Інтелектуальне випробовування для втаємничених: рецензія на книгу «Ворохтаріум»

Як провести вихідні в Карпатах у компанії трьох надзвичайно розумних людей за розмовами про літературу, народження книжок, переклади, Франка, Фройда і просто про життя? Купити книгу «Ворохтаріум».

Троє давніх друзів – Андрухович, Бойченко та Друль – зустрічаються у Ворохті та три дні поспіль ведуть неквапливі розмови – передусім, про літературу. Завдяки книзі, яка до Форуму вийшла у видавництві Pabulum, ми маємо нагоду підслухати ці розмови. Просто не буде – ця книга скоріше для підготовленого читача (чи то слухача). Її варто мати в своїй бібліотеці і періодично перечитувати, з роками помічаючи трохи більше. На цьогорічному Форумі видавців «Ворохтаріум» розбирали, як гарячі пиріжки — вона увійшла в топи продажів.

Щоб насолодитись «Ворохтаріумом» повною мірою, варто прочитати всього Андруховича. І не просто прочитати, а запам’ятати героїв — тоді, наприклад, зрозумієте роздуми Андруховича про образ Перфецького (героя роману «Перверзія») або думки Бойченка про реакцію читачів на «Московіаду» та «Рекреації».

Читати «Ворохтаріум» швидко не вийде — забагато інформації виливають ці видатні українські інтелектуали на голови читачів. Найкраще читати цю книгу паралельно з якоюсь художньою – потроху, по 10-15 сторінок за раз, подекуди підглядаючи у Вікіпедію. Тільки уявіть, що в алфавітному покажчику, наведеному в кінці книги, де перераховані усі постаті, що згадуються в розмові, – приблизно 350 імен! Тут є Булгаков та Боккаччо, Дарвін та Діккенс, Керуак і Керол, Платон та Прохасько, Русо та Римарук, Гітлер та Гессе, Янукович та Яновський. Словом, куди тільки не заводив неспішний плин розмови цих чоловіків!

Тут є роздуми про те, чи треба письменнику перекладати свої твори на інші мови та озвучувати свої романи, як Гессе ставився до джазу, про культ “святої простоти” в російській критиці та лемківкість Антонича, про радянське православ’я та можливе безсмертя людства, про «Гру в бісер» і причини успіху цієї книги, та ще море різних тем всього на 220 сторінках (за відчуттями їх понад 600).

А ще, читаючи «Ворохтаріум» розумієш трохи більше про те, як насправді виглядає робота письменника. Наприклад, мене вразила розповідь Андруховича про те, що пишучи про Венецію у «Перверзії», він був у місті тільки 15 годин. Всю іншу інформацію здобував з карт, фотографій, розповідей знайомих – витративши на це неймовірну кількість часу. «Це було вивчення, дослідження, опанування — причому дистанційне. План міста, постійно розгорнутий перед очима, величезний такий, з відомої серії Фалька. Прораховування відстаней, опанування міської топографії до такої міри, що я міг би вже з закритими очима всю ту Венецію обійти. Ніби я в ній роками жив. З’ясування купи деталей, іноді дуже марудне. Бо ще ж ніякого інтернету, ніяких гуглів. Будь-яка довідка — ціла історія, як я її шукав».

От як тут після цього не перечитати «Перверзію»? 🙂

І ще кілька цитат на закуску:

Андрухович: «Мені здається, що я свій оптимальний шлях комунікування маю й без Фейсбуку. Немає сенсу користуватися ним якось так епізодично. Йому треба віддати якусь частину себе. Віддаючи її, напевно, треба пам’ятати, що ти створюєш собі купу проблем. Я ж і без Фейсбуку вряди-годи спричинююсь до якогось скандалу. А от уяви собі, що я щодня мав би нагоду на весь світ щось заявляти. Жах!».

***

Бойченко: «Від епохи до епохи людство накопичувало культурний багаж. Відповідно, станом на початок ХХ століття нагромадилося культури більше, ніж будь-коли раніше. А яким виявилося ХХ століття? Суцільні звірства і масові винищення. Пощо старалися Бах і Моцарт, Кант і Гете, якщо після них мав прийти Гітлер і побудувати концтабори? Пощо російська література розводилася про сльозу дитини, “милость к падшим” і “маленького человека”, якщо мав прийти Сталін і збудувати ГУЛАГ? Якби досягнення культури впливали на життя людства, то ми б зараз сиділи і розмовляли в Касталії, зусібіч оточеній розумним, справедливим і приязним світом».

***

  • А ти ставиш собі як завдання – коли пишеш – чимось покращити людство?

Андрухович: – Людство? Аж так ні. Та навіть якби і ставив, то у цьому б ніколи не зізнався. До того ж можна мати на увазі досить різні параметри.

  • Маленьку частину людства, україномовну хоча би?

Андрухович: – Я маю інше на меті. Напевно це й буде відповіддю на твоє запитання. Я вважаю, що залишилося ще дуже багато таких історій, навіть окремих формулювань, фраз, якихось мотивів, які досі не були сформульовані українською мовою. От що я намагаюся робити у своєму письмі – це формулювати українською те, чого цією мовою ще не існувало. І таким чином, напевно, й намагаюся впливати на ту спільноту, чи, як ти кажеш, маленьку частинку людства.

  • Тобто іншими словами, бути деміургом?

Андрухович: – Якби я мав амбіції деміурга. сказав би так: «Я намагаюся створювати світ, альтернативний цьому, і затягнути в нього, в ту свою альтернативу, побільше чи українців, чи загалом громадян світу, чи всіх-всіх-всіх, і щоб вони визнали і почали існувати за законами мого світу, а не цього, зовнішнього!». Але я так не кажу. Тобто претензій таких не маю».

Кому читати:

тим, хто любить Андруховича та Бойченка, літературознавцям та літературолюбам, тим, хто любить довгі розумні розмови з багатьма відсилками, фактами, іменами та паралелями.

(Visited 160 times, 1 visits today)
Тетяна Гонченко
Тетяна Гонченко
Редакторка блогу в Yakaboo.ua. Маю в житті чотири пристрасті: журналістика, подорожі, література і котики. Тож багато пишу, багато їжджу по світу, багато читаю і маю двох котиків. Зрештою, ці сфери тісно пов’язані: хороший журналістський текст – це теж література. А книги – це ще один спосіб подорожувати. Котики ж прекрасні самі по собі.
https://www.facebook.com/atanoissapa