Що хвилює сучасну жінку? Рецензія на книгу «Тело, еда, секс»

Популярний клінічний психолог Юлія Лапіна намагається пояснити, чому жінки так часто «паряться» з приводу ваги і віку, розповідає, скільки заробляє індустрія краси, і пише про те, чому нерідко жінкам хочеться сексу.

Без перебільшення, цю книгу потрібно прочитати кожній українській жінці. Вона написана спеціально для жінок країн СНД і добре «вправляє мозок». Юлія Лапіна розділила видання на три частини: «Тіло і тривога», «Їжа і тривога», «Секс і тривога». У кожному з розділів є інформація, яка шокує і ще раз доводить, як ЗМІ та оточення можуть вбити у жінці дуже багато…

Тіло і тривога

Принада книги Юлії Лапіної в тому, що можна дізнатися багато несподіваних медичних, культурних, історичних фактів. Ви знали, що не так давно були часи, коли «морські гади» вважалися їжею рабів? Місцеве самоврядування Лонг-Айленда, виходячи з християнського почуття жалю (!), заборонило рабовласникам годувати рабів лобстерами частіше двох разів на тиждень. Зараз же лобстери – атрибут розкоші.

Так само і з модою на певну фігуру: двадцять років тому рівнялися на дуже худу Кейт Мосс, зараз – все частіше на апетитні форми Кім Кардашьян.

«…Времена меняются, а жизнь у нас одна, и очень грустно прожить ее в чувстве вины и стыда за свое абсолютно нормальное тело».

Почуття провини і сорому нам «дарують» косметологічні компанії, оточення і засоби масової інформації. До слова, у 2015 році в США продажі антицелюлітних засобів потягнули на 18 мільярдів доларів – на 7% більше, ніж роком раніше. Щорічний оборот дієтичної індустрії – 50 мільярдів доларів!

Мучитися з приводу своєї фігури починають ще в школі. В середині 90-их американські вчені провели дослідження серед дівчаток, дівчат і жінок. Результати були гнітючі… Більше половини жінок повідомили, що краще померти під колесами вантажівки, ніж погладшати (!). Дві третини відповіли, що краще бути дурненькою, ніж товстою. А до четвертого класу 80% дітей вже хоч раз сиділи на дієті…

Їжа та тривога

Крім добре відомих булімії, анорексії, по всій планеті тепер сміливо крокує і орторексія – нав’язлива ідея здорового харчування. Якщо розібратися, за кожним діагнозом стоїть особиста трагедія і всьому виною ненависть до власного тіла…

«Культ служения телу становится новой религией. Люди боятся «испачкаться» об еду. Еда должна быть очень здоровой, очень полезной, в ограниченном количестве. Вкус – вторичен, польза – первична». 

Багато жінок рівняються на моделей, не усвідомлюючи, що середньостатистична модель важить на 23% менше звичайної людини, а ще покоління тому ця цифра становила лише 8%.

Окремий блок у розділі – про пластичну хірургію. Основна думка в тому, що подібна хірургія створювалася для допомоги при опіках, родових травмах, пошкодженнях під час аварій. А тепер «для краси». Якби раніше людина заявився в лікарню з вимогою «зробити нові губи / вилиці / ноги / очі / груди» – її б відправили до психіатра. Зараз до цього закликають і вважають нормою. На жаль.

Секс і тривога

Клінічний психолог Юлія Лапіна вважає, що потрібно говорити про те, чого боїшся, що викликає дискомфорт. Оскільки в Радянському Союзі сексу не було (як відомо, в той час він лютував в Китаї), інтимні теми ми так і не навчилися обговорювати. Тому при слові «секс» дівчата або червоніють, або аж надто вільні – з золотою серединою складається не завжди.

Мабуть, в цьому блоці досить привести одну велику цитату – вона дуже «красномовна».

«Совсем недавно мне попалась статья в женском журнале, где читательницам советовали выбирать позы для секса так, чтобы новый любовник не заметил недостатков фигуры и складок в определенных местах. Такого рода публикации говорят о высоком уровне тревоги, стыда и переживаний. Поэтому неудивительно, что столько женщин не получают удовольствие от секса: сложно испытать оргазм во время ответственного публичного выступления, которым, следуя мысли авторов статьи, является секс». 
 

Висновки

Книгу варто читати, тому що вона допомагає:

  • зупинити бичування і не звинувачувати своє тіло у всіх смертних гріхах;
  • не боротися там, где боротися не треба;
  • навчитися (хоча б трошки) приймати себе;
  • знайти в собі сили сказати «а чи не пішло все лісом?»

Ще один приємний бонус книги: весь авторський гонорар передається в дитячий хоспіс «Будинок з маяком», під опікою якого понад п’ятсот дітей. Ви допомагаєте не тільки собі, а й тим, хто в цьому має потребу.

(Visited 193 times, 1 visits today)
Зоя Нікітюк
Зоя Нікітюк
Вважаю, що читати потрібно, шоб мозги не засохли. Саме з такою метою створила групу у фейсбук «Шоб мозги не засохли», проводжу зустрічі книгоманів і веду програму з однойменною назвою на РадіоМ. А ще моєї любові до книг вистачило, аби написати власну :)