Кішка на дощі. Уривок зі збірки Гемінґвея «Чоловіки без жінок та інші оповідання»

На початку вересня у Видавництві Старого Лева виходить третя книжка із серії перевидань Ернеста Гемінґвея, збірка оповідань «Чоловіки без жінок та інші оповідання».


Збірка Ернеста Гемінґвея «Чоловіки без жінок та інші оповідання» охоплює написане у 1923–1927 роках. Ці твори, сповнені психологічної напруги і незвичайного поетизму, — про дорослішання і дружбу, про відвагу і страх, про кохання і втрати, про війну і смерть, про відчайдушні пошуки сенсу життя… У характерному «телеграфному» стилі Гемінґвей фіксує довколишні події, часто не промовляючи про головне. Але місткі і несподівані деталі та óбрази створюють настільки особливу атмосферу, що в цих лаконічних, сміливих та витончено експресивних текстах автор постає перед нами як майстер короткої прози.

Переклад: Ганна Лелів 
Дизайн обкладинки: Анастасія Стефурак
Дизайн серії: Назар Гайдучик

Читати: Ернеста Хемінгуея вперше з часів Незалежності перекладуть українською


mens without women_COVER_3D_with_jacket

Уривок з книжки «Чоловіки без жінок та інші оповідання»

Кішка на дощі

У готелі мешкало тільки двоє американців. Вони не знали нікого, з ким перетиналися на сходах дорогою до кімнати. Кімната їхня була на другому поверсі й виходила вікнами на море. А ще на сад і пам’ятник полеглим на війні. У садку росли високі пальми й стояли зелені лавки. У гарну погоду туди завжди приходив художник із мольбертом. Художникам подобалися пальми і яскраві кольори готелів, що виходили вікнами на сади й море. Італійці здалеку приїжджали подивитися на пам’ятник полеглим на війні. Він був вилитий із бронзи й виблискував під дощем. Падав дощ. Краплини дощу скапували з пальм. На всипаних гравієм доріжках стояли калюжі. Хвилі накочувалися на берег під дощем однією довгою лінією, ковзали назад по піску, а тоді знову накочувалися однією довгою лінією під дощем. З майдану перед пам’ятником полеглим на війні роз’їхались автомобілі. На другому боці, на порозі кав’ярні стояв кельнер, роздивляючись спорожнілий майдан.
Американка стояла біля вікна й визирала на вулицю. Надворі, просто під їхнім вікном, під одним із зелених столиків, з яких скапувала вода, принишкла кішка. Вона намагалася згорнутися у клубок, щоб на неї не капав дощ.
— Йду заберу ту кішечку, — сказала американка.
— Давай я піду, — відповів її чоловік, який лежав на ліжку.
— Та ні, я заберу. Бідолашне кошеня — сховалося від дощу під столом.
Чоловік повернувся до своєї книжки, лежачи на ліжку й підклавши собі під спину дві подушки.
— Дивись не намокни, — сказав він.
Жінка спустилася сходами — власник готелю підвівся і вклонився їй, коли вона проходила повз його контору. Його стіл стояв у протилежному кутку кабінету. Господар був старий і дуже високий.
— Il piove*, — мовила американка.
Власник готелю їй подобався.
— Sì, sì, Signera, brutto tempo**. Жахлива погода.
Він стояв за столом у протилежному кутку тьмяної кімнати. Американці він подобався. Подобалось те, з яким серйозним виразом лиця він приймав компліменти. Його відчуття власної гідності. Те, як він хотів їй догодити. Те, як сприймав своє становище власника готелю. Подобалось його старе кругле обличчя і широкі долоні.
Думаючи про те, що він їй подобається, вона відчинила двері й визирнула на вулицю. Дощ змінився на зливу. Якийсь чоловік у дощовику йшов через порожній майдан до кав’ярні. Кішка мала б сидіти десь праворуч. Може, вдасться пройти попід карнизом. Коли вона стояла на порозі, над нею несподівано розкрили парасолю. Покоївка, яка прибирає їхній номер.
