Не помітили, як прийшов час четвертого корпоративного читацького звіту! Весняний звіт рясний і різноманітний, сонячного проміння та новинок до Книжкового Арсеналу стає все більше, тут ще й на носі травневі вихідні, наче створені для читання. Тож сьогодні говоримо про книжки, які потрапили до уваги працівників книгарні Yakaboo, прочитані від початку весни, хороші та не дуже, а ще ті, які тільки у планах на прочитання.
Історією України цікавився я ще зі школи, знав її настільки добре, що у 10 класі переміг у всеукраїнській (як її тоді називали “Республіканській”) олімпіаді. Навесні вирішив оновити свої знання, почитати що ще нового з історії України написали. Почав я з “Брами Європи” Сергія Плохія. Автор дає детальний опис усіх народів, що проходили територією сучасної України, більше уваги приділяючи слов’янам – склавинам та антам. Підкреслює, що вже в ті прадавні часи вони жили демократичним укладом – “не править одна людина, а здавна живуть вони в демократії, а отже, в усіх питаннях, що стосуються їхнього добробуту, доброго чи поганого, звертаються до людей”. Загалом періоду до часів Київської Русі відведено 60 сторінок, що для мене було замалим, адже ця частина Історії України мене цікавить найбільше – дуже цікаво дізнатись, що пишуть про походження українців сучасні автори.
“Історія України від Діда Свирида” мене потішила. І не стільки кумедним стилем викладання матеріалу, скільки глибиною підходу до історичного матеріалу.
Дід користується величезною кількістю джерел, і хоч і пише, що він не історик, проте зважено і аргументовано схиляється до тієї чи іншої версії того, що могло трапитись у минулому, наводячи усі відомі йому гіпотези.
Книга оздоблена чудовими ілюстраціями, яких так не вистачає “візуалам” для вивчення історії у школах. А у купі з гострим гумором Діда, ця книга, напевно, претендує на поважне місце у шкільній програмі. Щоправда, не в молодших класах, бо про деякі подробиці життя пра-українців малечі знати ще зарано.
Дещо вразило мене в історії від Діда, як він легко та невимушено посміявся з арійської теорія походження українців, тому вирішив я прочитати протилежну думку з цього приводу, а саме “Шлях аріїв” Юрія Канигіна. Ця книга помітно контрастує з іншими історичними книжками, адже попри велику кількість посилань на наукові праці та експедиції, основним джерелом знань у ній є “Гуру” – тибетьский лама, який певний час провів у колимських таборах. Езотеричний підхід до викладення, де інформація, отримана від “Космічного Розуму” співставляється з уривками наукової інформації, перевів цю книгу для мене з категорії історичної до жанру художньої літератури. Приємно, звичайно, читати, що ми є духовним центром людства, проте ставитися до цієї книги, як до історичної праці дуже складно. В купі з іншими книгами, вона дає усвідомлення, наскільки погляди на історію у різних джерел можуть бути різними та часто протилежними.
Півгодини-годину в день – стабільно на Стівена Кінга. П’ята книга з циклу “Темна вежа” (“Вовки Кальї”) не менш цікава, ніж попередні частини і лише підтверджує (хто б сумнівався!) майстерність оповідача.
Втомився вже всім друзям і знайомим радити “Темну вежу”, але ще раз – якщо шукаєте довге сюжетне пригодницьке читання, то вам сюди. В “світ, який зрушив з місця”.
У перервах між мандрами Стрілка і його Ка-тету (читайте Кінга!) перечитую улюблену книгу з еволюційної біології – “Рождение сложности” Олександра Маркова.
Марков – російський біолог, палеонтолог, популяризатор науки. Лауреат головної в Росії премії в галузі науково-популярної літератури «Просветитель», автор понад 130 наукових публікацій з зоології, палеонтології, теорії еволюції, історичної динаміки біорізноманіття та інших напрямків еволюційної біології.
Його “Народження складності” – захоплива розповідь про те, що відбувається сьогодні на передньому краї біологічної науки, і водночас – серйозна спроба узагальнити та систематизувати знання, накопичені людством у цій галузі.
Його (цитую за книгою) “первые попытки эукариот перейти к многоклеточному уровню организации” і “различия в наборе белок-кодирующих генов между опоссумом и человеком” – підтримка добре обґрунтованих і міцно заснованих в науці теорій, переказ мейнстримних ідей, який заповнює вакуум в цій ніші.
