Ольга Фреймут пише, а #МамиЧитають. Потрійна рецензія книжки «Кажан Жан»

Нагадуємо, що 6 березня 2018 року Ольга Фреймут презентувала книгу для дітей «Кажан Жан» та анонсувала створення власного видавництва. Докладніше про новину читайте за посиланням >>

Три мами-авторки блогу Yakaboo одразу зацікавилися дитячою новинкою від Ольги Фреймут і вже прочитати книжку. Чому вони обрали історію про кажана та чим ця книжка відрізняється від інших? #МамиЧитають та розповідають.

Оглядачки

Ірина @irinyurch: мама-книголюб. Вірю в те, що книги відіграють велику роль у формуванні особистості – не тільки маленької, а й дорослої ?

Наталія @ilatanka: читака й мама в декреті. Багато читаю про виховання, щоб віднаходити те, що мені імпонує й надихає ставати ще більш щасливою мамою. Так! Я вірю, що щаслива мама = щаслива сім’я = щаслива дитина.

Юлія @julia_prokhorovych: неідеальна матуся маленького хлопчика-шилопопика ? Шукаю тишу в книжках, особливо люблю читати у ванні з піною та при свічках (просто це єдине місце, де мама може усамітнитися.. ?)

Чому зацікавилися казкою?

Ірина: чи є у світі діти, які не люблять казки? Кожна мама зіштовхується з дитячими бажаннями почути історію. Чарівну, захопливу, особливу. Як її вигадати, де знайти? Та ще й таку, щоб з глибокою мораллю і вірним сенсом. Я з тих, хто перебуває в постійному пошуку таких книжок для свого малюка.

«Кажан Жан» зацікавив мене подвійно. Дитяча казка, написана жінкою, яка багато в чому є прикладом. Ольга Фреймут – журналістка й телеведуча, selfmade woman і мама трьох дітей. Перша книжка Ольги залишила приємний післясмак, я чекала на її нові проби пера – тепер як дитячого автора.

«Кажан Жан» – це казка про миле сімейство кажанів, ілюстрована талановитим Костем Лавро. Незвично бачити дитячу книжку, зроблену в темних тонах, герої – не зайчики й білочки, а павуки, вовкулаки, упирі. Заінтриговані? Тільки не робіть поспішних висновків.

Юлія: ця книжка добряче мене зацікавила. На вигляд – досить нестандартна, виконана в темних кольорах, а її головні герої – кажани (цих маленьких істот я ще з дитинства побоююсь ?) А вас лякають кажани? Кажуть, що вони полюбляють світлий одяг і кружляють над головами, щоб вчепитися людям у волосся! І досі не знаю, чому люди так вважають, тож мені стало цікаво.. Цікаво дізнатися більше про кажанів, поглянути на них з іншої точки зору. Тим паче автор книги – Оля Фреймут, а вона може здивувати!

Наталія: казки люблю страшенно. Я навіть читати навчилася заради них. Щоб не чекати, поки в батьків буде вільна хвилинка, а читати їх, читати. Тепер хочу передати цю любов синочку. Тож збираю для нього колекцію казочок на будь-який смак! І цікавлять мене не тільки перевірені часом історії, а й сучасні. Через це мені було напрочуд цікаво прочитати казочку Ольги Фреймут, яка ще пахла свіженькою фарбою.

Особливості

Ірина: передовсім хочеться відзначити вибір персонажів. Страшні й моторошні на перший погляд, герої знаходять у казці зовсім інше обличчя. Головний герой Жан розчулює, а директор школи – Вовкулака – викликає усмішку. Спойлер: у книзі з’являться янголи, але вони не стануть «протилежностями» Жана, тут немає звичного поділу характерів на «добро» і «зло».

Казка сучасна, що не може не тішити. Селфі, світшоти, реп – герої «Кажана Жана» пішли в ногу з часом. На мій погляд, це чудово, бо нюанси реального життя не зіпсують милу казку, скоріше навпаки – зроблять її більш захопливою для дитини.

Крім основного сюжету, у книзі є загальна панорама – школа Жана, місцеве радіо й навіть лікарня з лікарем. З кожною сторінкою читач все більше занурюється в новий світ, а за допомогою дитячої фантазії – він заграє найяскравішими барвами.

Юлія: кажан Жан – маленький хлопчик-кажанчик, що має непосидючий і допитливий характер. Він цікавиться усім на світі, а найбільше хоче побачити Сонце.

Він дуже хотів бути першим відважним кажаном, який сягне туди, куди інші не потрапили. Відтак він розповість усім, що світ – це не темне небо, а ясний сонечковий обрій. І ще зробить селфі на його тлі…

Але не все так просто, для кажанів побачити сонце дуже небезпечно, про що і попереджають батьки Жана. Але хлопчик має мрію. Що ж йому робити – дослухатися до батьків чи вчинити на власний розсуд?

