Марія Шагурі — культуролог, співзасновниця Kyiv Comic Con, перекладачка з польської, редакторка. Відповідає за зв’язки із громадськістю та курує проект видання коміксів DC українською у видавництві «Рідна мова». Переклала детектив Зиґмунта Мілошевського «Безцінний». Марія розповідає для #ПроЧитання про появу коміксів у своєму житті, любов до загнутих кутиків та свої улюблені місця для читання.
Маріє, ти займаєшся фестивалем Kyiv Comic Con, а також куруєш перші офіційні українські переклади коміксів DC. Коли комікси з’явилися в твоєму житті? Що вони для тебе означають? І чому важливо розвивати цю культуру в нас?
Комікси з’явилися в моєму житті вже досить давно, але у справжнє захоплення перетворилися після першого Комік Кону у 2015 році.
Для мене комікси — це унікальний спосіб розповісти історію: образно, просто і емоційно.
Це можливість донести важливі ідеї, не перевантажуючи читача теорією чи просто великими обсягами тексту. Це справжнє мистецтво – не тільки історія і малюнки, які самі по собі часто мають велику художню цінність, а й планування стріпів, розміщення баблів, шрифти – всі технічні аспекти. Коли готуєш до друку комікс, усвідомлюєш усю важливість цих елементів. Видаючи всесвітньовідомі комікси українською, ми, по-перше, долучаємося до світового культурного процесу, до сучасної культури, невід’ємною частиною якої є комікси, а по-друге, стимулюємо розвиток локальної традиції.
Фото: Nata Koval
Попит існує як на перекладні, так і на українські комікси, яких з’являться дедалі більше, і це свідчить, що Україна теж є частиною сучасного світового культурного контексту.
Також ти перекладаєш. З якими текстами тобі працювати найцікавіше?
Історія – ось що головне. Мені надзвичайно важливо, щоб текст, із яким я працюю – чи то перекладаю, чи редагую, чи навіть просто читаю – мене захоплював. Якщо історія динамічна, якщо сюжет захоплює з перших рядків, якщо текст буквально «качає», то з книжкою працювати точно буде цікаво. Саме так було з романом Зиґмунта Мілошевського «Безцінний»: я мало не за добу проковтнула 500 сторінок, а потім трохи менше, ніж за півтора місяці, їх переклала. Специфічний досвід, зважаючи на строки і обсяги, але книжку після цього я не зненавиділа, а радше навпаки – ще більше полюбила.
Читати: Був готовий до бою. Уривок із детективу «Безцінний» Зиґмунта Мілошевського
Розкажи про останню найцікавішу книжку, яку прочитала? (можна про дві, три, або скільки хочеш)
Якщо книжка мене дійсно пробирає, я пишу про неї відгук на Фейсбук: такий собі спосіб поділитися враженнями, які несила в собі тримати. Останньою такою книжкою був «Ковчег часу» Марціна Щигельського – прониклива історія про єврейського хлопчика, 1942 рік, Варшавське гетто і справжню дружбу. Щиро раджу.
Які книжки у тебе зараз лежать під рукою/на столику біля ліжка?
Зазвичай вдома на всіх доступних горизонтальних поверхнях живуть книжки, з якими я працюю. Тож найчастіше це книжки не у звичному форматі, а радше папки з роздруківками. Зараз біля ліжка живе фінальна версія коміксу «Флеш. Книга 1. Тільки вперед», який у липні вийде у видавництві «Рідна мова», а на робочому столі – «Флаш» Вірджинії Вулф для o.k.publishing, а також підліткова новинка «Хлопчик на ім’я Гоуп» та наступний товстенний комікс «Бетмен. Тихо» для «Рідної мови». Люблю паралельні проекти:)
Читати: Ілюстровані книжки та графічні романи. Огляд від Yakaboo та Апостроф-TV
Де, коли і як ти читаєш зазвичай?
