#ЧитаємоРазом: Досить істерик! Комплексний підхід до гармонійного виховання дитини

«Якби я знав про це раніше!» – як часто можна почути це від батьків. Автори книжки «Досить істерик!» нейробіолог і психіатр Деніел Сігел і дитячий психотерапевт Тіна Брайсон пропонують новий підхід до виховання ваших дітей.

#МамиЧитають та діляться враженнями від книжки. Чи була вона актуальною? Які методи варто впроваджувати та які висновки зробити? Читайте далі ?


Оглядачки

19_14_04

Наталія @ilatanka: читака й мама в декреті. Багато читаю про виховання, щоб віднаходити те, що мені імпонує й надихає ставати ще більш щасливою мамою. Так! Я вірю, що щаслива мама = щаслива сім’я = щаслива дитина.

Юлія @julia_prokhorovych: неідеальна матуся маленького хлопчика-шилопопика ? Шукаю тишу в книжках, особливо люблю читати у ванні з піною та при свічках (просто це єдине місце, де мама може усамітнитися.. ?)

Ірина @irinyurchмама-книголюб. Вірю в те, що книги відіграють велику роль у формуванні особистості – не тільки маленької, а й дорослої ?


19_11_04

Актуальність


Ірина: кожна людина так чи інакше стикалася з дитячою істерикою і своєрідною поведінкою. Малюкові відмовили в покупці нової іграшки – і ось він, посеред магазину, сидить на підлозі й голосно плаче. Дитині подарували новий гаджет. Суп давно охолонув, іграшки не прибрані, а дитина категорично не хоче розлучатися з новою розвагою. Вічно похмурий підліток давно наплював на домашні завдання, прогулює школу і багато грубить старшим. Що робити? Карати, погрожувати, шантажувати? А може, ігнорувати і дати повну свободу дій? Як правильно вчинити в такій ситуації? Як зберегти хороші стосунки з дитиною у важкий момент? На всі ці та безліч інших запитань дадуть відповідь Деніел Сігел і Тіна Брайсон у своїй книзі «Досить  істерик! Комплексний підхід до гармонійного виховання дитини».

З моменту народження дитини я практично не думала про те, що буду робити, коли в маленького янголятка прокинуться капризи й бурхливі реакції. «Впораюся, на місці розберуся!» – думала я, поки син не закотив першу істерику. У найнесподіваніший момент і в дуже невідповідному місці. У паніці я використовувала всі знайомі мені мирні методи і сяк-так дитина заспокоїлася. Аналізуючи ситуацію, я прийшла до висновку – так справа не піде, потрібно розібратися. Тут мені до рук потрапила «Досить істерик!»

З наочними прикладами, картинками і докладними роз’ясненнями автори розкладають по поличках всілякі «як», «навіщо» і «чому». Як влаштований мозок? Чому перша реакція дитини така бурхлива? Як створити дисципліну мирними способами? Як реагувати на дитячу істерику? Що сказати дитині яка голосно плаче?

Виховання може бути ефективнішим. Ви можете виховувати, орієнтуючись на стосунки та повагу, уникати непорозумінь і конфліктів. Навіть більше, сприяти формуванню навичок побудови й підтримки хороших стосунків і вдосконалювати здатність дітей вирішувати, як діяти правильно, думати про інших, йти до успіху і ставати щасливим.


Наталія: коли я стаю свідком дитячої істерики, я завжди ніяковію. Не за ту дитину, не за її маму чи тата, а за себе. Ніяковію, бо не знаю, чи вистачить мені розуму й емпатії, щоб правильно відреагувати в такій ситуації з власною дитиною? Річ у тім, що я початківець у цьому питанні – сину ще й 10 місяців немає. Однак я вирішила не чекати на «практичні заняття», а спочатку підтягти «теорію». І тут я побачила книжку «Досить істерик!» Деніела Сігела й Тіни Брайнсон. Торік я прочитала їхні «Секрети мозку. 12 стратегій розвитку дитини» – і вони відразу потрапили до мого переліку найулюбленіших книжок про виховання. Тож мені було цікаво прочитати їхню новинку про таку непросту для всіх батьків тему.


