Макс Фрай: вершитель із 20-річним стажем

Головний герой найпопулярнішого циклу Макса Фрая про Єхо — власне, сам сер Макс — вершитель. Усі його бажання завжди здійснюються — рано чи пізно, так чи інакше, а отже, завжди треба дуже уважно їх формулювати. Крім того, вершитель може створювати світи — прекрасні і неповторні, які опісля живуть своїм цікавим життям. І ось саме ця здатність — вершительство — якнайкраще пасує і до самого автора, Макса Фрая. Його світи хочеться побачити на власні очі, а ще краще — поселитися там назавжди. Та навіть якщо мандри — то не ваша стихія, не біда — Фрай уміє бачити (чи творити?) чари навіть просто на вулиці, якою щодня ходить до пекарні. І для кожного у нього знайдеться щось цікавеньке.

Одна пише, інший вигадує назви


20 років тому, коли була опублікована перша книга з циклу „Лабіринти Єхо“„Чужинець“ („Чужак“) — ніхто й гадки не мав, хто ж то такий — Макс Фрай. Інтрига трималася досить довго, та врешті-решт з’ясувалося, що Макс Фрай — це дует Світлани Мартинчик та Ігоря Стьопіна. За словами авторів, „Мартинчик пише книги лівою ногою, а Стьопін не пише, але зате вигадує всі імена і назви“. Розподіл цілком справедливий: одна назва “вулиця Старих Монеток” чого варта. На сьогодні під іменем Макса Фрая публікується лише Світлана Мартинчик, проте історії не втратили своєї чарівності — їх все так само хочеться читати без перерви на сон і їжу, а коли книга все ж таки закінчується, вона залишає по собі повітряну легкість на душі і сонце в очах, навіть у похмурий день.

2-1
Фото: max-frei.net / Світлана Мартинчик

Якщо трішки зазирнути у біографію Світлани Мартинчик, то з’ясується, що вона родилася не де-небудь, а в Одесі. Там же навчалася на філологічному факультеті Одеського Державного Університету. Потім працювала вчителем у сільській школі, майструвала різноманітні художні проекти, переїхала до Москви, де разом з Ігорем Стьопіним стала своєрідним центром мистецького життя. Один з їхніх проектів — пластиліновий „Світ Хомана“ — виставлявся у багатьох поважних галереях, в тому числі й в Європі та США. Довгий час Мартинчик пов’язувала своє майбутнє лише з мистецтвом, але зараз займається майже виключно літературою — крім різноманітних мистецьких оглядів. Зараз вона живе у Вільнюсі і, крім інших книг, записує його історії — у вигляді „Казок старого Вільнюса“.

З чого почати читати Макса Фрая


Під іменем Макса Фрая сьогодні видано вже понад шість десятків книг: історії про Єхо, авторські збірники, антології, публіцистика і ще багато іншого. З чого ж почати?

%d1%84%d1%80%d0%b0%d0%b91

„Лабіринти Єхо“ („Лабиринты Ехо“)

Без сумніву, „Лабіринти Єхо“ — найпопулярніший цикл Макса Фрая. Головним героєм є, власне, сам Макс, який потрапляє із нашого світу у світ магії і пригод. Тут на нього чекають не тільки нові друзі і цікаві справи, які він буде розслідувати, а й не одне відкриття — про світ і про себе. „Лабіринти Єхо“ мають продовження: цикли „Хроніки Єхо“ і „Сновидіння Єхо“, проте читати книги все ж таки варто по-порядку. Незважаючи на те, що кожна історія — завершена, об’єднують їх у цикли не тільки спільні герої, а й загальний розвиток подій, який варто прослідкувати від самого початку — книги „Чужинець“ („Чужак“).

Основна принадність книг про Єхо — це навіть не чарівний світ, де люди живуть по кількасот років і використовують магію навіть для найменших дрібниць. Цикл про Єхо допомагає помітити чари у повсякденних дрібницях; він повторює, здавалося б, прописні істини — про цінність дружби, про подорожі, про мужність і навіть про смерть — але під таким кутом, що їх ніби бачиш вперше. Врешті-решті, цикл історій про Єхо, як не дивно, відкриває новий погляд на наш світ — і на нас самих. І все це — з добрим гумором, оптимізмом і здоровою (само)іронією.

«Люди могут пить вместе, могут жить под одной крышей, могут заниматься любовью, но только совместные занятия идиотизмом могут указывать на настоящую духовную и душевную близость».

«Если поблизости нет выхода, следует создать его самостоятельно, из подручных материалов.»