Науковий журналіст і популяризатор науки Ася Казанцева, наприклад, зазначає, що це «найкраща на сьогодні російськомовна книжка з еволюційної біології». Хочете знати більше? Ось вам блог Маркова, welcome: macroevolution.livejournal.com.
Next Big Thing – “Дилема Інноватора”, яку я минулої п’ятниці отримав з друкарні. Це п’ята книга Yakaboo Publishing – цього разу про те, як розоряються компанії, які є лідерами галузі, коли вони займають нову нішу або коли на ринку починають превалювати новітні технології. Випадково відкрита сторінка, “гідравлічні екскаватори”, “парові землечерпалки”, “карта територій показує, що середня місткість жорсткого диска для мейнфреймів” обіцяє зубодробильно цікаве читання – після мітохондрій і теорії РНК-світу найкращий спосіб не дати мозку засохнути. Але книжка поки ще на етапі “буде прочитана” – так що розгорнутий відгук про “Дилему Інноватора” обіцяю пізніше.
Весняне читання, звісно, на всі 100% пов’язане з #YakabooBingoSpring. А оскільки я досить педантична людина, то й почалась весна з #YakabooBingoSpring_1 – книжка із зеленою обкладинкою. Обрала «Знак чотирьох», хоча вже й читала, але так давно, що пам’ятаю лише три моменти: Мері, Індія, чоловік з однією ногою.
Читати: – … Що залишається вам? – … Ампула кокаїну
Потім на хвилі ностальгії я перескочила на #YakabooBingoSpring_5 (переказ відомого сюжету), бо для цього завдання вибрала книжку Мітча Калліна «Мистер Холмс». Я не читаю книжки, якщо знаю сюжет наперед, але тут зробила виняток і це було дууже довго й тяжко… Містер Холмс убив мій березень, а як Мітч Каллін убив Холма скоро можна буде прочитати в рецензіях блогу.
Після «Мистер Холмс» повернулась до порядку – для #YakabooBingoSpring_2 (один із героїв кіт) обрала «Кошка, которая все видела. Молчаливый свидетель» Сема Гессона. Раджу книжку всім, хто не виконав це завдання або полюбляє сучасну прозу, бо написано все легко й цікаво, так і читається.
Із недоліків відмітила б те, що характерно для багатьох сучасних детективів – іноді персонажі поводять себе не так, як реальні люди, а так, як це підходить для сюжетної лінії.
Потім, логічно, було #YakabooBingoSpring_3 (книжка із весняним настроєм) – «Важка весна» Бориса Пахора. Що може бути більш весняним, ніж історія після завершення найжорстокішої події в історії? «Важка весна» – гарний вибір для поціновувачів автобіографічних творів чи філософських тем, бо саме про війну тут є лише відлуння.
#YakabooBingoSpring_4 (фантастика!) я пропустила, бо спочатку хочу почитати фантастику для #YakabooBingoSpring_17 (новий для вас жанр), тож перейшла до #YakabooBingoSpring_24 (квіткова книжка – за назвою, сюжетом чи обкладинкою). Зараз читаю «Имя розы» для цього пункту, а також планую на весну:
#YakabooBingoSpring_25 (у певному сенсі про вас) – «Пиши, сокращай»
#YakabooBingoSpring_23 (дитяча класика) – «Тореадори з Васюківки»
#YakabooBingoSpring_22 (місце дії – Франція) – «Мерщій тікай і довго не вертайся»
#YakabooBingoSpring_21 (про яку не чули ваші друзі) – обрала ту новинку, про яку не чула й сама 🙂
Поки що найпомітніша книга у цьому році для мене – «Хвороба як метафора» Сюзанн Зонтаг. Вона навчила по-новому дивитися на хворобу та сприймати хворих людей. А от знайомство із сучукрлітом виявилось не таким вдалим – «Перші українські роботи» мене розчарували, тож не думаю, що ще повернуся до творчості автора. Інша справа – «Майя та її мами». Це перша дитяча книжка, прочитана мною у зрілому віці і вона чудова. Сподіваюся, розгорнута рецензія згодом з’явиться у блозі Yakaboo 😉
Зараз читаю «Лондон по Джонсону» від Бориса Джонсона, що займав посаду мера Лондона. Це одна із тих книжок, що випромінюють любов до міста, навіть якщо йдеться про його багаторазове завоювання та знищення у минулому. Паралельно потрохи знайомлюся із «Книгою Судного дня» Конні Вілліс. Давно хотіла узятися, проте об’єм дещо лякав.
