Перша – це буллінг і фетшеймінг, від яких страждають дівчатка-підлітки із зайвою вагою, незалежно від того, де вони живуть – в Україні чи в Польщі. Коли ти виглядаєш більшою, ніж середньостатистична школярка, не важливо, якими прекрасними рисами характеру чи непересічними талантами ти наділена. Ти – булочка для биття. Саме така роль уготована Каї, Йоанниній однокласниці, і вона чудово навчилася її грати, намагаючись ігнорувати щоденні образи, знущання і штурханці. Тим паче, що дівчинка довгий час жила у селі, тепер мешкає в тітки, і нікому за неї заступитися. Але – не без допомоги подруги – Кая відрощує впевненість у собі, яка зрештою дозволяє «виплюнути» в обличчя найжорстокішій «зірці» класу Касьці: «Я ще колись схудну, а от ти завжди залишишся огидною злодійкою, яка не жаліє навіть друзів!».

Друга – це посттравматичний синдром. Його досить успішно зумів подолати колишній військовий репортер, який знімав у Іраку, Шимон. Поринувши у спокійний сімейний бізнес, осівши у фотоательє, де ретро-знімки нагадують про минувшину, він приглушив спогади про кров, смерть і злочини. А його бойовий товариш, повернувшись у мирну Польщу, продовжив свою «війну» – уже в ролі кримінального авторитета, який топить будні в алкоголі. Залишені війною рани можна гоїти по-різному, – наполягає авторка, вкотре повторюючи, що завжди є інших шлях.

Третя – соціальне сирітство, яке, як показує історія, описана в книзі, подекуди значно страшніше, аніж біологічне. Йоанна, яку виховує старша сестра, почувається значно безпечніше і захищеніше, аніж тисячі польських хлопчиків і дівчаток, чиї батьки поїхали «на заробітки» у ще західнішу Європу, лишивши дітей на родичів. Проблеми з навчанням і законом, як у Віктора, – це насправді не найгірше, що може статися з «євросиротами». Набагато трагічніша побіжно розказана історія Зосиної учениці Мальвіни, яка через аж занадто близьке «піклування» дядька спробувала накласти на себе руки і опинилася за крок до смерті.


Реальне життя


Попри таку «інтернетну» назву книги, сучасним ґаджетам і віртуальному світу у ній зовсім не вділено місця. Ці підлітки й молодь, про яких вона розповідає, спілкуються вживу, пишуть листи, роблять паперові фото, ведуть щоденник. Вочевидь, Барбарі Космовській ішлося не про Всесвітню Павутину, а про інші річ, яка на глибокому рівні поєднує юних поляків – всепольську самотність, у які всі вони – «samotni.pl».


Для тих підлітків, кого дістала самотність,


…тих, хто почувається покинутим у школі чи вдома, тих, хто з батьками бачиться лише по скайпу, тих, кого цікавить, як живе польська молодь, тих, хто любить молодіжні романи і творчість Барбари Космовської.


Пряма мова


« – Мальвіна, я, ти… всі ми жертви дивних мрій наших старих, – порушив тишу Войтек. – Точніше, коли вони відібрали в нас звичну дитячу буденність… канапку до школи, настирні питання про контрольну роботу, власний куток, хоч би навіть з нестерпними братами чи сестрами на голові. Не кажучи вже про собаку чи кишенькові гроші.

– Ти не хотів би й собі з ними? В Ірландію?
– Я був би ідіотом!»


Схожі книги


«Буба» Барбара Космовська, «Маргаритко, моя квітко» Крістіне Нестлінґер, «Дівчата з 13-ї вулиці» Малгожата Гутовська-Адамчик.


Купити книжку в Yakaboo

Віталіна Макарик
Журналістка, редакторка, блогерка і пристрасна читачка і мама двох дітей. Люблю каву, цікаві тексти різних жанрів і підліткову літературу. Мрію про те, щоб у добі було більше годин, щоб встигнути написати і прочитати усе, що хочеться. Але коли кількість непрочитаних книжок у «списку очікування» скорочується до п’яти, починаю панікувати. Поки збираюся написати свій роман, з насолодою читаю чужі і обожнюю про них говорити.
http://vityska.pp.ua/

8 thoughts on “Самотність по-польськи

    Залишити відповідь