Интеллектуальное испытание для посвященных: рецензия на книгу «Ворохтаріум»

Как провести выходные в Карпатах в компании трех очень умных людей за разговорами о литературе, создании книг, переводах, Франко, Фрейде и просто о жизни? Купить книгу «Ворохтаріум».

Трое давних друзей — Андрухович, Бойченко и Друль — встречаются в Ворохте и три дня подряд ведут неторопливые беседы — прежде всего, о литературе. Благодаря книге, которая к Форуму вышла в издательстве Pabulum, мы имеем возможность подслушать эти разговоры. Просто не будет — эта книга скорее для подготовленного читателя (или слушателя). Ее следует иметь в своей библиотеке и периодически перечитывать, с годами замечая немного больше. На Форуме издателей «Ворохтаріум» разбирали, как горячие пирожки — она вошла в топы продаж.

Чтобы насладиться «Ворохтаріумом» в полной мере, стоит прочитать всего Андруховича. И не просто прочитать, а запомнить героев — тогда, например, поймете размышления Андруховича об образе Перфецкого (героя романа «Перверзія») или мысли Бойченко о реакции читателей на «Московіаду» и «Рекреації».

Читать «Ворохтаріум» быстро не получится — слишком много информации выливают эти выдающиеся украинские интеллектуалы на головы читателей. Лучше читать эту книгу параллельно с какой-то художественной — понемногу, по 10-15 страниц за раз, иногда подглядывая в Википедию. Только представьте, что в алфавитном указателе, приведенном в конце книги, где перечислены все личности, упоминаемые в разговоре, — примерно 350 имен! Здесь есть Булгаков и Боккаччо, Дарвин и Диккенс, Керуак и Кэролл, Платон и Прохасько, Руссо и Римарук, Гитлер и Гессе, Янукович и Яновский. Словом, куда только не заводило неспешное течение разговора этих мужчин!

Здесь размышления о том, надо ли писателю переводить свои произведения на другие языки и озвучивать свои романы, как Гессе относился к джазу, о культе «святой простоты» в русской критике и лемковкости Антоныча, о советском православии и возможном бессмертии человечества, об «Игре в бисер» и  причинах успеха этой книги, и еще море различных тем всего на 220 страницах (по ощущениям их более 600).

А еще, читая «Ворохтаріум» понимаешь немного больше о том, как на самом деле выглядит работа писателя. Например, меня поразил рассказ Андруховича о том, что во времена написания о Венеции в «Перверзії» он был в городе только 15 часов. Всю остальную информацию получал из карт, фотографий, рассказов знакомых — потратив на это невероятное количество времени. «Це було вивчення, дослідження, опанування — причому дистанційне. План міста, постійно розгорнутий перед очима, величезний такий, з відомої серії Фалька. Прораховування відстаней, опанування міської топографії до такої міри, що я міг би вже з закритими очима всю ту Венецію обійти. Ніби я в ній роками жив. З’ясування купи деталей, іноді дуже марудне. Бо ще ж ніякого інтернету, ніяких гуглів. Будь-яка довідка — ціла історія, як я її шукав».

Вот и как тут после этого не перечитать «Перверзію»? 🙂 

И еще несколько цитат на закуску:

Андрухович: «Мені здається, що я свій оптимальний шлях комунікування маю й без Фейсбуку. Немає сенсу користуватися ним якось так епізодично. Йому треба віддати якусь частину себе. Віддаючи її, напевно, треба пам’ятати, що ти створюєш собі купу проблем. Я ж і без Фейсбуку вряди-годи спричинююсь до якогось скандалу. А от уяви собі, що я щодня мав би нагоду на весь світ щось заявляти. Жах!».

***

Бойченко: «Від епохи до епохи людство накопичувало культурний багаж. Відповідно, станом на початок ХХ століття нагромадилося культури більше, ніж будь-коли раніше. А яким виявилося ХХ століття? Суцільні звірства і масові винищення. Пощо старалися Бах і Моцарт, Кант і Гете, якщо після них мав прийти Гітлер і побудувати концтабори? Пощо російська література розводилася про сльозу дитини, “милость к падшим” і “маленького человека”, якщо мав прийти Сталін і збудувати ГУЛАГ? Якби досягнення культури впливали на життя людства, то ми б зараз сиділи і розмовляли в Касталії, зусібіч оточеній розумним, справедливим і приязним світом».

***

  • А ти ставиш собі як завдання — коли пишеш — чимось покращити людство?

Андрухович: — Людство? Аж так ні. Та навіть якби і ставив, то у цьому б ніколи не зізнався. До того ж можна мати на увазі досить різні параметри.

  • Маленьку частину людства, україномовну хоча би?

Андрухович: — Я маю інше на меті. Напевно це й буде відповіддю на твоє запитання. Я вважаю, що залишилося ще дуже багато таких історій, навіть окремих формулювань, фраз, якихось мотивів, які досі не були сформульовані українською мовою. От що я намагаюся робити у своєму письмі — це формулювати українською те, чого цією мовою ще не існувало. І таким чином, напевно, й намагаюся впливати на ту спільноту, чи, як ти кажеш, маленьку частинку людства.

  • Тобто іншими словами, бути деміургом?

Андрухович: — Якби я мав амбіції деміурга. сказав би так: «Я намагаюся створювати світ, альтернативний цьому, і затягнути в нього, в ту свою альтернативу, побільше чи українців, чи загалом громадян світу, чи всіх-всіх-всіх, і щоб вони визнали і почали існувати за законами мого світу, а не цього, зовнішнього!». Але я так не кажу. Тобто претензій таких не маю».

Кому читать:

тем, кто любит Андруховича и Бойченко, литературоведам и литературолюбам, тем, кто любит долгие умные разговоры со многими отсылками, фактами, именами и параллелями.

Тетяна Гонченко
Маю в житті чотири пристрасті: журналістика, подорожі, література і котики. Тож багато пишу, багато їжджу по світу, багато читаю і маю двох котиків. Зрештою, ці сфери тісно пов’язані: хороший журналістський текст – це теж література. А книги – це ще один спосіб подорожувати. Котики ж прекрасні самі по собі. Веду телеграм-канал про книжки: http://t.me/npzbvnkngchtn
https://www.facebook.com/atanoissapa

Добавить комментарий