Коли читала книжку англійського автора Пітера Мейла "Рік у Провансі", ходила на курси французької, мені сподобалася назва і обкладинка. Оце і все, більше змушувати не довелося. Справді хотілося чогось легкого. А те, що англієць пише про Францію - заінтригувало. До слова, автор
Рецензії - сторінка 38
Який сенс можна знайти у концтаборі?
Адріан Моул у кожному з нас
Скаут та Ідеалізм
Твій дім там, де тебе люблять
Жінка Ольги Деркачової
«О литературе» як підсумок життя і творчості Умберто Еко
Творча (не)залежність, або Чому краще не потрапляти в полон до фанатів
Оповідки кольору сепії
Одягни його шапочку
Цукерберґів більше не буде
Так помирають принцеси
Книжка може бути стильною!
Щоб весь світ дізнався. Психологія вірусного маркетингу
Ловити мить із Клейтоном Крістенсеном
Стрясаючи з себе снобізм
Країна жінок у домі з вітражем
«Матеріальні ознаки» щастя не дають?
Смерть теж має серце
Ніколи не судіть про книжку за її екранізацією. Це правило особливо чинне, коли екранізація вважається вдалою настільки, що на обкладинці книжки, як в українському виданні, фігурує актриса, яка зіграла головну героїню у фільмі. Але якщо порівняти книжку «Крадійка книжок» і фільм за її мотивами, то книжка — це історія болю, фільм — це історія болю з потужним знеболювальним.


