%d1%84%d1%80%d0%b0%d0%b92

„Казки старого Вільнюса“ („Сказки старого Вильнюса“)

Для тих, хто побоюється відразу поринати у довгий цикл, у Макса Фрая є спеціальна пропозиція — збірки „Казки старого Вільнюса“. Головний герой тут вже не той же Макс, що переселився у світ Єхо, а звичайні люди. Хоча, напевно, правильніше буде сказати, що головний герой тут — сам Вільнюс. І на кожній його вулиці творяться дива. Чи то діти намалюють класики на асфальті, а по ним можна буде застрибнути до іншого світу. Чи то пакет, підхоплений вітром, перетвориться на птаха. А чи й князь Гедимінас, що спить у своєму пагорбі, почне бачити сон саме про вас. Вільнюс не розповідає, чи справді це чари, чи лишень розігралася читацька уява, але історії його надзвичайно світлі й приємні. А що збірок на сьогодні вийшло уже цілих 5, вистачить їх надовго.

«Идеальный дом — это сумма всех комнат, где тебе хорошо жилось.»

%d1%84%d1%80%d0%b0%d0%b93

„Казки й історії“ („Сказки и истории“)

Макс Фрай надзвичайно любить казки, як нові, так і ті, що були вже колись розказані. Збірка „Казки й історії“ розповість уже відомі сюжети… із несподіваними подробицями. Джерело кожної казки стає зрозумілим лише тоді, коли дочитаєш її до кінця — і ця гра приносить не менше задоволення, ніж читання нових книжок. Крім того, у книзі ще чимало історій, страшних, цікавих і несподіваних, але таких же злегка магічних, як і вся проза Макса Фрая.

«Некоторые демиурги полагают текст живой плотью; им кажется, будто ткань человечьего бытия соткана из той же материи, что и книги: из слов. “В начале было Слово, не так ли? — вопрошают они. И с пафосом заключают: Еще неизвестно, воспоследовало ли за ним Дело, или было решено, что сойдет и так?..”
Прочие взирают на них с благоговением, но все же месят глину — впрок…
»


Макс Фрай — із тих письменників, хто може змінити життя. Ніби усе залишається, як раніше, але ти дивишся на це вже іншими очима. І розумієш, що кожен з нас — вершитель. І все буде, рано чи пізно, так чи інакше.

«Если удается каким-то образом уговорить себя ничего не хотеть и не требовать, а просто сесть и смотреть на все, что происходит, как на реку, которая мимо тебя течет, эта река начинает приносить и те самые жемчужины, которые хотелось найти, когда мы в детстве в ней купались, и трупы наших врагов, о существовании которых мы давно забыли, и бесконечных бронзовотелых пловцов с упругими ягодицами, на которых просто очень приятно смотреть, и наших старых друзей, которые плывут по этой реке на плоту и с удовольствием высадятся, чтобы с нами здесь посидеть и выпить чаю. В тот момент, когда нам удается просто замолчать и перестать что-то требовать, мы получаем все.»

Катерина Гавриш

Матеріал підготовлено в межах спецпроекту з виданням lb.ua


Читати:  10 фактов о королеве гуманистической фантастики Урсуле Ле Гуин

(Visited 672 times, 1 visits today)
Kate Gavrysh
Kate Gavrysh
Редактор і книжковий маніяк. Отримала диплом видавця, але життя вперто тягне мене в IT, тому нині техписьменник. Вірю, що читання книг — найпростіший шлях до безсмертя. Обожнюю подорожі на мотоциклі за відчуття свободи. І ще котів, бо вони точно прибульці з інших планет чи вимірів і щось знають. Мрію відвідати Єхо і Плаский світ — як не вві сні, то хоча б у наступному житті.
http://facebook.com/kate.gavrysh
  • Добре пригадую той день, коли вперше познайомився з Максом. Кажуть, що найкраще запам’ятовуються дні, коли з нами трапляються найбільш емоційні потрясіння. Так, наприклад, я дуже добре пам’ятаю той день, коли дізнався про терористичний акт 11 вересня. Хоча, якщо вже порівнювати, то знайомство з Максом було більш схоже на вибух світло-шумової гранати… Тепер це звучить дивно, але спочатку, ще на перших сторінках, першої книги, текст мені не дуже зайшов: читав і думав, блін, шо за фігню я читаю?! Але, звісно, наприкінці я змінив свое ставлення. Відтоді зворотного шляху вже не було.

    • Катя Гавриш

      Як не дивно, у багатьох саме такий початок “фраєманії”. Зате потім вже не відірвати 🙂

      • А от я не вважаю себе фраєманом. Просто поважаю ту роботу, що він робить, без фанатизма)