Пісня у прозі. 12 «музичних» книжок

Пісня у прозі. 12 «музичних» книжок

Музика — то така штука, яку краще один раз почути, ніж десять разів про неї прочитати. Але деякі автори переконливо доводять: написати можна так, щоб вона зазвучала в голові того, хто читає текст. У цій підбірці ми зібрали для вас художні твори і тих письменників, які втілили музику у прозі, і тих, які писали про її творців — композиторів, і тих, в кого вона стала повноцінним персонажем. Читайте, слухайте, насолоджуйтесь!


1

«Доктор Фаустус», Томас Манн


Роман нобелівського лауреата Томаса Манна — це оповідь про життя німецького композитора Адріана Леверкюна, розказана його другом. Історія цього вигаданого, але такого живого персонажа наповнена пошуками шляху до вічної слави музиканта, а життєпис — музичними термінами. Якщо ви не надто знайомі із нотною грамотою, то, можливо, вам буде важкувато вловити весь цей музичний бекграунд. Але якщо знаєтеся на ній досить добре, то зможете не лише прочитати історію Адріана, але й почути приховані у тексті мелодії.

Хто ж такий цей Леверкюн і до чого тут Фауст, на якого неприховано натякає назва роману? Талановитий композитор не просто шукає слави і визнання, він прагне у своїй музиці досягнути абсолютної естетичної довершеності. А зробити це можна тільки в один спосіб — продавши душу дияволу.

24 роки геніальної творчості за одну невидиму субстанцію — це видається гідною умовою. Поки не настає час розплати…


2

«Компас», Матіас Енар


Коли тобі приходить лікарський вирок, іноді не лишається нічого, окрім як згадувати усе найважливіше, найбентежніше, найбільш справжнє, що було у тебе в житті. Цим і займається однієї дощової віденської ночі музикант і музикознавець Франц Рітер. Простір кімнати наповнюють тужливі мелодії східних мотивів, а думки — дорогі люди і найрізноманітніші спогади, реальні і не дуже. Звуки нічного міста нагадують йому фрагменти творів знаних і забутих композиторів, а думка лине крізь час і простір до Сари — рудоволосої красуні-науковиці, дослідниці Близького Сходу. Вона, як марево, кличе до себе — от тільки чи насправді, чи лише в його уяві?

Брама, що веде на Схід. Уривок із гонкурівського роману «Компас»

Але хистка любовна лінія — це не найголовніше, чим цікавий «Компас». Значно важливіше, що читач, взявшись за нього, має унікальну нагоду вирушити з оповідачем в мандрівку Сходом, більше дізнатися про його музику і літературу, про його звичаї, про його дух. М’яка некваплива оповідь огортає, немов барвистий східний килим, і допомагає повністю зануритися в історію. Не опирайтеся цьому дивовижному відчуттю 😉 Але вважайте, що «Компас» — це справді зразок інтелектуального роману, тож якщо ви не орієнталіст і не читали на цю тему нічого, крім — у кращому разі — Едварда Саїда, то приготуйтеся багато гуглити.


3

«Спрага музики», Віктор Домонтович


У цій книзі зібрані твори письменника, життя якого варте окремого роману, — Віктора Домонтовича. Про його багату на яскраві епізоди і парадокси біографію розповідає у передмові авторитетна дослідниця Віра Агеєва. У цій збірці ви також знайдете замальовки про Гете, який відпочиває у Карлсбаді, про юного Вінсента Ван Гога, про Київський університет та поетів-модерністів. У прозі Домонтовича відбувається дещо незвичайне: відомі нам зі шкільної програми постаті сходять зі сторінок підручників, обростають плоттю, наповнюються почуттями і життям.

Починати знайомство з нею можна з самого початку. Або — із новели, яка дала назву усій книзі, — «Спрага музики».
…Піаністка заходить у книгарню. Її душа прагне чудес, і вона просить в старого продавця особливу книгу. Той простягає збірку поезій Рільке. Ці тексти настільки зворушують її, що вранці жінка пише сповнений вдячності лист поету. І… отримує відповідь! Так, як вона жадає чудес, Рільке прагне музики. А вона — захоплена читачка, талановита піаністка — може цю спрагу потамувати. Чи зустрінуться вони після довгого листування, чи вдасться жінці вдовольнити поетову спрагу музики, чи буде щось із їхнього роману?


4

 «Елеанор і Парк», Рейнбоу Ровелл


Спочатку були комікси, а вже потім — музика. Спочатку руда, товстенька і дивно одягнена Елеанор (новенька у школі!) присіла в автобусі біля невисокого азіата Парка (біля якого ніхто не сідав). Спочатку вона тихцем читала його комікси. А потім вони почали розмовляти. І слухати музику — на один навушник. А потім він записав для неї касету і дав батарейки для плеєра. А потім була любов — значно сильніша, ніж у Ромео і Джульєтти. Бо хоча в Парка удома — батько, який не хотів сприймати той факт, що син не відповідає його очікуванням, а в Елеанор удома — вітчим, який перетворив їхній дім на маленький філіал пекла, ці підлітки робили усе, аби зберегти своє почуття і одне одного.

