Іноді, прочитавши ще одну книгу з свого безмежного списку запланованого до прочитання, в мене виникає майже нестримне бажання поділитись нею з усім світом. Звичайно, таке відчуття навідує мене досить рідко, але коли воно з’являється, то стриматись практично неможливо.

За два роки моє ставлення до серії книг Джефа Кінні «Щоденник слабака» суттєво змінилося. Якщо колись я лише визнавала його дотепний гумор, то тепер цей підлітковий комікс мені дуже подобається і навіть виріс в моїх очах до рівня «класний». Причиною

В житті практично кожної дитини (ну, принаймі таких більшість) настає момент, коли їй починає подобатись боятись. В мене, наприклад, таке відчуття з’явилось в тринадцять (зрештою, з часом воно зникло і я тепер зовсім не хочу боятись), в моєї сестри –

Є книги від яких неможливо відірватися, роман «Вегетаріанка» південнокорейської письменниці Хан Канг (видавництво «КМ-Букс») можна віднести саме до таких. Можливо, ця книга пройшла б повз мене непоміченою, якби не величезне бажання моєї подруги прочитати її.

Почну з того, що я ніколи досі не читала творів Андрія Любки. Чомусь так вже склалося, що я з упередженням ставлюся до молодих українських авторів, тому читаю їх з максимальною обережністю. Можливо, тому що серед певного кола читачів побутує думка,

Дуже не люблю будь-яких челенджів з тієї причини, що я ніколи їх не дотримуюсь. Цікаво, спостерігати за кимось, читати чужі читацькі плани на майбутнє, але сама дотримуватися аналогічного зобов’язання не можу – мені видається це надзвичайно нудним.

Зізнаюсь, моїй радості не було меж, адже я Дала люблю змалечку – «Чарлі і шоколадна фабрика» була однією із улюблених моїх книг в дитинстві. Напевне саме тому я одразу ж сіла за читання цієї несподівано приємної новинки.

Напевне кожного з нас на певному етапі життя турбувало (або й турбує досі) питання: в чому полягає сенс мого життя? Знайти відповідь на це непросте питання іноді досить складно. Віктор Франкл, відомий австрійський психотерапевт, стверджував, що кожне життя має свій

Чи можна вкрасти клаптик неба? Тоді, можливо, можна ще поцупити слова чи подарувати хмару? А хіба бувають зубаті стіни, які тицяють своїми іклами у спини людей; будинки, які тремтять; хвилини, що крапають?

Кажуть, читання повинне бути різноманітним, тому час від часу варто змінювати свої усталені читацькі уподобання. Зважаючи на це твердження, я вирішила тимчасово змінити популярну белетристику, яка переважає у моїх читацьких симпатіях, на якийсь захопливий нон-фікшн.

В рамках спонтанного червневого челенджу – місячника української сучасної літератури – я взялася за книгу (яку вже досить давненько хотіла прочитати) відомого львівського письменника всеукраїнського масштабу Юрія Винничука «Діви ночі». Взагалі, Юрій Винничук – це той письменник, до книг якого