Весною усі чекають на Книжковий Арсенал, проте на відміну від минулого року, мій список книжкових бажань доволі короткий: «Корабель шаленців» від ВСЛ, «Людина у високому замку» від Комубук та комікс «Воля» (вихід якого більше приурочений до КомікКону).
Книжкою весни для мене стала остання прочитана, і це була “Кохана” Тоні Моррісон. Чудово вписалась до нашого флешмобу #YakabooBingoSpring у завдання під номером 6 – “класика, яку давно хотіли прочитати”. “Кохана” – у США та світі справді класика, у нас про письменницю серед непрофесійних читачів чули одиниці. Одна із причин відсутність до сьогодні українського перекладу. Моя історія із Моррісон теж почалась не так давно. Пару років тому на курсах із короткої прози ми розглядали тему авторського стилю. Тоді ж на очі потрапив шматок із твору “Джаз” цієї авторки. Декілька речень, опис міста і мені здалось, що це саме та авторка, в яку закохуєшся із першого речення. Тоні Моррісон – одна із найвизначніших афроамериканських письменниць. Вона не пише про легке і приємне. “Кохана”, попри свою назву, це дуже страшна історія, сюжет якої реальна історія з газети. Про те, як темношкіра жінка-рабиня пішла на вбивство власної маленької доньки, тільки, щоб ту не забрали в рабство. Можливо, якби ця історія була написана у стилі реалізму, вона не звучала так би переконливо. Тут є від магічного реалізму. І пасує до цієї історії він дуже вдало. Згадуючи слова літкритика Євгенія Стасіневича, про страхіття не можливо розповідати у реалістичному стилі, це має бути або казка, або бачення дитини, або щось нереалістичні, тільки так можна передати увесь жах і не зійти з розуму. “Кохана” – як на мене, належить до обов’язкового читання, щоб ще раз прочитати про рабство, і про нього не забувати, а також гарний шанс, щоб познайомитись із ще одним Нобелівським лауреатом.
Також цієї весни у мене були комікси. Артем Літвінець приніс почитати “Сагу” Брайана К. Вона та Фіони Степлз, дві частини проковтнула за два вечори. Як тільки відкриваєш першу сторінку, відірватися важко.
Це такий собі фантастичний переказ історії Ромео та Джульєтти, тільки у цьому разі, вони із різних планет, які ведуть одна з одною дуже криваву війну.
Фактично вороги Марко і Алана, не лише закохались, але й народили дівчинку. Саме вона і розповідає історію своєї появи, те, як її батьки виборювали (у прямому сенсі) право на існування. На них полюють усілякі кіллери (художниця Фіона Степлз дуже реалістично і страшно їх зобразила, я все чекала, що вони мені насняться)), їх охороняє дух дівчинки із половиною тіла, їх розшукує невідоме створіння королівської крові із телевізором замість голови. Це дуже сучасний, часом брутальний, яскравий комікс, із чудовим почуттям гумору, неплоскими героями та гарною ідеєю. Чекаю наступних частин).
Також була ніжна та романтична історія “Наші душі вночі” Кента Гаруфа, новинка #книголав. Про неї докладно писала в огляді. Та підліткова історія про сором’язливого Чарлі від Стівена Чбоскі. Тоді ж переглянула і фільм, який в порівнянні із книжкою, видався мені спрощеним. Також була біографія Інґи Арвад, ілюстрована книжка про Тараса Шевченка, та роман про “Вегетеріанку” Хан Канг. Про них усіх розповідала у відеооглядах.
Далі планую підтягнути завдання до бінго. Найближчим часом читатиму оповідання “Усмішки долі” від Адама Джонсона, зараз дочитую “Небудь-де” Ніла Ґеймана (підходить під пункт 4 – фантастика), новий роман Салмана Рушді для завдання 24, для котячого завдання під номером 2 підготувала книжку Міхаеля Енде із довжелезною назвою “Диявольськигеніальноалкогольний пунш бажань”. А для корисного нон-фікшину потрапили до рук “Інноватори” Волтера Айзексона, і попри великий об’єм, гадаю справлюсь із ними швидку. Дуже потрібна та цікава книжка про людей, які створили наше теперешнє і формують майбутнє. А далі побачимо:)
Після анотації до «Несказаного» з’явилося бажання терміново роздобути й прочитати. Найбільше заінтригувала перша фраза, про те що «Лідія померла, але вони ще про це не знають». І ось протягом всієї книги ми намагаємося з’ясувати, що ж сталося з 16-річною дівчиною, яка опинилася посеред озера вночі, і що ж до цього її привело. Дуже зачіпають думки батьків – як кожен бачив свою головну мету в житті, і як вони намагалися проектувати це на дитину.