Але ми тут не про кохання, а про музику;) Парк — справжній меломан і поціновувач різних жанрів року, він слухає «Smith» і «Joy Division», панк та індастріал, хард-рок і альтернативу. Завдяки приміткам, якими щедро здобрена книжка, можна не лише відкрити для себе старі-нові імена, а й скласти непоганий плей-ліст. Спробуйте — під нього цей підлітковий бестселер, світові тиражі якого складають більше мільйона екземплярів, читатиметься іще краще.


5

«Візит загону горлорізів», Дженіфер Еган


Цей роман у 2010 році отримав Пуліцерівську премію за «винахідливе дослідження теми дорослішання і старіння в епоху цифрових технологій і культури, яка стрімко змінюється». Тему дорослішання у ньому представляє Саша – молода жінка, яка мріє стати продюсером рок-гурту і лікується від клептоманії. Тему старіння – колишній рокер і виконавчий продюсер звукозаписувальної компанії Бенні Салазар. А зміни…

Коли вчорашній бунтар-неформал купує віллу у престижному районі, то це, мабуть, найкраще ілюструє мінливість сучасного світу.

«Візит загону горлорізів» — це книга з великою кількістю персонажів. Її оповідь постійно стрибає туди-сюди у часі. Її історії постійно змінюють оповідача. Кожен із 13 розділів книги, що символізують окремий трек музичного альбому, можна читати самостійно саме тому деякі літкритики називають її не романом, а збіркою оповідань. І якщо ваша музика це не вишукана класика, а старий добрий (панк-)рок, то обирайте книгу Дженіфер Еган не прогадаєте.


6

 «Амстердам», Іен Мак’юен


Успішного композитора Клайва Лінлі та редактора лондонської газети Вернона Холідея об’єднує любов. Давня любов до однієї жінки. Моллі Лейн була яскравою представницею британської богеми — красива, розумна, успішна, вона міняла коханців, як рукавички, і досягала успіху в усьому, за що бралася. Одне не зуміла перемогти — хворобу. Її колишніх коханців, які зустрічаються на похороні, гнітить не стільки факт смерті Моллі, скільки те, як це сталося. Усе почалося із забування складних слів, а закінчилося змінами в мозку, які повністю стерли її особистість. Чоловіки бояться подібного фіналу, тому укладають джентльменську угоду: якщо одного з них спіткає така хвороба, то інший мусить потурбуватися про евтаназію для нього.

“Амстердам” Ієна Мак’юена переклали українською. Уривок з роману

А тим часом кожен із них має власні справи: Клайв працює над «Симфонією тисячоліття», а Вернон намагається врятувати рейтинги своєї газети. Перший, поринаючи у роботу, не помічає того, що діється навколо, другий не гребує нічим, аби привабити читачів. І це їх одне в одному починає дратувати. Чи витримає ця дивна дружба такі випробовування? І що буде з «джентльменською угодою»? Фінал цього роману, відзначеного Букерівською премією, скоріш за все, вас здивує.


7

«Шум часу», Джуліан Барнс


Чи може голос композитора, навіть сильний і талановитий, пробитися крізь шум часу? Джуліан Барнс написав роман про Дмітрія Шостаковича, але насправді він — про дещо більше. Про становище митця в умовах тоталітаризму і про те,чи можна зберегти свій унікальний голос — і при цьому не загинути? Ми можемо піддати сумнівам, чи було у житті Шостаковича насправді все так, як описує автор (очевидно — ні), але не заперечимо той факт, що Барнсові вдалося описати, як страх перетворює генія на людину, яка робить те, що самій їй огидне. Але іншого вибору не має.

Музика, особливо класична, — це одне із найменш заангажованих у політику мистецтв.

Погодьтеся, з допомогою сонати чи квартету для струнних передати якийсь ідеологічний меседж досить складно. Тому композитори в тоталітарному суспільстві почуваються дещо вільніше, аніж, скажімо, ті, хто працює з текстами. Але коли музиканта змушують створювати музику, яка служитиме ідеології і підсилюватиме ненависну систему — це завжди сумно і трагічно…


8

«Голова Якова», Любко Дереш


Над цим романом, який спершу мав називатися «Як стати Богом і не заплакати», автор працював п’ять років. І він явив світу «дорослого» Любка Дереша — письменник повністю відійшов від підліткових тем і відмовився від нецензурних слів у тексті. Що тут лишилося від юного Дереша — численні алюзії на відомі тексти, тільки тепер не маскультурні, а сакральні.

