Коротка книга, яку варто читати довго: рецензія на «Іменем батька»

Хороше вино не п’ють швидко. Спочатку нахиляють бокал та роздивляються його колір. Потім вдихають запах, намагаючись відчути нотки квітів чи винограду. А далі насолоджуються – роблять маленькі ковтки, аналізуючи свої перші відчуття та післясмак. Саме так треба читати книгу Балли «Іменем батька», що вийшла днями у видавництві «Комора».

Перше знайомство з автором

У вас буде спокуса прочитати її за півтори-дві години. Бо сторінок небагато, шрифт доволі великий, а між окремими частинами тексту — великі проміжки. Переконана, що це зроблено спеціально, щоб наштовхнути читача на повільне, вдумливе читання. Не поспішайте переходити до наступного абзацу. Спробуйте зрозуміти свої відчуття та емоції від кожної сцени. І тільки потім йдіть далі.

Ім’я Балли (він же Владімір Балла) для України — нове. І хоча у 2014 році цей нашумівший словацький письменник приїжджав на Форум видавців, але «Іменем батька» — це поки перша його книга, яку переклали українською, і зроблено це було тільки зараз, у 2018-му. Книг у Балли вже десятки, його називають «головним алхіміком сучасної прози» та порівнюють з Кафкою.

Мені він нагадав скоріше не Кафку, а Милорада Павича. Такі ж несподіванки за кожним рогом, тобто сторінкою. Такі ж чудернацькі переплетіння реальності і містики. Гуляєш коридорами фантазії автора і не знаєш, що він приготував для тебе далі. Щось в цьому є.

Два трактування. Як мінімум

Анотація говорить, що ця книга — про невдачу у сімейному житті. Загалом так, але це зовсім не важливо. Бо сюжет тут — вторинне, і про що б не писав Балла, це було б так само добре і несподівано.

Вже з перших сторінок розумієш, що просто не буде.

Я сидів на холодному поліетилені, яким було застелене ліжко у приймальні, мій член висів, яйця лежали в долонях у лікаря. Він зважував їх.

– А можливо, – бурмотів він, – можливо, нам пощастило і ти станеш врешті-решт імпотентом. Про це свідчило би те, що одне яєчко якесь недорозвинуте… ніби втягнуте… затягнуте, дрібненьке, золоте ніжне яєчко. – Він смикнув мене за яйця і дав мені ляпаса: – Не їбись, зрозумів?!.

Весь текст – похмурий, депресивний, головний герой ніякої симпатії не викликає, його життя йде шкереберть, і немає ніякої надії, що стане краще. Він не любить себе і близьких, не бачить сенсу в існуванні, і взагалі все довкола якось безпросвітно погано.

У мене було відчуття, що батьки своєю турботою та любов’ю – якщо вони на щось таке здатні – усе життя лише полегшують страждання, яке заподіяли дітям тим, що привели їх на світ.

Один з варіантів – що це було – описаний в кінці у короткій рецензії чеського професора. Він пояснює, що назва книги – відсилка до християнської молитви. А весь текст – на його думку – це «розчарована реакція на традиційну трійцю чоловічих завдань – народити сина, посадити дерево, побудувати будинок».

Другу інтерпретацію, ще більш цікаву, я прочитала в мережі. Можливо, весь твір треба сприймати зовсім алегорично? Може, це книга зовсім не про батька, сина та сімейні стосунки, а про історичне минуле Словаччини, яка століттями не мала незалежності? Може, дім-лабіринт — це і є Словаччина, а лікар, що вимагає не плодитись, — це про продовження словацької нації?

Післясмак

Про що б не була книга, в ній дуже яскраві образи. Чудернацький дім-лабіринт, фанатично збудований братом головного героя. Божевільна дружина, що завжди тримає вікна ретельно завішаними…

Словом, враження від неї однозначні — все добре, але мало. Мало Балли. Треба ще. Сподіваюсь, найближчим часом інші книги автора також перекладуть українською.

Кому читати

Тим, хто цінує несподівані книги, нелінійні сюжети і не здригається, якщо бачить в книзі матюки. Їх тут небагато, але вони є.