Юлія: усі бояться істерик. Бабусі с дідусями нервують, згадуючи істерики своїх дітей. Незаміжні подруги з острахом в очах кажуть, що вони ще неготові до батьківства і швидесенько міняють тему розмови. А ти дивишся в оченята свого янголятка і не розумієш як так відбувається, що 2 хвилини тому все було добре, і раптом тишу прорізає гнівний фальцет твого малюка!

Усе, усе, не нервуйте! ? Ми маємо можливість спробувати з цим розібратися. Автори запевняють, що допоможуть краще зрозуміти причини істерик і що з цим робити.


19_12_04

Які методи впроваджуватиму?


Ірина: ніколи б не подумала, що погана поведінка дитини може бути позитивною для батьків, а точніше – можливістю краще зрозуміти свою дитину. Звісно, у стані стресу важко звернути на це увагу, але все ж краще видихнути й подивитися на проблему з іншого боку.

Часто погана поведінка свідчить про те, що в дітей ще не розвинені певні навички. Тому якщо ваша трирічна донька тягне за волосся іншого малюка зі своєї групи через те, що той отримав стаканчик із крекером, то цим самим вона дає вам зрозуміти: мені треба навчитися чекати своєї черги.

Один з найважливіших аспектів – встановлення емоційного зв’язку. Лаючи за погану поведінку, ми рідко думаємо про те, як це вплине на наші стосунки й що при цьому відчуває сама дитина. Не завадило б. Емоційний зв’язок важливий навіть тоді, коли ми хочемо виправити поведінку і навчити дисципліни. Адже коли діти засмучені, вони найбільше потребують нашої підтримки.

Зазвичай погана поведінка – результат неспроможності дитини впоратися зі своїми почуттями або із ситуацією, яка склалася. Вона ще не в змозі опанувати ті сильні емоції, які її охопили, тому й нечемно поводиться. Дії дитини, особливо тоді, коли вона себе не контролює – це сигнал про допомогу. Це прохання встановити емоційний зв’язок.

Не менш важливий нюанс – вміння бути лаконічним. Ми звикли читати довгі лекції дітям (і не тільки) на тему «чому так не потрібно було» і «як погано вийшло». Але чи є сенс у таких лекціях? У постійному повторенні одного і того ж? Ні, ні і ще раз ні. Навчитися коротко викладати свої думки – важливе завдання для кожного з батьків, адже, погодьтеся, нікому не подобаються ці часові моралі.

Хочете, щоб діти від вас відвернулися, особливо у старшому віці? Поясніть щось, а потім повторюйте це дедалі частіше.


Наталія: мені дуже близький розумний підхід до дисципліни, які пропонують Деніел Сігел і Тіна Брайнсон, тому я точно буду перевіряти їхні поради на практиці. Зокрема, поради щодо того, як встановити емоційний зв’язок із дитиною, коли вона демонструє не звичайну свою поведінку, а лютує, скиглить, б’ється, верещить тощо. Адже автори ще раз нагадали, що саме в такі моменти дитина потребує нашої чуйності якнайбільше.

Від того, як ми поводимося з дітьми, коли вони засмучені, залежить розвиток їхнього мозку і відповідно те, якими людьми вони ростуть.

Я остаточно переглянула свої погляди, щодо прийнятної реакції на дитячу істерику. До речі, зупиніться на хвилину й подумайте. Як ви думаєте, що варто робити, якщо дитина влаштувала істерику? Можливо, вам спаде на думку щось із цього:

  • Ігнорувати, щоб показати, що «істерики не працюють»;
  • Поставити в куток чи відправити до іншої кімнати, щоб дитина заспокоїлася та обміркувала свою поведінку;
  • Покарати – ударити, забрати улюблену іграшку чи заборонити мультики тощо.

