Читати чи не читати: 7 фактів про нову книгу Чака Поланіка «Виправний день»

Не знаю, що сказав би про це дядько Фройд, але я фанатка Чака Поланіка, чи то пак Паланіка, або ж Палагнюка. Давно перечитала всі його романи та оповідання, тому питання, чи читати нову книгу Чака, взагалі не поставало. Враження – непозбувно бентежні. В цьому тексті спробую розкласти все по поличках та розповісти про книжку трохи більше – щоб ви могли визначитись, чи варто витрачати на неї час. 

Це перший за чотири роки роман Поланіка

Так, Чак не радував нас романами вже 4 роки. Попереднім був роман «Чарівна ти», в якому Поланік, здається, досягнув вершин мерзенності.

Анонсуючи “Adjustment Day”, автор попереджав, що книга буде “ображати буквально всіх”. Це трохи перегукується з останнім романом Віктора Пєлєвіна. Не думаю, що хтось у когось переймав ідею, просто так зійшлись зірки, що і Пєлєвін і Поланік одночасно вирішили потролити феміністок, лесбійок з геями та інші подібні комьюніті. А можливо письменників до цього спонукає сучасний світ, в якому ці теми трендові?

Нового Пєлєвіна я ще не читала, але, судячи з відгуків, феміністок він справді образив. А от на Паланіка все-таки ображатись немає за що. Його стьоб більше схожий на самоіронію (не забуваємо, що Чак – відкритий гей). Причому, посміюється Поланік скоріше не над самими геями та чорношкірими, а над людьми, які хочуть їх ізолювати і вважають, що від цього суспільство виграє. Що може вийти з цієї ідеї – в романі зображено дуже яскраво. А ще він стібеться над релігією (частина роману навіть стилістично схожа на біблійські тексти). І над гіпстерами посміюється. Словом, все як завжди.

Українською цей роман встигли перекласти раніше, ніж російською

Видавництво КСД постаралось на славу. Роман вийшов мовою оригіналу тільки 1 травня, а вже в жовтні його можна було придбати українською. В Росії книгу обіцяють видати до кінця року, і називатиметься вона “Сcудный день”. Не берусь сказати, чий варіант перекладу назви ближчий до правди, але в російському краще передається гра слів автора (в чому вона полягає – прочитаєте і дізнаєтесь). 

Щодо якості перекладу книги загалом – хай скажуть своє слово філологи. Бо з цим Поланіком ніколи не зрозумієш, чи це його загравання з читачами, чи перекладач не дуже постарався. У будь-якому разі, читається роман нелегко. Втім, коли це Поланік легко читався? 

Це антиутопія

Ну, майже. В своєму романі Поланік втілив мрію багатьох українців: знищив керівництво держави, депутатів, професорів, селебріті – всіх, хто начебто заважав жити суспільству. Уявіть собі, що одного разу на анонімному сайті з’являється список людей, проти яких можна проголосувати: Порошенко, Тимошенко, Вілкул, Зеленський, Винник, Ані Лорак – кого там ще наше суспільство не любить… Ви голосуєте заради фану, а потім тих, хто набрав найбільше голосів, беруть і по-справжньому вбивають. В романі Поланіка саме так і відбулось. Мова, звісно, не про Україну, а про Америку. 

Те, що лишилось від суспільства, поділили на три частини: Білія (тільки для білих), Чорнотопія (відповідно, для чорних) та Гомія (в неї переселили гомосексуалів). Здавалося б, країна має стати щасливою, однорідною й без дискримінації, бо ніхто нікому не заважає. Але, звісно ж, щось пішло не так. Білі намагаються прикинутись чорними, щоб втекти з Білії в Чорнотопію до своїх родичів. Гетеросексуали прикидаються гомосексуалами і таємно кохаються з людьми своєї статі у унісекс-туалетах та закритих клубах. А діти намагаються врятувати своїх батьків, що потрапили у “розстрільний список”. 

Звісно, в романі є і Месія (Талбот Рейнолдс), і своєрідна Біблія (“Виправний день”), і така собі Конституція (або “Декларація взаємозалежності”).

У романі одному чоловіку відірвуть член

І, будьте впевнені, це буде описано в найгидкіший спосіб з усіх можливих – так, як може тільки Чак. А ще тут питимуть чужу слину (та інші рідини організму). І відбуватиметься ще багато неприємних штук. Не сумнівайтесь – Поланік собі не зраджує, і вигадує для нас, маленьких збоченців, все гидкіші і гидкіші деталі (хоча, здавалося б, після роману “Чарівна ти” більш стрьомних історій вже не придумаєш). 

Втім, починає складатись враження, що самому Чаку ці описи вже набридли, наче він додає їх до тексту без особливого бажання – просто тому, що цього чекають. 

Це — роман-лабіринт

Він примусить вас поламати голову. Від самого початку не дуже розумієш, що тут відбувається: актор начитує якийсь текст, люди копають велику траншею, у спортзалі вчать відрізати вуха, у поліцейському відділі лежить гора трупів… Готується щось страшне. Що це буде – відомо з анотації, тому особливих сюрпризів не чекайте. Взагалі роман не надто гостросюжетний. В ньому якось замало динаміки (особливо як для книжок Чака Поланіка). Але забагато героїв та сюжетних ліній – доведеться розбиратись. 

А ще в ньому багато стьобу над псевдофілософією. Настільки багато, що місцями не розумієш, де автор стібеться, а де подає цитати, які варто сприймати серйозно. І це теж – одна з фішок роману. По всьому тексту Чак розкидав відсилки до зумисно викривленних історичних подій та неіснуючі речі: збирай – не хочу. Втім перекладач полегшив нам задачу, розправивши текст численними примітками. 

Повного занурення не вийде

Якщо ви очікуєте, що Поланік створив альтернативний світ, в якому все продумано, і в який переносишся, читаючи цей роман – мушу вас розчарувати. Оцей світ – світ після Виправного дня – якийсь трохи картонний. Немає в ньому атмосфери. Не до кінця зрозумілі механізми, як цей світ влаштований і що його керівники планують робити далі. Чогось в цьому супі не вистачає.

Якщо перша половина книги (до Виправного дня) створює відчуття, що читаєш старого-доброго улюбленого Поланіка, то друга (після) – це якийсь вінігрет, абсурд та вакханалія, де не завжди розумієш, що відбувається і куди ти потрапив. В цьому можна потонути, і навіть відкласти книгу, не дочитавши. Періодично я не відкладала її чисто з любові до автора. Судячи з відгуків на Amazon, частина читачів так і не змогли подолати другу половину.

Але є й хороші моменти

Мені сподобалась ідея про гроші, які швидко зникають, і тому їх неможливо накопичувати. І загальна ідея роману. І місцями це навіть затягувало. Проте незрозумілого в романі лишилось більше, ніж зрозумілого. Чи варто пробувати розгадати ці загадки – вирішувати вам. 

(Visited 163 times, 1 visits today)
Тетяна Гонченко
Тетяна Гонченко
Редакторка блогу в Yakaboo.ua. Маю в житті чотири пристрасті: журналістика, подорожі, література і котики. Тож багато пишу, багато їжджу по світу, багато читаю і маю двох котиків. Зрештою, ці сфери тісно пов’язані: хороший журналістський текст – це теж література. А книги – це ще один спосіб подорожувати. Котики ж прекрасні самі по собі.
https://www.facebook.com/atanoissapa