Манюня, або крига скресла

У дорослому віці читати дитячу літературу якось не випадає. Чи то шкода часу витрачати на легкі історії не для твоєї аудиторії, чи то питання мають інші цікавити. Як виявилось, усе не так. Дитячі історії можуть бути не менш поживними, ніж найдоросліші у найсерйознішому розумінні.

І от із цим настроєм я почала свій читацький рік. Ульф Старк та експедиція Шеклтона, а тепер ще й чарівна “Манюня”. І крига скресла! Ця книжка давно майоріла на поличці своєю помаранчевою обгорткою. Але кожного разу я знаходила для читання щось важливіше. Бінго ж виправило цю ситуацію.

Будь-який челендж заохочує до читання дуже різної літератури. В принципі, до різноманіття. До нових жанрів, авторів, нових досвідів.

Тож підсвідомо для завдання під номером 8 (смішна книжка) обрала яскраву “Манюню” Наріне Абґарян.

Хтось в мережі назвав цю історію “Тореодорами із Васюківки” для російськомовних. Не погоджусь. По-перше, “Манюня” нарешті вийшла в українському перекладі, і тепер немає ніяких мовних перепон для читання цієї книжки. По-друге, “Манюня” й не зовсім дитяча книжка. Так, вона розповідає про дітей, але крім усіх шалених пригод Нарки (Наріне) та Манюні зачіпає такі теми, про які діти ще не думають.

Ця історія чіпляє в першу чергу героями. Усі три головні герої, а це Нарка, оповідач, тобто та сама Наріне Абґарян, яка й розповідає трішки прикрашені та переписані історії свого вірменсько-радянського дитинства; сама Манюня (офіційно Марія) її найкраща подруга, та бабця другої – Ба. Дві останні заслуговоють особливої уваги. Таких харизматичних героїнь ще варто пошукати!

“Манюня” вистрибує із збірки веселих моментів лише в одному епізоді. Це історія про закоханість Манюні. Мені здається, я ще не читала такого болючого та правдивого опису почуттів дівчинки-підлітка до дорослого чоловіка. Це дуже типова і можлива історія. Це історія такого собі першого кроку до дорослішання. Болючого та абсурдного. Усе решта – нічим нестримуваний характер Манюні та її шалений чубчик.

Нарешті маю таку книжку, яку можу поради, коли запитують про щось веселе. Нобелівськими лауреатами та високою полицею важко зарадити у цій справі.

Далі у мене пункт 12 та дуже важлива історія про складні стосунки із матір’ю, танці та намішані ідентичності від Зеді Сміт у романі “Swing Time”.

А у вас що? Розповідайте, не соромтесь.

Читати: Ліки від зими: Ульф Старк, пригоди Шеклтона та Сельма Лаґерлеф

Читати: Підліткова ностальгія 80-х по-вірменськи

Ксеня Різник