Також, я зрозуміла, що практично нічого не знаю про сучасне мистецтво, і його першовідкривачів. У «Видавництві Старого Лева» виходить серія книг про відомих людей – я вирішила почати з Енді Воргола. Книга чомусь нагадала комікси (напевно стилем малюнків). Читається дуже легко, інформація не навантажує, а дозовано подається.
Найбільше запам’яталося, що у нього в будинку жило 25 сіамських котів – 24 з них звали Сем і один Гестер))
Ще дуже сподобалася книга Кейт Мортон «Будинок біля озера». Сюжет розбитий на два часових відрізки – 1933-ий і 2003-ий роки. Історія про зникнення 3-річної дитини не була розкрита в 30-х роках, і в наші дні полісмен, якого відправили у відпустку, вирішує докопатися до істини. Фінал несподіваний – вартий того, що б прочитати всі 500 сторінок.
Перше, що прочитала цієї весни – Сандра Реньє «Пан. Указанная пророчеством». Перша частина трилогії “Пан”. Головна героїня – Фелісіті – страждає від зайвої ваги, не стежить за собою, про низьку самооцінку вже й не кажу. Не встигає робити уроки, після школи допомагає матері в сімейному пабі. У коледжі з неї насміхаються і нехтують, друзі – компанія невдах. І тут Він. Прекрасний принц. Хоче з нею дружити, оберігати, допомагати, одягати, за ручку водити. Ой, ні, так не вийде – від цього їх б’є струмом. Фелісіті розуміє – щось тут не так. Головний герой – Ельф, русалка дає поради, дракон полює на ельфа.
Цікаво написано. Читайте!
Другою був Макс Фрай «Волотеры вечности». Друга частина циклу «Лабіринт Ехо». Місяців зо три минуло з прочитання першої книги. Прочитала другу – нагадали про що було в першій, накидали нових пригод і персонажів. Здалося, що «Волонтери» сильніші, емоційніші і навіть місцями смішніші, ніж «Чужак». Пропоную, порівняти наші враження.
Далі була Кейт Аткінсон «Боги среди людей». Друга частина дилогії, перша називалася «Жизнь после жизни». Головний герой – Тедді – згадується в першій книжці серед інших родичів головної героїні Урсули. Друга книжка цілком присвячена опису життя Тедді, але не послідовно: дитинство, юність і т.д., а епізодами упереміш. Аткінсон в передмові пише, що мета дилогії – опис першої світової війни з точки зору Англії. Так, про війну багато сторінок – вона накладає свій відбиток на життя всіх персонажів. Хоча, для мене, перша книжка – історія безлічі прожитих життів Урсули Тодд, у якій є нескінченна кількість можливостей прожити життя по-різному. Друга – про Тедді Тодда, який нічого не може змінити, у нього немає спроб, він живе як живе, довго і не зовсім щасливо. Перша історія без другої була б просто не повною.
Наступною була Єлена Ферранте та «Моя гениальная подруга». Перша книга циклу «Неаполітанський квартет». Час дії – 50-60-ті роки ХХ століття. На 352 сторінках 39 персонажів, перелік яких подано на початку книжки. Навіть більше – в списку, зробленому поділеному на сім’ї, що живуть в одному з бідних кварталів Неаполя є ще згадка «інші діти». Розповідь веде Єлена Греко (Лену), а її «геніальна подруга» – Рафаелла Черулло (Ліла). Дитячі страхи, шкільні враження, друзі, батьки, смуток і маленькі радості – описані детально, без прикрас і поблажливості до себе… Закінчується історія, коли дівчаткам по 16 років. Звичайно, хочу дізнатися, що було далі – в наступних трьох книгах. Буду читати.
Було трішки і нон-фікшн: «Пиши, сокращай» Людмила Саричева, Максим Ільяхов. Після цієї книги стало набагато важче писати. Я б її порекомендувала поставити в обов’язкову програму для читання вже в старших класах загальноосвітньої школи.
«Епістолярний жанр» відродився і переріс в ділове листування електронною поштою й спілкування в соцмережах. Зараз пишуть всі, а не тільки маркетологи та блогери.
Так що рекомендую прочитати абсолютно всім. Доступний, зрозумілий, максимально спрощений підручник написання будь-яких текстів. Тільки подача матеріалу не як в підручнику. Читаєш, дивишся комікси, розважаєшся і запам’ятовуєш одночасно.