Наталія: казочка зовсім не звичайна. У ній основні герої – це кажани, упирі, кроти, вурдалаки… Тобто істоти, яких традиційно побоюються. А тут вони такі милі й кумедні! Особливу симпатію викликає головний персонаж Жан, який мріє зробити селфі з сонцем, якого ніколи не бачив. Авторка змалювала світ очима кажанів, коли просинаєшся майже опівночі й нічого толком не бачиш. Талановитий художник Кость Лавро це ще більше підкреслив завдяки неймовірним ілюстраціям. Так, незвично бачити дитячу книжку в темних кольорах, але мені сподобалося її розглядати!

Післясмак

Ірина: найголовніше в цій книзі – це її основний меседж, я поділяю його і радію, що саме на ньому і зосереджений «Кажан Жан». Герой має мрію. Попри всі заборони, Жан вирішується на Відчайдушний і Ризикований крок – здійснити її. Здавалося б, дитяча книжка з милим героями, а такий хороший стусан батькам. Почути свою дитину, задовольнити здорову дитяче цікавість, допомогти познайомитися зі світом. Донести те, що мріяти – важливо й потрібно, а цілі існують для того, щоб до них іти. І часом буває дуже важко, тож чи варто йти до кінця?

Ті, хто лякаються мрій, залишаються з порожніми крилами.

Юлія: хоча я вже доросла тітонька, але мені було цікаво читати цю казочку. В дитячих історіях завжди можна розповісти про важливе, тільки в більш пом’якшеній, грайливій формі. І як кажуть психологи, через казку дитину можна підготувати до реального життя, познайомити з поняттями добра і зла, темного та світлого.

Тому з однієї сторони ситуація із кажанчиком Жаном показує наскільки важливо мати ціль і не відступати. Але з іншої – завжди поряд повинен бути той, хто допоможе, попередить і подбає про тебе. Адже ціль може бути небезпечною…

Автор піднімає важливу тему досягнення своєї мети. Але якою ціною? Чи завжди ціль варта тих ризиків, які вона несе за собою? Читайте і робіть свої висновки.

Наталія: пам’ятаю в дитинстві, коли бабуся щось готувала в печі, я їй читала казочки. Ну як читала? Складала по складах. Так от бабуся наприкінці запитувала: «Про що ця казка? Чого вона може нас навчити?». Так я звикла шукати мораль у казках змалку. Казочка про кажана Жана теж має свою мораль, хоча я й не повністю з нею згодна. Спробую пояснити.

Так, авторці вдалося в простесенькій казочці підняти декілька важливих питань – і для дітей, і для батьків. По-перше, вона нагадала, що не варто чіпляти й вірити в ярлики – навіть кажани можуть виявитися дуже милими істотами.

По-друге, батькам треба пам’ятати, що їхні діти – це маленькі дослідники, яких не варто стримувати через власні забобони. Дійсно, батькам потрібно на хвильку зупинятися перед кожним «Не можна!» і в більшості випадків стримуватися, дозволяючи дітям пізнавати світ. Однак я маю важливе уточнення – якщо наміри дитини не становлять загрози для її життя та здоров’я.

По-третє, важливо не боятися й іти до своєї мети. Та, знову ж таки, не ціною свого здоров’я. А що в казці? Жан домагається свого, але це мало не коштувало йому життя. І це мені не сподобалося. Батьки Жана попереджають його про реальну небезпеку, а він не слухається й ризикує життям. Чи хочу я давати такий приклад синові? Невпевнена. Ось таке моє суб’єктивне враження, а у вас воно може бути зовсім іншим.  

Цитати

– Я хочу стати першим кажаном, який його побачить. Я хочу познайомити Сонце зі своєю родиною. Ми, кажани, живемо тільки вночі. Нас цураються, нами лякають дітей. Мають за кару Божу. Хочу, щоб ми вийшли з темряви на сонечко. Тоді, можливо, летючих мишей перестануть боятися.

Вона була добра й поблажлива, дозволяла порушувати шкільний етикет, під час уроку можна було всмак їсти сухі личинки, схожі на попкорн, чистити дзьоба, носа та чубитися. Діти її любили, радо слухали історію прадавніх тварин і теорію душогубства в умовах жорстокого лісу. А на уроці з всесвітньої історії життя школярі вчили закон Лінча-Пітера: сови, як люди, – не ті, ким можуть видаватися.

Фіранка гойдалася від вранішнього вітру. Жан знав, що за нею – Сонце. До нього хотілося дужче, ніж будь-коли. Ну хіба воно може спалити мале кажаня? Не вірилося. Мама часто називала сина своїм “сонечком”. Хіба б прирівнювала вона його до небесного світла, якби воно було чимось поганим, справді лихим?

Читати: Солодких снів! 15 книжок-«засинайок» для найменших

Читати: #ЧитаємоРазом: «Лінива мама». Завдання для розвитку

Придбати книжку в Yakaboo