Всередині перевидань Ернеста Гемінґвея

Під час Форуму Видавців дискусія про переклади класики зібрала повний зал. Перекладачі пояснювали необхідність періодично по-новому перекладати вже колись перекладені тексти. Змінюється культурний код, змінюється мова, звичаї, тенденції, конотації, тож книжки для кращого розуміння теж необхідно оновлювати.

Одним з яскравих прикладів подібного оновленого перекладу є тріо книг Ернеста Гемінґвея, які вийшли у Видавництві Старого Лева. «Старий і море», «І сонце сходить» («Фієста») і збірник оповідань «Чоловіки без жінок» — ось герої нашого сьогоднішнього тексту.

Останній раз тексти Гемінґвея виходили в українському перекладі в 1979-1981 роках, чотиритомник у видавництві Дніпро, а в 1985 році видавництво Вища школа публікувало окремо «Фієсту» і «По кому подзвін». Минуло майже 40 років, СРСР більше немає, його цензури теж, стільки всього в світі змінилося, до того ж є потреба в авторі, який пише про війну так, що після прочитання хочеться не застрелитися, а вірити в майбутнє. Якщо не світле, то хоча б в його наявність.

Питань «чому це саме Гемінґвей» не виникає — потреба у його текстах у суспільстві зараз ясна як ніколи. До того ж, ВСЛ вловили тенденцію і випустили не просто оновлену лінійку текстів в новому перекладі — це повноцінна нова лінійка книг. Лаконічний дизайн, красиві обкладинки, ніби намальовані від руки, кольорові зрізи та цікаві ілюстрації.

І вийшла добірка на будь-який смак: для тих, хто хоче роман, щоб про війну та її наслідки, є «Фієста»; для любителів великих метафор є «Старий і море»; для тих, хто надає перевагу короткій телеграфній прозі, є «Чоловіки без жінок».

А оскільки книги ці прекрасні не тільки зовні, але і всередині, загляньмо під обкладинку до кожної.

«І сонце сходить» («Фієста»). Про такі книжки кажуть «заздрю, ти читаєш це вперше»

На одній з вечірок Гертруда Стайн в розмові з Ернестом описала їхнє повоєнне суспільство словами, які увійшли в історію — втрачене покоління. Люди, покалічені війною, занадто жорстокою і дуже реальною. Їхній світ перевернувся з ніг на голову і нормальним вже ніколи не буде, тому вони існують в світі, де біль глушиться алкоголем, жорстоким веселощами, любовними захопленнями без міри. Більше нічого приховувати, все занадто прямолінійно, цинізм — це нова романтика. З гумору тільки сарказм, подорожі більше схожі на втечу, а мораль мертва — це чудовий новий світ.

Втрачене покоління — основа книги, де в післявоєнному Парижі американський журналіст Джейк Барнс не може залишатися наодинці зі своїми думками, тому щоночі проводить в компанії алкоголю, шалених танців і людей різного рівня близькості, аби тільки позбутися глухої туги. Він поранений і поранений так, що назавжди позбавлений можливості бути щасливим в шлюбі. Він закоханий, але Брет Ешлі не може втриматися від коротких романів без числа і цілі, та й Джейк не противиться цьому. Одного разу Джейк вирушає за традицією дивитися на бій биків і цього разу його друзі їдуть з ним, але нічого доброго з цього не виходить. Всі чоловіки закохані в леді Ешлі, вона в стосунках паралельно з двома друзями відразу, ті нескінченно ревнують і зачіпають один одного, якщо не фізично, так словесно, а вона під фінал (спойлери!) втікає взагалі з третім. Фієста — це історія спустошених не за своїм бажанням людей і про те, як вони відчайдушно намагаються наповнити своє життя світлом, легкістю і радістю, а виходить тільки болем, розчаруванням і гіркотою. Добре, що Хем завжди залишає надію.

«Старий і море». Людину можна знищити, але її не можна перемогти

Останній опублікований прижиттєво текст Гемінґвея. На першій же суперобкладинці було написано «нова класика» і так воно і сталося. За неї автор отримав спочатку Пулітцерівську премію, а слідом і Нобелівську. Для багатьох знайомство з творчістю Гемінґвея почалося саме з цієї повісті й поки одні сприймають її як легку нехитру казку, інші як відповідь на критику, треті як новий рівень творчості письменника, текст не старіє з роками й стільки десятиліть знаходить свою аудиторію. На диво легко написана книга, сюжет якої всі знають, але читати її від цього не стає менш цікаво.

Старий кубинський рибалка Сантьяго 84 дні виходить в море і повертається ні з чим. Всі в селі вже визнали його невдахою salao і відвернулися від нього, і тільки маленький хлопчик Мандоліно вірить, що все скоро зміниться. Попри заборону батьків, він допомагає Сантьяго донести снасті до будинку, відвідує його і разом за вечерею вони базікають про бейсбол. На наступний день старий виходить далеко в море й раптово йому посміхається удача — на гачок попадається марлін понад п’ять метрів завдовжки. Два дні й дві ночі намагається впоратися старий з рибою, але зловити ще не означає утримати. І ось коли на третій день він витрачає сили, що залишилися, щоб всадити в рибу гарпун, на кров спливаються акули. Ця битва не на рівних — Сантьяго відбивається щосили, але вони з’їдають марліна, залишаючи один лише скелет, який рибалці вдається дотягнути до берега.

Мені шалено подобається, як чудово вміщаються в одному творі стільки гордості й смирення водночас.

Серпневий мастрід: 7 книжок про море та океан

«Чоловіки без жінок». Ясно телеграфую реальність

Із синьо-сизої обкладинки кольору заходу сонця на нас не дивиться чоловік — він охоплений своїми демонами в шинку після довгого трудового дня, повного сумнівів. Це — збірка оповідань, які охоплюють творчий період 1923-1927. Лаконічні, точні, ясні, не позбавлені поетики тексти, які передають реальність без прикрас, просто з не із найбільш звичної або зручної точки зору.

Про любов, війну, страх, відвагу, сумніви й дорослішання — Гемінґвей не соромиться говорити одночасно про побутове і про вічне, з силою занурюючи нас головою в чан, де намішано минуле, майбутнє і твереза реальність.

На якому тексті ви зупинитеся найдовше? «Мій старий», який одночасно про гордість і віру, про батьків і дітей, про пам’ять і розчарування? Або на найкоротшій історії кохання, що ніби намагалися вмістити в одну телеграму? Або бажаєте послухати найбільш банальну історію, в якій весь світ зупиняється в день похорону матадора? Це гострі, експресивні історії, вони не залишають сумнівів в генії Гемінґвея, його умінні ловити момент і вставляти в рамку так, щоб він не втрачав актуальності й гостроти. Адже не обов’язково говорити про головне навпростець, щоб його відчувати.

Кішка на дощі. Уривок зі збірки Гемінґвея «Чоловіки без жінок та інші оповідання»

Усі фото Юлії Рябчик.