«Восток, Запад и секс. История опасных связей» Річард Бернстайн. Автор – журналіст, жив в Китаї, Гонконгу, Тайвані. Тобто пише про те, що бачив сам. Що б не писали та говорили, все ж ставлення до сексу на сході й заході відрізняється дуже сильно. Там можна було все і в давнину і зараз, а у нас зараз ніби теж, але більше на словах. Не вписалося в нашу культуру ще поняття – можна все… А на сході й не виписувалося якось.
Найбільше мене вразило, що середньостатистичний пенсіонер-американець може в будь-який момент поїхати доживати свій вік в Таїланд, там знайти собі молоденьку дружину – вона і її сім’я тільки рада буде «доглядіти» дідуся. І він, дружина та її родичі будуть на дідову пенсію жити – не тужити.
Зараз читаю Ніла Геймана «Вид с дешевых мест» – збірник публіцистичних статей (есе, тексти виступів, статті з газет). Для мене це можливість зрозуміти особистість самого Геймана. Хто ж ця людина, яка так цікаво пише? У що він вірить? Які книжки він читав? Та книжку Роберта Роуза і Джо Пуліцці «Управление контент-маркетингом. Практическое руководство по созданию лояльной аудитории для вашего бизнеса». Назва довга-зарозумна – не звертайте уваги. Все доступно написано. Ця книжка відповідає на питання, для чого створюється той чи інший контент і як його правильно просувати. Ще про те, як створювати маркетинговий план в рамках підприємства. Про інше поки не дочитала.
Моя літературна весна наступала, як і весняна погода – «неспешно и подлинно», з романами Мілана Кундери «Неспешность» і «Подлинность». Обидва написані Кундерою вже після імміграції та французькою мовою. Можливо, останнє позначилося на моїх враженнях. Фірмова «філософсько-категорійна» і «контрапунктна» структура романів була автором дотримана, але ось сам текст, його метафоричність, мені здалися якимись згладженими й менш дошкульними. Ще раз переконався в цьому, прочитавши потім його більш ранній роман «Вальс на прощание» – філігранно вибудувану і розказану історію, навколо тривіального (за великим рахунком) вихідного сюжету (і від цього, це є не меншим свідченням Майстерності).
Після цього приступив до «Тайны мозга вашего ребенка». Ця книжка однозначний переможець в номінації «розчарування сезону». Хоча автори й не впадають в крайність «ми – це наш мозок», але місцями зловживають всілякою статистикою для подібних спекуляцій. У таких випадках, згадувалося одного разу влучно підмічене філософом Евальдом Ільєнковим, що виводити сутність особистості з особливостей її мозку (тіла), все одно, що виводити вартість грошей, виходячи з особливостей паперу, на якому вони надруковані… Не можу обійти й загальну редакторську халтурність видання (наукова редактура в основному зводиться до посилань на Вікіпедію).
Також, в жанрі нон-фікшн була прочитана «Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі» Віктора Франкла. Назва книжки дуже влучно передає її суть – книжка написана не просто колишнім в’язнем концтабору, а саме в’язнем-психологом (хоча, якщо бути точним – психіатром), здатним до професійних рефлексій спостережуваного і пережитого «тут і зараз». Доречною є і друга частина книжки, невеликий огляд розробленого автором методу психотерапії – логотерапії, основні принципи якого також можуть бути розтлумачені прикладами з концтабірного досвіду автора.
З придбаної дитячої літератури виділю «Антарктична експедиція Шеклтона. Надзвичайна крижана пригода», написану і цікаво проілюстровану в «олівцевій» техніці Вільямом Гріллом. В основі сюжету книжки – реальна історія (а місцями настільки докладна і деталізована, що задовольнить навіть витончених «чомучок»), про останню експедицію героїчної епохи дослідження Антарктики 1914 року на чолі з Ернестом Шеклтоном.
Справжньою подією вважаю і видання українською давно вже класики на Заході «Там, де водяться диковиська» Моріса Сендака. Природно, книжка відразу посіла своє почесне місце на дитячій полиці. Навіть через 54 роки (!) з моменту першого видання в США, історія про Макса та його коротку фантазійну подорож, є джерелом творчого натхнення для багатьох, хто уже давно сам став класиком серед дитячих письменників та ілюстраторів. Особисто я не сумніваюся, що навіть всіма улюблений Груффало, також родом «звідти, де водяться чудовиська».
Читати: Що читають працівники Yakaboo взимку
Читати: 38 світових книжкових новинок: Страут, Муракамі, Рой та Грішем
13 thoughts on “Що читають працівники Yakaboo навесні”