«Місіс Делловей» Вірджинії Вулф – це класика жанру модерністської прози початку ХХ сторіччя, котру критики порівнюють з масштабним текстом Джеймса Джойса «Улісс». І, якщо на читання достатньо об’ємного «Улісса» потрібно налаштовуватись не один рік, то для невеличкої (всього 208 сторінок) книги Вірджинії Вулф потрібно значно менше відваги. Бо читацькі вподобання час від часу потребують струсів і викликів, яким безсумнівно стане цей текст у форматі «потік свідомості». Отже, заради певної люстрації книжкових вподобань я вирішила причаститися до дарів елітарної літератури.
Про авторку
Вірджинія Вулф – провідна постать модерністської літератури початку минулого століття, майстриня імпресіоністської прози. Її літературознавчі виклади як теоретика (й основоположника) британського модернізму слугують компасом для послідовників напряму. Переосмислюючи застарілі принципи зображення дійсності вікторіанської літератури, Вулф повністю змінила концепцію сучасної для авторки літератури, винісши на передній план не «людину та дії, що відбуваються з нею», а «емоції, враження і її внутрішній стан, що супроводжують ці дії».
«Місіс Делловей» — екватор експериментальної, авангардної творчості Вірджинії Вулф, котрий показує на практиці застосування новаторського творчого методу авторки. Цей текст – найкраща ілюстрація модерністської прози початку ХХ століття.
«Життя триває багато днів. Цей скоро закінчиться» (Джеймс Джойс «Улісс»)
Сюжет тексту «Місіс Делловей», якщо його комусь все ж таки пощастило віднайти в хаосі вражень і думок, це своєрідний конспект одного серпневого дня 1923 року. Головна героїня – Клариса Делловей, починає свій день з прогулянки Лондоном, щоб купити квіти у вітальню. Вона просто йде…. Ні, її несе вир думок і спогадів. Її очі вихоплюють різні деталі міста-мурашника, його заклопотаних жителів, а мозок синхронно продукує думки. Власне, ось він цей славнозвісний «потік свідомості» in action. Вона відчуває всю палітру емоційних сплесків, але переважають тут «старечі» кольори. Їй вже п’ятдесят два роки, а вона ще не жила. Хоча вона вже виконала свій «соціальний план»: вийшла заміж за члена парламенту, народила і виховала доньку, посіла чинне місце в суспільстві англійських снобів, але так і не жила. Єдиний вихід на її думку, це те, що робить, врешті-решт, Септімус – інший герой книги.
Втрачене покоління
Інша сторона поліфонічного тексту – це сумна струна відлуння Першої світової війни. Її теж треба зуміти розчути, бо, як і все інше у цьому романі, заховане поміж подвійних смислів і напівнатяків. Септімус Сміт – постать, котра сюжетно ніяк не пов’язана з місіс Делловей, але своїм трагічним відходом ілюструє не озвучені інтенції Клариси. Він втілює те, на що не наважилася відчайдушна жінка. Септімус – кикоть війни, що «четвертувала його дух», відібравши здатність відчувати світ. Він божевільний, депресивний тип, зморений мирним життям. Побачивши, відчувши війну, йому складно віднайти своє місце в такому безглуздому світі, де живуть так, немов нічого не трапилось. Тема адаптації військових після збройних протистоять чи не єдина «реальна» ланка, що хоч якось може приземлити авангардний текст Вірджинії Вулф.
Поліфонія вражень
Герої роману – це одночасно об’єкти і суб’єкти пильного спостереження. Письменниця зображує відтинок їхнього життя протягом одного дня, якщо бути точним, то сімнадцяти годин. Квінтесенцією сюжету є безпосередньо звана вечеря у будинку Делловеїв, куди увечері стікається вся еліта лондонського бомонду. Кожен відвідувач – це своєрідний набір певних емоційних переживань. Серед них багато позірних та манерних удавак, що лише «намагаються» аніж «є насправді». Саме головне, що всі без виключення це знають, але все одно грають у цю гру у перевдягання, радше у перевтілення. Вірджинія Вулф немов через сито просіює героїв, облущуючи їх нашарування соціальних ролей, моральних утисків, але вкінці пильно розглядає не відсіяне чисте зерно, а той бруд, що залишився. Все те емоційне шумовиння із думок інших про інших.
Мова, стиль, переклад
Стиль письма Вірджинії Вулф можна охарактеризувати як надзвичайно експресивний, густо забарвлений в емоційну лексику, інтро- й екстравертний, щедро перемежований внутрішніми діалогами й не оформленими в слова думками. Цей текст немов полотно Клода Моне, з безліччю відтінків і напівтонів. Потік думок героїв раптово натрапляє на підводну течію, змінює напрям та об’єкт спостереження, заводить у іншу сферу. Ніколи не відомо наперед, куди зверне течія, чи застигне у спокійному плесі умиротворення, чи упаде водоспадом розпачу.
Переклад Тараса Бойка максимально зберіг авторський стиль письменниці. «Місіс Делловей» вперше переклали і видали українською за сприяння першого українського видавництва Komubook, чиї принципи ґрунтуються на засадах краудпаблішингу за що моє велике спасибі. Завдяки цьому проекту українському читачеві стають доступні дійсно вартісні книги, котрі раніше не видавалися з певних ідеологічних причин (часи СРСР).
Аудиторія
Модерністський роман Вірджинії Вулф буде цікавим поціновувачам елітарної прози, інтелектуалам, підготовленим та вдумливим читачам. А також всім тим, хто захоче ризикнути й освіжити свої читацькі вподобання, хто не боїться ризикувати й спробувати щось нове. Ну і звісно всім, хто все ніяк не підступиться до «Улісса» Джойса, але має бажання спробувати на собі «потік свідомості».
Пряма мова
«Як приємно! Як легко! І так здавалося їй щоразу, коли під тихенький скрип петель, що і тепер їй учувався, вона відчиняла скляні двері на терасу і поринала в повітряну легкість Бортона. Аякже, вранішнє повітря там ще свіжіше, спокійніше і безшумніше, ніж тепер, немов шепіт хвилі, немов поцілунок хвилі, прохолодне, чисте і (для вісімнадцятирічної дівчини) врочисто-тривожне, адже біля відчиненого вікна їй здавалося, що вже сьогодні станеться щось дуже важливе; вона дивилася на квіти, на оповиті туманом дерева, а граки то здіймалися, то падали донизу, стояла й дивилася, аж поки Пітер Волш не сказав: «Роздуми серед овочів?». Так же було?»
Схожі книги
Вірджинія Вулф «Флаш», Джеймс Джойс «Улісс», Майкл Каннінгем «Години», Вільям Фолкнер «Світло в серпні», Марсель Пруст «У пошуках утраченого часу».
Читати: «Серцедер»: гра у хованки з дійсністю
Читати: 12 кроків: як не боятись “Улісса”
441 thoughts on “В хаосі вражень і думок: «Місіс Делловей» Вірджинії Вулф”