Інґа. Про любов та шпигунів

Усі відгуки та анотація, які я читала, перед тим, як взяти до рук “Інґу” Скотта Ферріса викликали у мене хибне враження.


Що це історія la femme fatale.
Що це історія рокової красуні, яку усі люблять.
Що це історія коханки Кеннеді та навіть Гітлера.
Що це історія фатальності та безумства.
А вийшло зовсім не так.

Так, Інґа Арвад, данка за походженням, була красивою. Жила із матір’ю, бо батько її давно помер. Та мріяла (за співучасті матері) про яскраве майбутнє. Але Інзі пощастило (чи й не дуже) народитись у такий час, коли яскравість не завжди мала позитивні наслідки.

Так, саме через це у 17 років вона вже вийшла заміж. Не без участі матері. Цілком через гроші та успішне життя. Адже Інґа хотіла бути балериною, королевою краси, та найбільше актрисою. Усе у якійсь мірі їй вдавалось.

Саме тому, вона покинула першого чоловіка. І зрозуміла, що її життя рухається далі. Так з’явився другий чоловік, угорець, режисер та мандрівник світом. Увесь цей час Інґа хотіла бути натхненницею та коханою. Вона здається справді вміла любити. Але от із чоловіками щось було не те. Починаючи від ревнивого угорця, який кіно ставив на перше місце, а далі буде ще сумніше.

Завдяки прагненню до яскравого життя вона потрапила у пригоду під назвою журналістика. І тут їй теж щастило. Звісно, вона хотіла бути відомою. Найбільше любила писати нариси про сучасників, видатних та не дуже (дуже схожі на сучасні лайфстайл інтерв’ю без питань). А хто на той час викликав найбільше запитань та уваги? Звісно, Гітлер. Й Інґа із впертістю домоглася із ним інтерв’ю. На той час вона зовсім нічого не підозрювала. Вона була молодою та легковажною.

А потім виникла фатальна любов до Кеннеді (тоді ще звичного морячка із незвичної родини). І сама не знаючи, вона зуміла впевнити молодшого сина Кеннеді, що він вартий більшого, ніж викладацької кар’єри. Але в такому разі вона перестала бути його вартою. Жінка із кількома розлученнями не може бути дружиною віруючого президента. Насправді, ця частина книжки дуже сумна, і по-своєму щира. Тут Кеннеді не виглядає, як ідеальний красунчик-президент-мрія. Скоріш зіпсованим жіночою увагою чоловіком із великими амбіціями. Про решту родини геть сумно і страшно читати. А беручи до уваги, що Скотт Ферріс написав ще дві книжки про нього, розумію, що приходиться цьому вірити.

Ще однією частиною цього нон-фікшину є власне історія із шпигунством. Інґу через її злощасне інтерв’ю із Г. вважали в США шпигункою. Ферріс руйнує будь-які наші підозри. Але водночас розповідає про усю кухню спеціальних агентів та підозр. І це не історія про ідеальний і дуже розумних Джеймсів Бондів, які відслідковують підступних шпигунів. А історію недосконалої системи, не дуже кваліфікованих агентів, які витрачають свій час на підслуховування сексуальних сцен, та могли недочути слово і своїми здогадками створити ще одну фейкову теорію.

Найбільша перевага цієї книжки – вона не маніпулює читачем. Ферріс чесно розповідає наявні факти. Навіть згадує про те, що в Інґи були певні антисемітські висловлювання. Але попри те, ця жінка виглядає живою. А та епоха, про яку ми в принципі знаємо вдосталь, ще страшнішою. Начебто і не було війни в США, але були шпигуни й підозри. Коли світ жив в ілюзіях, коли ще здавалось, що нацизм один із багатьох політичних напрямків, коли люди думали, що це все не зможе перерости у те, що сталось потім.

Читати: Розкішна, як глазур на торті. Уривок з новинки Yakaboo Publishing – «Інґа»


Ксеня Різник, Етажерка

(Visited 178 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com