Насправді дуже часто батьки обирають серед цих варіантів. Мабуть, і я б сама раніше обрала «ігнорувати». А от Деніел Сігел і Тіна Брайнсон доводять – ці методи не працюють… Особливо, у довгостроковій перспективі. Що ж робити? Автори радять встановити емоційний зв’язок і переорієнтувати. Хочете деталей? Читайте книжку – там усе легко й доступно, а чого тільки варті ілюстровані ситуації!

Коли діти засмучені чи влаштовують істерики, ми потрібні їм найбільше. Ми повинні засвідчити їм свою присутність і те, що будемо поряд, навіть, коли вони поводяться дуже погано. Цим ми забезпечуємо довіру й гарантуємо відчуття цілковитої безпеки.


Юлія: мені дуже сподобалось як автори закликають батьків поважати своїх дітей, ставитися до їх істерик розумно, із співчуттям. Адже коли дитина кричить, плаче, то вона страждає у цей момент! И ніколи не можна про це забувати! Згадайте, як ви почуваєтеся, коли засмучені? Іноді нам, дорослим, хочеться тупнути ніжкою, жбурнути тарілкою у стіну і навіть заплакати. Що ж тоді казати про малюків, мозок яких ще не сформовано як у дорослих? Якщо дорослим іноді важко контролювати свої почуття та раціонально себе поводити, як ми можемо вимагати від дітей ідеальної поведінки?

Легко забути, що діти – це просто діти, й очікувати поведінки, яка не відповідає їхньому рівню розвитку. Наприклад, ми не можемо розраховувати, що чотирирічний малюк опанує свої емоції, коли він засмучений тим, що мама досі сидить за комп’ютером…

Так от, ця книга допомогла мені краще зрозуміти потреби мого хлопчика. Справді, я вже не так гостро реагую на його істеричні витівки. І я вже точно ніколи не назву свою дитину маніпулятором, як намагаються мені нав’язати оточуючі. На все є свої причини, і навіть на істерики. Наша задача полягає у тому, щоб не дозволяти емоціям затопити наш розум, та допомогти малюкові навчитися справлятися зі своїми сильними почуттями.


19_13_04

Післясмак


Ірина: «Досить істерик!» розставила всі крапки над і, відповіла на всі мої запитання про складну поведінку, розклала все по поличках і змусила подивитися на проблему з іншого боку. Попри «ідеальність» викладених теорій, автори не забувають про те, що ідеальних батьків не існує і кожен має право на помилку. Більш того, деякі помилки можуть бути цілком корисними для самих дітей. А найголовніше – ніколи не пізно почати роботу над стосунками, тому книжка стане в пригоді кожному, незалежно від віку. Поступово, зрозуміло й захопливо про те, що здавалося мені вкрай складним. Після прочитання у мене не залишилося жодного питання, отже, книжка дійсно хороша.

…усі діти різні й жоден метод виховання чи жодна стратегія не працюватиме безвідмовно в усіх випадках. Але найочевидніша ціль у кожній ситуації – домогтися співпраці…

Наталія: здається, тепер я готова до істерик. Принаймні теоретично.  Насправді книжка дуже корисна. Легко про складне, практичні поради, життєві приклади, наглядні ілюстрації – усе, як я люблю. А ще наприкінці книжки є шпаргалка, куди можна зазирати, щоб пригадати основні моменти. До речі, я планую вмовити чоловіка передивитися всі ілюстрації з прикладами й прочитати шпаргалку, сподіваюся, це допоможе нам вибудувати єдиний підхід до виховання.

Юлія: можна довго говорити про всі поради, які надають автори книги. Вони дійсно корисні, так як допомагають розібратися із причиною непорозумінь зі своєю дитиною, а також наводять різні життєві ситуації і те як слід на них реагувати. Особливо мені імпонує наголос на те, що діти повинні рости вільними, а дисципліна – це не про покарання чи фізичне насилля (вдарити малюка по маленькій дупці – це також насилля!). Дитину треба розвивати, а не дресирувати. Повага, співчуття та любов – єдиний шлях до виховання щасливої вільної людини!