Головний герой роману — композитор Яків, який від свого брата, модного політтехнолога, отримує замовлення — написати симфонію до «Євро-2012». Порадіти непоганому гонорару і бадьоро взятися за виконання замовлення Якову заважає та обставина, що справжніми замовниками є загадкові «темні отці», а сама симфонія цілком може стати прологом до Апокаліпсису…


9

«Лісова пісня», Леся Українка


Мелодія сопілки Лукаша пробудила ліс від дрімоти, причарувала ніжну Мавку і посіяла у її серці кохання до цього дивного людського хлопця, який охочіше спілкується з лісовим людом і розуміє музику природи. Мелодія сопілки змінила життя цієї наївної дівчини, яка згодилася піти до людей наймичкою, аби бути з коханим. А той не годен був «своїм життям до себе дорівнятись» — рушити за голосом серця й сопілки. Материн вплив, соціальна нерівність, вимоги «аби було все, як у людей» — і розчинився Лукаш у сірих людських буднях. А радісна мелодія перетворилася на сумну пісню, що оплакує зневажене кохання.

Цей «програмний» твір Лесі України, невеличка драма-феєрія на три дії, — один із найніжніших, найкрасивіших і найпронизливіших творів в українській літературі. Навіть якщо ви вже читали його у школі, видання зі стильними ілюстраціями від видавництва «Основи» дозволить вам по-новому поглянути на історію Мавки й Лукаша і знову зануритися у дивовижний світ українських легенд.


10

«Танго смерті», Юрій Винничук


Ідея музики, яка дарує безсмертя, якщо чуєш її в момент, коли помираєш, сама по собі цікава. Але оформити її можна по-різному. У Юрія Винничука довкола цієї ідеї виросла сильна, цікава і глибока історія, яка розгортається у кількох часових періодах. Найпотужніше «Танго смерті» — і як мелодія, і як текст — звучить у львівському гетто. Там, на його подвір’ї, оркестр із музикантів-в’язнів виконував відчайдушне трагічне танго, під звучання якого інші в’язні ішли на смерть.

Чи була це саме та музика, здатна подарувати безсмертя? Один із героїв намагається це з’ясувати.

Не переказуватиму вам сюжет, скажу тільки, що на сторінка цього роману, відзначеного премією «Книга року BBC», ви знайдете яскраву і живу картинку ж життя «українського Вавилону» — Львова 30-х років минулого століття, в якому жили українці, поляки і євреї. А ще — багато історичних цікавинок, закручений сюжет, приємних персонажів і навіть… Андрія Куркова. Що робить сучасний письменник в цій історії — дізнаєтеся, коли прочитаєте 😉


11

«Піаністка», Ельфріда Єлінек


Вона могла стати «Моцартом у спідниці», але з талановитої дівчинки не виросла геніальна жінка. Еріці Кохут — під сорок, і вона — лише вчителька музики, нехай і в консерваторії. Живе з авторитарною мамою (це саме вона ліпила-ліпила, та й не виліпила з доньки генія), навчає талановиту і не дуже молодь грати на фортепіано, вечорами тихо п’є чай у своїй квартирі і загалом веде стримане і холодне життя порядної учительки.

Але є в Еріки один секрет, почувши який, маркіз де Сад втішено потер би руки, а Леопольд фон Захер-Мазох задоволено прицмокнув…

До речі, ця книга нобелівської лауреатки Ельфріди Єлінек була екранізована Міхаелем Ханеке. Фільм перевершив усі очікування, принісши своїм творцям аж три найвищі нагороди Каннського кінофестивалю, включно з Гран-прі. І музики у ньому — як і в книжці — теж багато.


12

«Nocturnes. Five Stories of Music and Nightfall», Кадзуро Ішіґуро


«Ноктюрни. П’ять історій про музику і сутінки» — це перша збірка короткої прози від свіжоспеченого нобелівського лауреата (уже третього у нашому списку!) Кадзуро Ішіґуро. І музика у цих оповіданнях виступає повнокровним і яскравим персонажем.

10 фактів, які варто знати про Кадзуо Ішіґуро, лауреата Нобелівської премії з літератури

У книзі ви знайдете історії про співачку, яка відчайдушно прагне повернути колишню популярність, про чоловіка, чий неперевершений музичний смак — це єдине, за що його цінують друзі, про барда, втягнутий у родинні «розбірки» пари, з якою він щойно познайомився, про обдарованого, але недооціненого джазмена, переконаного, що успіх йому забезпечить пластична операція, і про віолончеліста, чий наставник обіцяє допомогти «розкрити» талант… Присутність музики у їхньому житті зумовлена чи то пристрастю, чи то необхідністю.

І саме музика врешті-решт приводить їхні історії до розв’язки — іноді трагічної, іноді комічної.


Осіннє бінго = фінал на носі! Завдання для #YakabooBingoAutumn

Віталіна Макарик
Журналістка, редакторка, блогерка і пристрасна читачка і мама двох дітей. Люблю каву, цікаві тексти різних жанрів і підліткову літературу. Мрію про те, щоб у добі було більше годин, щоб встигнути написати і прочитати усе, що хочеться. Але коли кількість непрочитаних книжок у «списку очікування» скорочується до п’яти, починаю панікувати. Поки збираюся написати свій роман, з насолодою читаю чужі і обожнюю про них говорити.
http://vityska.pp.ua/

292 thoughts on “Пісня у прозі. 12 «музичних» книжок

    Залишити відповідь