Твій дім там, де тебе люблять

Твій дім там, де тебе люблять. ― Макс Фрай

Ніколи досі не читала жодної книги від видавництва «Дискурсус», все не випадало якось. І от наприкінці минулого року у цьому видавництві з’являється оповідання «Виховання» («Foster») ірландської письменниці Клер Кіґан, власниці багатьох «місцевих» нагород. Напевне, і цього разу я б оминула цю книгу своєю увагою, якби не чудова інтригуюча обкладинка від дизайн-студії «Аґрафка». Не буду приховувати: так, я купуюсь на оригінальні обкладинки!

Клер Кіґан цілком заслужено вважають майстром короткої прози. Вона досить популярна в себе на батьківщині, в Ірландії. Крім оповідання «Виховання», що вийшло окремою книгою, її перу належать такі успішні збірки оповідань, як «Антарктида» і «Обійди сині поля». Вперше перекладена українською.

В оповіданні «Виховання» розповідається про дівчинку з незаможної багатодітної сім’ї, яку батьки віддають на літо у «чужу» родину, до подруги її матері Едни Кінселл. Лін, так звати головну героїню оповідання, і від імені якої ведеться розповідь, сама на це не сподіваючись, потрапляє у зовсім інший світ, відмінний тому, що вона бачила досі. Світ, для якого вже не скористаєшся звиклими словами, тут потрібні цілком нові слова. В домі Кінселлів так само, як і вдома, присутня щоденна клопітка й важка праця, але саме тут вона виконується непоспіхом і без гнітючого відчуття обов’язку. Тут немає таємниць, принаймі так стверджує господиня дому, тому що там, де є таємниці, там бути і сорому, а без сорому Кінселли якось обійдуться. Хоча насправді таємниці в цьому будинку є, але вони зовсім інші, ніж вдома, про них Лін пізніше розпатякає балакуча сусідка. Це дім, де нема дітей. Чому нема, про це маленька гостя також дізнається згодом. Літо, яке змінило звикле життя кількох людей, яке об’єднало їх спільними секретами і тою глибокою любов’ю, яку відчувають лише спорідненні душі. Літо, коли чужі тобі люди стали ріднішими за рідних, коли оце «тут» стає ближчим, ніж оте «там».

У своєму «Вихованні» Кіґан піднімає проблему нестачі батьківської любові, яку в різних сім’ях розуміють по-різному. На її думку, ця любов полягає не лише в тому, щоб дитина була нагодована, одягнута і чиста. Батьківська любов по відношенню до дитини – це, передусім, увага, терпіння, турбота, впереміш з ніжністю та душевним теплом. Саме тому почуття маленької, напевне семирічної (про це достеменно невідомо, бо багато чого в цьому оповіданні залишається «поза лаштунками» оповіді), обділеної любов’ю дівчинки так зворушують і хвилюють читача.

Оскільки «Виховання» з самого початку задумувалося як оповідання, то й обсяг твору вимагав у письменниці максимуму лаконічності, звідси короткі небагатослівні, але влучні діалоги, та багато скупих і стислих подробиць побуту й описів мальовничої природи Ірландії, таких близьких і рідних письменниці. В мене навіть склалося враження, що «Виховання» – це літературно оброблений фрагмент з біографії письменниці, зрештою це й не дивно, адже сама Кіґан виросла у великій родині на фермі у графстві Віклов (Ірландія) а зараз живе у Вексфорді, де відбуваються описані в оповіданні події. Напевне, й сім’я Кінселлів у «Вихованні» списана з реальної сім’ї, про це можна лише здогадуватись. За словами самої письменниці, це оповідання писалося під певний образ, який ніяк не полишав її: криниця, відро і відображення дівчинки у воді. Тому вона перенесла ці видива на папір, для того, щоб примусити їх піти.

Невелика за розміром, в оригінальній м’якій обкладинці, обсягом у 8 розділів на 79 сторінках, в перекладі Івана Непокори. А ще глибока, сильна і зворушлива лірична оповідь дівчинки про незабутнє щасливе літо, сповнене незвичним для неї теплом, ніжністю і турботою, однозначно варта того, щоб її прочитали.

Мар’яна Глинка