Читання для мене майже як кава — це залежність. Читаю повсюди: вдома, на роботі, в дорозі. Дві години у транспорті щодня – це прекрасна можливість прочитати те, що безпосередньо роботи не стосується. Тож найчастіше беру з собою дитячу або ж підліткову літературу, придбану на літературних фестивалях чи подаровану. Із останнього – «Як приручити дракона» Крессиди Ковелл та «Казки про дивних» Ренсома Ріґґза. Якщо книжка мене захоплює так, що не можу відірватися – готова проміняти на неї всі інші активності, включно з кіно, серіалами і побутовими зобов’язаннями. Готувати їжу, тримаючи книжку вільною рукою – це про мене; заради того, щоб не відволікатися від історії, можу у крайніх випадках навіть проміняти паперову книжку на електронну чи аудіозапис (хоч і не дуже люблю ці формати). Серед останніх прослуханих книжок – «Щиголь» та «Секретна історія» Донни Тартт, а також ціла підбірка книжок Макс Фрай.
Читати: Макс Фрай: вершитель із 20-річним стажем
У тебе є власна система для читання?
Сказати, що я асистемна людина – це не сказати нічого. Найбільше у читанні ціную спонтанність і переконана, що потрібна саме у цей момент книжка сама трапиться мені і чимось – обкладинкою, назвою, першими рядками – зацікавить і захопить. Звісно, це не спрацьовувало в університеті на гуманітарному факультеті, але з художніми книжками «для себе» працює завжди. Єдина примара системності у моїх стосунках із книжками – це конспектування. Якщо я справді хочу запам’ятати найголовніше, я записую це у нотатник; у протилежному випадку прочитане швидко вивітрюється з голови. Дірява пам’ять, як казала одна моя подруга, – справжня біда гуманітаріїв.
Ти любиш запах книжок?
Я фанатка друкованих книжок, без запаху і тактильних відчуттів від гортання сторінок і торкання палітурки книжка для мене майже втрачає свою магію. Обираючи книжку – чи то у книгарні, чи на розкладці, чи в букіністичній крамниці – я завжди їх нюхаю (і часом цим трохи лякаю продавців). Нещодавно трапилася смішна історія, пов’язана із книжковим ароматом: на день народження мені подарували 2 частину ілюстрованого Гаррі Поттера українською. Звісно, зірвавши плівку і розгорнувши видання, я одразу зарилася в нього носом і неочікувано навіть для себе прокоментувала: «Пахне так само, як і комікси DC українською, надруковані на «Юнісофті». Зуб даю, Поттера теж друкували у цій поліграфії». З’ясувалося, що я мала слушність:) Знаю, що це просто співпадіння, що запах книжки не залежить від типографії, але це не заважає мені часом пригадувати цю історію і посміхатися.
Закладинка чи затиснутий кутик сторінки?) (здається, в #13_читацьких_зізнань ти зізналась, що любиш кутики, розкажи чому)
Десь у глибині душі я розумію, що загнуті сторінки і пописані береги книжки – це фу, так робити не можна. Із особливо дорогими з різних причин для мене книжками я справді так не роблю. Але більшість книжок таки страждають. По-перше, я просто не дуже люблю закладки. По-друге, я завжди їх десь гублю або забуваю. По-третє, кутик – це швидше і зручніше. Так, я знаю, що так робити не дуже гарно по відношенню до книжки, але що ж, mea culpa. Що ж стосується поміток на берегах, то зараз за олівець я найчастіше хапаюся тоді, коли бачу помилки. Важко читати, коли від помилок і невичитаного тексту майже фізично боляче, помітки якось це полегшують і допомагають пережити.
Розкажи про останню прочитану книжку від якої ти сміялась/плакала?
Я сміялась уголос, коли читала «Манюню» Наріне Абґарян. З одного боку, дуже знайомий усім дітям дев’яностих побут і спосіб життя, з іншого – такі знайомі ситуації, у які потрапляють головні героїні, їхні мотивації та поведінка. Чудовий привід пригадати власні дитячі витівки і посміятися. Із сумними книжками важче: книжка може мене розчулити, але плакати над нею я не буду. Єдиний виняток – Хвильовий. Я буквально ридала, читаючи «Я (Романтика)», і потім ще довго не могла стримати сліз, коли мені нагадували про цей твір.
Читати: Манюня, або крига скресла
У тебе є домашня бібліотека? Скільки у ній книжок?
