«Падре Балтазар на прізвисько Тойво»: бразильська екзотика по-українськи

Уявіть собі: за тисячі кілометрів від України, а саме у південнобразильській провінції, мандрівник натрапляє на поселення, де з діда-прадіда розмовляють не лише португальською, а й… українською! І не сучасною літературною, а такою, яка звучить ну дуже екзотично для пересічного українського вуха. Хоча, якщо турист має галицьке коріння, він впізнає говірку і своїх діда-прабаби. І, як я, читаючи роман Марини Гримич «Падре Балтазар на прізвисько Тойво», здійснить віртуальну мандрівку у своє дитинство та пригадає усі призабуті слова, які, здавалося, канули в лету, але так несподівано та яскраво ожили новими барвами…

Українці і Бразилія

Марина Гримич — докторка історичних наук та краєзнавець, письменниця, в доробку якої 20 романів, видавець (директор видавництва «Дуліби»).

У її науковому доробку — декілька етнологічних експедицій до Канади та Бразилії, здійснених з метою дослідження життя та побуту місцевої української діаспори. Зокрема з бразильської експедиції дослідниця привезла понад двісті годин записів інтерв’ю, а також біля тисячі фотографій та відеоматеріалів, котрі лягли в основу наукової монографії «Життя під піньорами: культурний ландшафт українських поселень у Бразилії» та книги «Бранзолія. Подорожні записки», які, в свою чергу, послугували тлом для написання художнього твору – пригодницько-авантюрного роману «Падре Балтазар на прізвисько Тойво».

Знайомтесь, «отець» Балтазар

Події роману відбуваються наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття у Бразилії. Головним героєм твору є авантюрист Никитка, син вихідців зі Східної Галичини, за плечима котрого невдалі спроби розбагатіти спочатку у Канаді, далі — на Клондайку. Ці спроби закінчилися, врешті-решт, борговою ямою та відчайдушною втечею на сусідній континент.

На кораблі він знайомиться з польським священиком Балтазаром, чиє ім’я стає Никитці у пригоді. Герой вигадує собі іпостась – отця, котрий нібито прибув аж зі Старого Світу, щоб голосити слово Боже для українців на чужині. Це рятує шкуру небораці: бо він наштовхнувся на поселення українських іммігрантів, в яких не було свого священнослужителя.

А прізвисько Тойво причепилося до новоявленного падре Балтазара не просто так, а через постійне вживання в розмові виразу «той-во».

Утопічна Нова Австрія як втілення мрій простого люду

В основу сюжету роману закладена галицька легенда, згідно якої єдиний син імператора Франца-Йозефа І — кронпринц Рудольф — не закінчив життя самогубством, а подався за океан будувати рай на землі, таку собі Нову Австрію, де всі житимуть у рівноправ’ї та добрі.

Габріель, другий з ключових героїв твору, є уявним прототипом цього оповитого міфологічною загадковістю та, без сумніву, любов’ю простого люду представника сімейства Габсбургів. Він управляє колонією українських фермерів, до якої і прибивається авантюрист Никитка.

Габріель та падре Балтазар знаходять один в одному направду споріднені душі та разом займаються справами у своїй маленькій ідилічний державі.

Кожному воздасться по його вірі?

На мою думку, лейтмотивом роману «Падре Балтазар на прізвисько Тойво» є тема ошуканства, а саме те, як людина легко та охоче вірить у те, у що хоче вірити.

Мені сподобалося, як авторка на папері, завдяки словесній майстерності, відтворила декорації та побут понад сторічної давнини, що варті, без сумніву, й екранізації.

Плавність оповіді, інтригуючий сюжет, багата мова, присмачена діалектизмами та галицизмами — всього цього вдосталь. Роман читається легко, захоплююче та напрочуд пізнавально.

Цей твір — справді щось нове та самобутнє у нашій літературі, варте прочитання усіма поціновувачами хороших книг.

Тематично схожі книги: Марина Гримич «Бранзолія. Подорожні записки», Мартін Поллак «Цісар Америки. Велика втеча з Галичини».

Друзі, ми, до речі, змінили формат розсилки. Хочете поглянути? Підписуйтеся і щоп’ятниці отримуйте від нас поновлення на пошту: