За два роки моє ставлення до серії книг Джефа Кінні «Щоденник слабака» суттєво змінилося. Якщо колись я лише визнавала його дотепний гумор, то тепер цей підлітковий комікс мені дуже подобається і навіть виріс в моїх очах до рівня «класний». Причиною

В житті практично кожної дитини (ну, принаймі таких більшість) настає момент, коли їй починає подобатись боятись. В мене, наприклад, таке відчуття з’явилось в тринадцять (зрештою, з часом воно зникло і я тепер зовсім не хочу боятись), в моєї сестри –

Почну з того, що я ніколи досі не читала творів Андрія Любки. Чомусь так вже склалося, що я з упередженням ставлюся до молодих українських авторів, тому читаю їх з максимальною обережністю. Можливо, тому що серед певного кола читачів побутує думка,

Дуже не люблю будь-яких челенджів з тієї причини, що я ніколи їх не дотримуюсь. Цікаво, спостерігати за кимось, читати чужі читацькі плани на майбутнє, але сама дотримуватися аналогічного зобов’язання не можу – мені видається це надзвичайно нудним.

Зізнаюсь, моїй радості не було меж, адже я Дала люблю змалечку – «Чарлі і шоколадна фабрика» була однією із улюблених моїх книг в дитинстві. Напевне саме тому я одразу ж сіла за читання цієї несподівано приємної новинки.

Напевне кожного з нас на певному етапі життя турбувало (або й турбує досі) питання: в чому полягає сенс мого життя? Знайти відповідь на це непросте питання іноді досить складно. Віктор Франкл, відомий австрійський психотерапевт, стверджував, що кожне життя має свій