Життя англійської королівської династії Тюдорів було насичене такою кількістю інтриг і брудних скандалів, якій позаздрить будь-яке реаліті-шоу, а про горезвісного короля Генріха VIII, який мав шість (!) дружин, написано не одну книгу і знято не один серіал.
Коли я згадую цю байку про ненаситного Тюдора, у голові починає грати пісенька, з допомогою якої британські школярі запам’ятовують порядок дружин рудого монарха: «розлучення, страта, смерть, розлучення, страта, життя». Але, як часто буває з такими історіями, справжня картина набагато складніша, ніж бажання короля ще раз оженитися, а її герої – набагато реальніші за схематичні архетипи «синього бороди» й хитрого слуги, який постачає своєму хазяїну нових дружин.
Мандрівка середньовічною Англією
Отже, Англія, двадцяті роки XVI століття. Країна на межі громадянської війни, король прагне отримати спадкоємця, але його дружина вже не може народити дитину, тоді як молода і спритна Анна Болейн натякає, що могла б бути кращою супутницею для свого монарха. Але навіть король Англії не владний і розлучення отримати, і залишитися ревним католиком. Й ось на арені історії з’являється Томас Кромвель, син коваля, політичний геній, колишній солдат і торговець, чиї засоби впливу – підкуп, погрози й лестощі. Його зневажають і ненавидять – не тільки за низьке походження, але й за те, що виконує гріховні забаганки Генріха. Але Кромвель має величну мету – перетворити Англію відповідно до своєї волі та бажань короля, котрому він віддано служить.
Найцікавіше в книзі «Вулфголл» – це те, як англійська письменниця Гіларі Мантел побачила й зобразила таку історичну постать як Томас Кромвель. На перший погляд, це ділок із холодним розумом, хитрий політикан, талановитий дипломат, який зробить усе, щоби досягти своєї мети, майстер робити гроші і ворогів. Але Кромвель через призму Мантел – це людина, яка зуміла вирватись із неможливо жахливого життя, яка багато втратила, яка зробила себе фактично з нуля.
Світом правлять зовсім не ті, на кого [він] думає, і не звідти. Не з прикордонних фортець і навіть не з Вайтголлу. Світом правлять з Антверпена, з Флоренції, з місць, про які він і гадки не має: з Лісабона, звідки кораблі під шовковими вітрилами йдуть на захід і підсмажуються під сонцем. Не з-за мурів фортець, а з контор, і не покликом бойової труби, а клацанням кісточок рахівниць; світом править не скрегіт гарматного механізму, а скрип пера на векселі, яким оплачено й гармату, і гармаш, і порох, і ядра.
Цікавий також погляд Мантел на всім відомого філософа, гуманіста, святого римо-католицької церкви, творця «Утопії» – Томаса Мора. У «Вулфголлі» Мор – жорстокий переслідувач єретиків, який не цурається тортур, не жаліє ні себе, ні свою родину, ні своїх ворогів.
Власне, у цій книзі кожен герой – не плаский персонаж, а жива людина з притаманними їй вадами, й окрім вищезазначених Томасів, авторка майстерно змальовує цілу галерею неоднозначних і цікавих героїв.
Якісна історична література
Варто зазначити, що «Вулфголл» – це книга, яку не так просто читати. Вона написана в теперішньому часі, насичена діалогами, роздумами, потоком свідомості Кромвеля; авторка оперує натяками й настроями, часто пропонує читачу здогадуватися, але не називає речі своїми іменами. Чого тільки варта назва роману, значення якої стане зрозумілим лише читачу, який орієнтується в історії Генріха і його дружин. Книга має ще одну особливість, і я одразу зроблю підказку, яка допоможе вам зберегти нерви під час читання «Вулфголлу»: майже кожного разу, коли ви бачите в книзі займенник «він», на увазі мається саме Кромвель. Навіть якщо в сцені двоє чоловіків. Або більше. Просто затямте, що «він» – це у 99% випадків Кромвель. Щойно ви це усвідомите, читати «Вулфголл» стане набагато легше.
Як уже зазначалося, не буде зайвим і знання англійської історії, особливо всього, що стосується династії Тюдорів та Англійської Реформації. У будь-якому випадку, на допомогу вам прийде Вікіпедія і зручний покажчик імен на початку книги.
Загалом «Вулфголл» – це точно не та книга, яку можна прочитати за кілька вечорів, щоби потім спокійно забути. Мантел спробувала описати країну на неймовірно цікавому історичному зламі, та ще й очима такого неоднозначного героя як Кромвель. Чи вийшло в неї? Вирішуйте самі – обидві книги про Кромвеля – «Вулфголл» і «Везіть тіла» – отримали Букерівську премію, а Мантел стала першою жінкою, яка отримала нагороду двічі. Чи отримає Букера остання книга трилогії? Відповідь на це питання ми отримаємо як мінімум у 2019 році, коли Мантел обіцяє завершити фінальну частину свого magnum opus.
Повертаючись до «Вулфголлу» – якщо ви любите якісну історичну літературу, цікавитесь історією Англії й не боїтеся заплутатись у величезній кількості героїв – ця книга має вам сподобатись.
Так вирішуються долі народів, двома людьми, віч-на-віч, у маленькій кімнаті. Забудьте про коронації, конклави, урочистості та процесії. Світ змінює пересунута на столі фішка, рух пера, змінює різкість фрази, зітхання жінки, яка пройшла, залишивши після себе ароматний шлейф запаху квітучого апельсина або трояндової води, її рука, що закриває запону над ліжком, тихе шарудіння дотику тіл.
Схожі книги
- «Дочка Медічі» Софі Періно
- «Царська карлиця» Пітер Фогдатль
- «Железный король» Моріс Дрюон
- «Еще одна из рода Болейн» Філіппа Грегорі
Читати: Must read травня: новинки до Книжкового Арсеналу 2018
Читати: Читання на вихідні: виглядаємо літо
21 thoughts on “«Вулфголл» Гіларі Мантел: велике прання королівської білизни”