У мене цілих дві бібліотеки. Одна залишилася в квартирі батьків, вона родинна і поповнюється вже протягом кількох поколінь. Там є і стародруки, і зібрання класики, і великі добірки фантастичних романів. Мій внесок – майже ціла шафа з історичними книжками про стародавню Грецію, література з історії та теорії культури, а також улюблена сучасна художка різними мовами. У моїй нинішній бібліотеці, яка невпинно пожирає наш вільний простір, – в основному набутки останніх чотирьох років. В основному це моя улюблена дитяча література, яку я невпинно і фанатично колекціоную, підліткова і доросла художня література різними мовами і, звісно ж, комікси. Може, колись я зважуся на те, щоб зробити загальний перепис наявних найменувань, але не зараз – надто люблю сюрпризи.
Чи є книжка, або письменник, які щось змінили у твоєму житті? Розкажи про них.
У 13 років я прочитала «Майстра і Маргариту» Булгакова. Частково через те, що всі мені казали, що роман складний і я не зможу його подужати. Цей виклик відкрив для мене письменника, який певний час був улюбленим, перевернув мій тодішній світогляд і заохотив дізнатися якомога більше про описаний період, до того не дуже мені цікавий. Десь приблизно з того часу я переконана, що справді крута книжка має спонукати до відкриття чогось нового, давати поштовх до поповнення знань з тематики. Вичерпних книжок не буває, є книжки-зачіпки, книжки-стимули. І це прекрасно.
Любиш дарувати книжки? А коли тобі дарують?
Я більше люблю дарувати і щиро переконана, що найкращий подарунок – це вдало підібрана книжка. Втім, завжди панічно боюся, що така книжка в людини вже є в бібліотеці. Тому, якщо не вдається точно з’ясувати цей момент, можу обмежитися подарунковим сертифікатом до книгарні.
Ти любила читати в дитинстві? Яка була улюблена книжка?
Справді кайфувати від процесу я почала приблизно років у 7. До того дуже любила слухати казки, а ще знала багатенько віршів напам’ять (в основному вчила Шевченка і Некрасова). Бабуні завдячую тим, що привчила мене навіть не просто до читання, а й до міркування над прочитаним: завжди після закінчення історії вона питала мене, яка ж тут мораль, що я зрозуміла і винесла для себе. Одна з найулюбленіших книжок раннього дитинства – «Слонёнок пошёл учиться» Самойлова.
Що останнє радила комусь почитати?
Я належу до тих людей, про яких оцей-от інтернет-комікс:
От саме так я радила всім знайомим прочитати «Безцінного», коли він тільки вийшов:) З останнього, кілька днів тому радила прочитати «Бетмен. Суд Сов» англійською – надзвичайно похмурий і настроєвий комікс. І вам раджу. Можна, я подивлюся, як ви читатимете?)))
14. Топ-5 книжок від Марії Шагурі на усі випадки життя:
1. «Антигона» Софокла – найпотужніжа трагедія серед усіх, прочитаних мною. Читати, коли потребуєш життєвих сил і не знаєш, де брати.
2. «Декамерон» Боккаччо – класика, але така сучасна. Добре впроваджує в повсякденність (і не тільки ренесансну – декорації змінюються, але характери лишаються).
3. «Міфології» Ролана Барта – якщо хочете трошки більше дізнатися про те, як працює масова культура і навчитися відчитувати приховані коди.
4. Серія про Гаррі Поттера – якщо мрієте привчити дитину до читання і не знаєте, як.
5. «Убивчий Жарт» – просто прочитайте, якщо ще не читали. А якщо читали, перечитайте. Не пожалкуєте.
Читати: Катерина Міхаліцина для #ПроЧитання: “Коти в нас поки що не читають, але на книжках…спиться їм дуже солодко”
Читати: Олена Павлова для #ПроЧитання: “Моя бібліотека нагадує готель для книжок”
Читати: Культові та незвичні: топ-7 графічних романів
9 thoughts on “Марія Шагурі для #ПроЧитання: «Комікси – це унікальний спосіб розповісти історію: образно, просто і емоційно»”