“Амстердам” Ієна Мак’юена переклали українською. Уривок з роману

Портрет автора: spectator.co.uk

Роман «Амстердам» Ієна Мак’юена – трагікомедія про чоловічу дружбу та життєві цінності, яку критики оцінили як мудру притчу про мораль і культуру нашого часу. Іноземні ЗМІ  описували цей роман як «нещадну історію про механізми влади і преси, а також про втрату всіх людських цінностей».


Роман-переможець Букерівської премії та найбільш обговорювана книжка у Європі. Книжка вийшла від «Видавничої групи КМ-Букс» у перекладі з англійської Ольги Смольницької.


Холодного лютневого дня двоє старих друзів зустрічаються на околиці Лондона в крематорії, щоб провести в останню путь Моллі Лейн. І Клайв, і Вернон обидва були колись її коханцями, й після похорону вони укладають угоду, яка призведе до геть непередбачуваних наслідків. Дружба їхня зазнає серйозного випробування, і кожному з них доведеться приймати фатальне рішення. Ця гостра й сучасна повчальна притча, замаскована під трагікомедію, 1998 року завоювала Букерівську премію.


Ієн Мак’юен — англійський письменник і сценарист. Один з найбільш визнаних британских авторів. У 2008 році журнал «The Times» включив Мак’юена в список п’ятидесятьох найвидатніших британських письменників за період з 1945 року.


Уривок з роману

“Амстердам”

І тепер він сидів за столом і невпевнено масажував собі шкіру й волосся на голові. Останнім часом він зрозумів, що привчається жити з цим небуттям.

Неможливо довго оплакувати зникнення чогось — себе,— коли ти вже й не пригадуєш, яке воно було. Усе це турбувало, але занепокоєння тривало вже кілька днів. А зараз виник фізичний симптом. Він захопив усю праву частину голови — і череп, і мозок,— відчуття, для якого просто не було слів. А можливо, навпаки: зникнення якогось постійного і звичного відчуття, якого Вернон і не усвідомлював,— як звук відчувається лише тоді, коли змовкне.

Вернон знав точно, коли це почалося — учора пізно ввечері, коли він скінчив вечеряти,— і це відчуття не відпускало, коли він прокинувся вранці,— невпинне і неясне — не холод, не важкість, не легкість, а щось середнє. Можливо, найточніше визначення — омертвіння. Його права півкуля вмерла.

Він знав стількох людей, які померли, що в цьому нинішньому стані роз’єднаності був здатний побачити свій кінець як буденний — буревій похорону або кремації, яскравий рубець скорботи, що поволі стухає, бо життя котиться далі. Можливо, Вернон уже мертвий. А може — і він це глибоко відчував — може, необхідно просто кілька разів стукнути по голові молоточком. Вернон відімкнув шухляду письмового столу. Там лежала металева лінійка, залишена Мобі, четвертим за ліком головним редактором, який не поборов зменшення накладів «Експерта». Вернон Голлідей намагався не стати п’ятим.

Він заніс лінійку на кілька дюймів над правим вухом, аж тут почувся стукіт у двері, й зайшла Джин, його секретарка, тож Вернон мусив змінити удар на замислене почухування.

— Порядок денний. Двадцять хвилин.

Вона витягнула аркуш і вручила Вернону, а інші лишила на письмовому столі, виходячи.

Він переглянув списки. Під шапкою «Зарубіжні новини» Дибен писав про «Тріумф Ґармоні у Вашингтоні». Це має бути скептичний або ворожий матеріал.

А якщо то справді був тріумф, стаття не потрапить на першу шпальту. У «Місцевих новинах» був нарешті матеріал від наукового консультанта про антигравітаційну машину в Університеті Вельсу. Матеріал був цікавий, і Вернон проштовхував його, уявляючи винахід, який прив’язують до підошов. Насправді винахід вийшов тяжкеньким, на чотири тонни, потребує дев’яти мільйонів вольт і не працює. Але все одно треба розмістити цей матеріал, десь унизу на першій шпальті.

Також у «Місцевих новинах» було про «Фортепіанний квартет»: у концертної піаністки народилася четверня немовлят. Вернонів заступник, разом з відділами «Аналітики» й «Місцевих новин», списи скородив з ним через цей матеріал, приховуючи гидливість під маскою претензій на реалізм. Четверні в наші дні замало для сенсації, казали вони; та й ніхто не чував про матір, та й не така вона краля і не хоче спілкуватися з пресою. Вернон обірвав їх.

За останній місяць наклад упав на сім тисяч порівняно з попереднім. Дні «Експерта» злічені. Вернон досі міркував, а чи не запустити репортаж про зрослих стегнами сіамських близнят, які отримали посади в місцевому самоврядуванні; в одного з близнят було слабке серце, тому роз’єднати їх неможливо. «Якщо ми збираємося зберегти нашу газету,— казав Вернон на ранкових планерках,— то вам усім доведеться заплямувати руки». Усі кивали, але ніхто не погоджувався. На чому стояла стара гвардія, «граматики», то це на переконанні, що «Експерт» мусить стояти на смерть за інтелектуальну непідкупність. Вони почувалися в безпеці, бо нікого з газети, окрім попередників Вернона, не звільняли. Редактори відділів і заступники вже заходили в кабінет, коли Джин махнула Вернону з дверей, щоб він узяв слухавку.

Це був хтось важливий, бо вона самими губами промовляла ім’я. «Джордж Лейн»,— вимовили її губи. Вернон повернувся спиною до дверей, згадавши, як уникав Лейна на похороні.

— Джордже! Дуже зворушлива нагода. Я саме збирався…
— Так-так. Тут виникла одна справа. Думаю, вам варто це побачити.
— Що саме?
— Фото.
— Можете передати їх з посильним?
— Виключено, Верноне. Це дуже, дуже гаряча тема.

Не могли б ви приїхати просто зараз?

Вернон ставився до Джорджа Лейна з презирством не лише через Моллі. Лейн мав пай у півтора відсотка «Експерта» і вклав гроші у відродження газети, що спричинило падіння Джека Мобі й вознесіння Вернона. Джордж гадав, що Вернон — його боржник. Окрім того, Джордж ні бельмеса не знає про газети, якщо гадає, що головний редактор національного щоденного часопису може піти зі свого кабінету о пів на дванадцяту ранку й перетнути цілий Лондон, щоб дістатися Голланд-Парку.


Читати: Книга кладовища. П’ять книг Ніла Ґеймана вийдуть українською (уривок із першого видання)

Читати: Діаманти принцеси Монако. Уривок із книжки “Блиск і полум’я”

Читати: Хто така Олівія Кіттеридж? Уривок з роману Елізабет Страут

(Visited 262 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com