— Щоб не намокли, — сказала вона італійською, усміхнувшись.
Власник її послав, хто ж іще. Разом із покоївкою, яка тримала над нею парасолю, вона рушила стежкою до їхнього вікна. Столик стояв на своєму місці, вимитий дощем, яскраво-зелений, але кішка зникла. Її враз охопило розчарування. Покоївка глянула на неї.
— Ha perduto qualche cosa, Signera?***
— Тут була кішка, — відповіла американка.
— Кішка?
— Si, il gatto.****
— Кішка? — розсміялась покоївка. — Кішка на дощі?
—Так, — мовила вона. — Під столом.
А тоді:
— Ох, як мені хотілось її забрати. Забрати собі те кошеня.
Коли вона говорила англійською, обличчя покоївки напружувалось.
— Ходімо, синьйоро, — сказала вона. — Йдемо всередину. А то намокнете.
— Ходімо, — відповіла американка.
Вони дійшли всипаною гравієм доріжкою до дверей. Покоївка затрималась на вулиці, складаючи парасолю. Коли американка проходила повз контору власника, padrone* вклонився їй з-за стола. У ній щось стиснулося в маленьку грудку. У присутності padrone вона почувалась крихітною і водночас дуже важливою. Якусь мить їй здавалось, що вона надзвичайно важлива. Американка піднялася сходами. Відчинила двері кімнати. Джордж лежав на ліжку й читав.
— Ну що — забрала кішку? — запитав він, відкладаючи книжку.
— Її там не було.
— Цікаво, куди вона поділась, — відповів він.
Очі його відпочивали від читання.
Вона сіла на ліжко.
— Я так хотіла її забрати, — мовила вона. — Не знаю чому. Так хотіла забрати те бідолашне кошеня. Невесело йому мокнути на дощі.
Джордж знову взяв до рук книжку.
Вона підійшла до туалетного столика, сіла перед дзеркалом, взяла люстерко й почала розглядати своє відображення. Уважно роздивилася профіль, спершу з одного боку, потім з другого. Далі перевела погляд на потилицю і шию.
— Може, мені варто відпустити волосся, як думаєш? — запитала вона, знову роздивляючись свій профіль.
Джордж підняв очі й побачив її потилицю з коротко підстриженим, як у хлопчика, волоссям.
— Ти й так гарна.
— Набридло вже, — мовила вона. — Так набридло бути схожою на хлопця.
Джордж засовгався на ліжку. Відколи вона заговорила, він не зводив з неї погляду.
— Ти дуже гарна, — сказав він.
Вона поклала люстерко на столик, підійшла до вікна й визирнула надвір. Сутеніло.
— Я хочу туго стягнути волосся, так щоб воно було гладке-гладке, і зав’язати на потилиці великий вузол, щоб можна було помацати рукою, — сказала вона. — Хочу мати кошеня — воно сидітиме в мене на колінах, я його гладитиму, а воно муркотітиме.
— Ага, — пробурмотів Джордж зі свого ліжка.
— А ще хочу їсти за столом срібними ложками й виделками, і щоб свічки горіли. Хочу, щоб була весна, хочу розчісувати волосся перед дзеркалом, і кошеня хочу, і нову сукню.
— Замовкни і ліпше щось почитай, — сказав Джордж.
Він знову тримав книжку в руках. Його дружина визирала з вікна. Вже стемніло, пальмове листя досі шуміло під дощем.
— Хай там як, а я хочу мати кішку, — мовила вона. — Хочу кішку. Хочу кішку — і то вже. Якщо не можна мати довге волосся і не вмирати від нудьги, то кішку точно можна.
Джордж не слухав. Він читав книжку. Його дружина визирала з вікна на майдан, де засвітилися ліхтарі.
У двері хтось постукав.
— Avanti!* — гукнув Джордж.
Він підняв очі від книжки. На порозі стояла покоївка. Вона притискала до грудей велику плямисту кішку, яка звисала у неї з рук.
— Перепрошую, — мовила вона, — padrone попросив мене передати це синьйорі.


Читати: Дайджест тижня: новини та новинки серпня
Читати: Серпневий мастрід: 7 книжок про море та океан

(Visited 547 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com