Топ 3 цитат


Ірина:

Ефективне виховання означає, що ми не лише припиняємо погану поведінку чи спонукаємо до хорошої, а й навчаємо та формуємо зв’язки в мозку дітей, які допоможуть їм зважено приймати рішення у майбутньому.

Готовність покарати фактично призводить до протилежних результатів у формуванні мозку і у процесі залучення до співпраці.

Емоційний зв’язок означає, що ми приділяємо увагу нашим дітям, достатньо поважаємо їх для того, щоб вислухати, цінуємо їхній внесок у вирішення проблеми, говоримо про нашу підтримку незалежно від того, подобаються нам їхні вчинки чи ні.


Наталія:

… щоразу, коли ми виховуємо дітей, наша головна мета полягає не в покаранні, а в навчанні.

… часто недоречна поведінка дитини – знак довіри та відчуття захищеності. Багато батьків зазначають, що діти «весь негатив залишають для них», поводячись значно краще в школі чи з іншими дорослими. Це зрозуміло. Ці спалахи значною мірою – знак довіри, а не якась форма протесту.

Погана поведінка – це зазвичай лише симптом. І вони з’являтимуться знову, якщо ми не встановлюємо емоційного зв’язку із почуттями й суб’єктивним досвідом дитини, що спричиняє поведінку. Наступного разу, коли дитина погано поводитиметься, одягніть капелюха Шерлока Холмса і знайдіть, яке почуття приховано за поведінкою – цікавість, злість, розчарування, виснаження, голод, пригніченість тощо.


Юлія:

Ми впевнені, що діти повинні бути вільними вид будь-якої форми насильства, особливо завданого людьми, яким вони довіряють та від яких очікують захисту.

Коли ви помічаєте, що дитина починає вередувати, зупиніться і запитайте себе: “Може, вона Самотня, Стомлена, Голодна чи Пригнічена?

Перед тим як відреагувати на поведінку дитини, – особливо негативну – запитайте себе: “Чого прагне дитина? Може, вона в такий спосіб висловлює прохання? Можливо, намагається щось дізнатися?


Кому варто прочитати

Ірина: батькам дітей будь-яких вікових категорій, бабусям і дідусям, педагогам, усім, хто так чи інакше стикається з дитячими істериками або поганою поведінкою.

Наталія: батькам, які хочуть виховати щасливих дітей і мати міцні з ними стосунки.

Юлія: батькам, дідусям і бабусям, незаміжнім парам та вихователям у дитячих садочках.


Схожі книжки

Ірина: «Супербатьки. 75 успішних стратегій виховання» Еріка Райшер

Наталія: «Секрети мозку. 12 стратегій розвитку дитини» Деніела Сігела й Тіни Брайнсон. І раджу з неї почати.

Юлія: «Правила розвитку мозку дитини» Джон Медіна


Читати: Здоров’я, виховання й розвиток: книги для мам

Читати: 75 стратегій на 200 сторінках? Стати супермамою? Дайте мені цю книжку, негайно! #ЧитаємоРазом: Супербатьки

Читати: Олена Березовська про «9 місяців щастя»: «Моя книга – це власне своєрідний збірник всього того, чим живе вагітна жінка: її страхи, переживання, міфи»


Придбати книжку в Yakaboo

(Visited 974 times, 1 visits today)
Катерина Молочко
Катерина Молочко
SMM в Yakaboo.ua, книголюб та автор проекту Best Books https://vk.com/b__books. Читаю лишень книжки з певною загадкою (детективи) або важкі психологічні твори (трилери), загалом усе те, що Джої заховав би у морозилку. Вірю, що поганих книжок не існує, є просто не та цільова аудиторія.
https://katemolochko.wixsite.com/blog