Було б смішно, якби не так сумно

Почну з того, що я ніколи досі не читала творів Андрія Любки. Чомусь так вже склалося, що я з упередженням ставлюся до молодих українських авторів, тому читаю їх з максимальною обережністю. Можливо, тому що серед певного кола читачів побутує думка, що молодий укрсучліт ні на що не здатний, отже читати його не потрібно. Для того, щоб позбутися таких шаблонів, я намагаюся час від часу робити для себе місячники української літератури, коли протягом місяця я читаю лише твори українських письменників-сучасників, хоча іноді все-таки вміщую між них якийсь нечитаний твір того чи іншого українського класика.

Поштовхом до прочитання «Карбіду» Андрія Любки стали позаминулорічна читацька рецензія і листопадовий критичний огляд Тетяни Трофименко. Перша була дуже позитивна, другий навпаки досить негативний. В зв’язку з цим мені захотілося зробити свій власний висновок про цю книгу.


Помітна фігура в сучукрліті


Про Андрія Любку я досі практично нічого не знала. Соромно зізнатись, але я часто плутала його з теж невідомим мені Любком Дерешем.

Фото: 4yuong.com.ua

Це зумовлено тим, що мене більше цікавить перекладна, аніж українська сучасна література. Тепер мені вже відомо, що Андрій Любка досить помітна фігура в сучукрліті, він бере активну участь у літературному житті країни, є автором декількох книг, зокрема збірки віршів. Проте, я своє ставлення до цього письменника ще не можу сформувати з огляду на те, що мені б хотілось прочитати щось ще із серйозніших його творів, адже кажуть, що «Карбід» – це несправжній Любка.


Сюжет роману простий, але цікавий


Сюжет роману «Карбід» досить простий, проте це аніскільки не заважає йому бути цікавим. В основу роману покладений випадок п’ятирічної давнини про який писали іноземні та українські ЗМІ, а саме про потаємний підземний тунель на кордоні України з Словаччиною оснащений залізницею для перевезення контрабандних товарів. Події відбуваються у вигаданому закарпатському містечку Ведмедів, яке знаходиться на кордоні України з Євросоюзом. Ведмедів, як стверджує автор, типове закарпатське містечко, де люди виживають як можуть, займаючись єдиним зрозумілим та доступним їм бізнесом – контрабандою. Головний герой роману ідеаліст-невдаха, шкільний вчитель історії Чвак Михайло Олексійович, він же Карбід, який гордо називає себе Тисом. Патріот своєї країни, який з гідністю несе важкий обов’язок щодо просвіти трудящих в дешевих забігайлівках за чарчиною-другою міцного трунку.

Наївний дурень, який тверезо не може, бо не вміє, оцінювати дійсність.

Одного дня він запалюється раптовою ідеєю об’єднати Україну і Європу за допомогою підземного тунелю, щоб переправити, не зважаючи на кордони, без жодних труднощів своїх земляків у краще життя, тому він шукає собі спільників-однодумців, щоб реалізувати задумане. Проте люди трапляються різні і дехто бачить значно ширші можливості в геніальній ідеї Тиса.

Читати: Минуле не вмирає


Сатиричний роман із кримінально-пригодницьким сюжетом


Я б визначила жанр роману «Карбід» як сатиричний роман із кримінально-пригодницьким сюжетом, адже він досить смішний та критичний. Автор переконливо змальовує у всій красі життя простих людей і чиновників у невеличких закарпатських містечках. Це ніби країна в країні, яка відмежовується від решти території і живе своїм унікальним відособленим життям. Роман насичений цікавими контрабандистськими бувальщинами, певними місцевими історичними довідками невідомими широкому загалу читачів та прихованою рекламою Закарпаття (це досить відчутно, що автор любить своїх земляків і кпить з них лише з любов’ю).

Проте сміятися над цим романом гірко, «Карбід» залишає після себе осад не лише закінченням, де головний герой трагічно гине, ніби натякаючи так буде з кожним, хто спробує плисти проти течії, але й порушеною темою, адже це наші сьогоденні реалії, над якими дуже не посмієшся.

Куди мені, звичайному читачу, тягатися з відомими критиками і намагатися змінити думку про Андрія Любку. Іноді критика щодо молодих авторів, зовсім не критика, а намагання пригнітити та деморалізувати юний талант, бо такою критикою можна вбити будь-які починання молодих авторів. Навряд чи мене можна зарахувати до числа прихильниць творчості Андрія Любки, бо «Карбід» єдиний його твір, який я прочитала, але мені він дійсно сподобався. Його читати було легко та цікаво, я розуміла написане, як кажуть, з півслова, це було моє чтиво від початку і до кінця.

Мабуть, тоді дехто скаже, що я невибагливий читач. Можливо, не перечитиму. Проте найбільше мене в творах не так відштовхують лайки та непристойності, які я відношу до прояву реалізму в літературі (що вдієш, якщо в нас такий загальний рівень культури в суспільстві), як надмірне моралізаторство, яке, на щастя, абсолютно відсутнє в романі.

Читати: Felix. Austria. Роман вартий світових вистави та кіно

Так, сучасні молоді автори іноді полюбляють передавати куті меду, це стосується не лише Любки. В їхніх творах проблема зазвичай постає насиченішою і колоритнішою, ніж є насправді, іноді методи, якими послуговуються автори є неприйнятними для частини читачів, тому в декого це викликає сильне обурення. Але це не означає, що про проблеми не варто писати, бо як тоді донести до людей головне?


«Карбід» – це книга про наболіле


Я зовсім не хочу перебільшити значення «Карбіду», бо я не можу стверджувати, що це щось особливе і оригінальне, та й порадити широкому колу читачів я його теж не можу, бо багатьом він не припаде до смаку своїми анально-фекальними подробицями, але й не потрібно применшувати його вартість. Це книга про наболіле, про багаторічне прагнення частини населення України приєднатися до омріяної Європи і про людей, які не хочуть такого приєднання, яким кордони з Європою життєво необхідні, щоб продовжувати свій прибутковий, проте нелегальний бізнес.


Мар’яна Глинка

Мар'яна Глинка
Фейсбучний блогер, запекла книголюбка з самого малечку. Обожнюю похмурі дощові дні, бо вони ідеально пасують для вдумливого читання. Люблю рекомендувати книги незнайомим людям та відкривати для себе нові літературні шедеври. Затятий книжковий шопоголік. Хобі: читання, випікання та вишивання.
https://www.facebook.com/profile.php?id=100008334193205

6 thoughts on “Було б смішно, якби не так сумно

  1. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a video game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these second life websites and blogs

  2. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a online game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these Second Life websites and blogs

  3. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a online game where you can do anything you want. SL is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these sl articles and blogs

  4. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a video game where you can do anything you want. Second life is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these second life articles and blogs

Залишити відповідь