«Підніміть мені повіки — я хочу дочитати цей роман». #ДвіДумки: «Білий попіл» Ілларіона Павлюка

Автор фото: Видавництво Старого Лева

«Білий попіл» Ілларіона Павлюка — твір доволі незвичний для сучасної української літератури. По-перше, він має несподіваний жанр, по-друге — інтригує і захоплює з перших сторінок. Маємо з цього приводу #ДвіДумки.


Оглядачки


18_09_06

Віталіна: серед усіх ігор, мабуть, найдужче люблю ігри з відомими сюжетами. А якщо вони ще й приправлені «гоголівщиною», то й зайвий раз гукати не треба — від таких текстів мене за вуха не відтягнеш.

Юля: комусь для того, щоб відпочити потрібні книги про добре та вічне, я ж найкраще перезавантажуюсь з добротними трилерами.


Він живий, Вій живий?


Віталіна: мені здається, «Білий попіл» — роман, який може спантеличити читача на будь-якому етапі знайомства, починаючи вже з опису. Я от довго вагалася, чи братися за нього, бо нуарні детективи не належать до моїх найулюбленіших жанрів. І перші кілька сторінок у стилі ретро-детективу, з підпільними картярами, бійками, втечами і погонями не надто надихали. Але що почалося потім! Ось тобі — Хома Брут, ось тобі — панночка, що встала з гробу, ось тобі розслідування містичного убивства, ось дивні вірування селян, які живуть поряд з воротами Пекла… І я зрозуміла, що буде ой як цікаво! А тебе, Юлю, «Білий попіл» теж спантеличив?

Юля: чомусь коли ознайомлювалась з анотацією, вирішила для себе, що книжка змальовує сучасні події. Не насторожили ні слова панночка, семінарист, ні те, що містичні події відбуваються на хуторі. Тому спочатку не могла зрозуміти, у якому столітті опинилась, але точно не у часи, коли наука спростувала майже всі дивовижі, які час від часу все ж трапляються.

Білий Попіл — місцина, де все засипає білим порохом, де крейда береже від злого, де біла неміч знищила повно людей. Там п’ють живу воду, а миються мертвою, інакше не минути біди. А ще водиться власне чудовисько з довгими пухнастими віями, яке прийде до кожного хто не повірить у те, що його треба стерегтись.  


Тарас Білий VS Білий Попіл


Юля: Ілларіон Павлюк створив колоритного головного героя: зрілого чоловіка без роду і племені, фокусника і нишпорку, який не пам’ятає нічого до того часу, поки не очуняв якогось дня на березі річки серед валки циганів. Спритність рук і ніякого шахрайства, але Тарас Білий розкрити може практично будь-який злочин. Саме тому до нього звертається заможний Сотник, який хоче знайти убивцю єдиної доньки — семінариста Хому Брута.  

«І ти, Бруте?» — чомусь одразу подумалось мені, але ми не говорили б про авантюрний детектив у стилі нуар, якби ця історія була такою простою та лінійною. Білий Попіл, куди за кілька днів вирушить Тарас, ховає стільки таємниць, що починаєш сумніватись, а чи хочуть замовники, щоб детектив-найманець все ж докопався до суті.

Віталіна: насправді вони одне одного варті — маю на увазі, цей персонаж і локація, в яку він потрапляє. І в першого, і в другого — ціла скриня секретів, які вони ховають не лише від чужинців, а й від самих себе. Хто ця вродлива дівчина, яка приходить до детектива у сни? І хто той таємничий незнайомець у білій вишиванці, який час від часу рятує його з халеп, аби втягнути у ще гірші? І чому мешканці хутора живуть, немов якась дивна секта, де Божого гніву бояться менше, аніж гніву Вія, малюють білі кола, щоб захиститися від зла, і, наче у народній казці, мають живу і мертву воду? Коли всі замочки на скрині відчиняться й усі секрети вийдуть назовні, ви побачите, що деякі з них більш приголомшливі, аніж ваші найсміливіші припущення.


А чи був злочин?


Віталіна: підніміть мені повіки — я хочу дочитати цей роман, — майже по-Віївськи подумки благала я, коли перевалило далеко за північ, а відірватися від тексту виявилося понад мої сили. Бентежний, заплутаний і вишукано виписаний роман Ілларіона Павлюка став для мене дивовижним відкриттям. Те, як він переграв мій улюблений гоголівський сюжет, викликає подив і захоплення. Запросивши читача у мандрівку до Білого Попелу, автор проводить його через круті віражі, де за кожним поворотом бачиш зовсім нову картинку, на світ Божий виходять несподівані обставини (натяки на які зустрічаються раніше по тексту, але відчитати їх майже неможливо, якщо не маєш ключа, не знаєш про головний секрет).

Юля: Тарасові дуже важко знайти сліди злочину, тому час від часу виникає логічне запитання: а чи була панночка? А чи був злочин? І правда ховається у сутінках свідомості одного з персонажів (більше не скажу, бо це буде мегаспойлер). Мушу визнати, що Ілларіонові Павлюку вдається заплутати так, що здогадатись, як все починалось неможливо. Вклоняюсь, прекрасна робота.

До речі, «Білий Попіл», який вийшов у «Видавництві Старого Лева» — це майстерний переклад Михайла Бриниха, настільки органічний, що згадка у подяках мене дуже здивувала. Та все ж маю надію, що Ілларіон Павлюк наступну книжку напише українською.


Кому варто прочитати


Юля: шанувальникам містичних детективів, тим, кому подобаються гоголівські сюжети.

Віталіна: а також тим, хто любить шукати раціональні пояснення для надприродних історій.


Кому не варто читати


Віталіна: тим, хто варіації на тему відомих сюжетів розцінює як плагіат.

Юля: аж надто раціональним персонам, які не хочуть усієї цієї чортівні.


Схожі книжки


Юля: певна річ, гоголівські страшилки з «Вієм» на чолі, твори Едгара Аллана По, а ще Стефан Грабинський «Саламандра», Керстін Гір «Зільбер. Перша книга сновидінь».

Віталіна: «Веди свій плуг понад кістками мертвих» Ольга Токарчук, «Голова Мінотавра» Марек Краєвський.


Читати: Ілларіон Павлюк: «Бажання стати письменником з’явилося ще в 10 років»

Читати12 «холодних» книг спекотного літа: читаємо трилери до бінґо


Придбати книжку в Yakaboo

(Visited 439 times, 1 visits today)
Катерина Молочко
Катерина Молочко
SMM в Yakaboo.ua, книголюб та автор проекту Best Books https://vk.com/b__books. Читаю лишень книжки з певною загадкою (детективи) або важкі психологічні твори (трилери), загалом усе те, що Джої заховав би у морозилку. Вірю, що поганих книжок не існує, є просто не та цільова аудиторія.
https://katemolochko.wixsite.com/blog