Відьмині таємниці

„Кам’яні клени” Лєни Елтанг — особлива книга. Її хочеться радити ледь чи не всім і кожному і водночас її боязко рекомендувати хоч комусь, адже… раптом не розгледять, не оцінять скарб? Про цю книгу хочеться розповідати за кожної вдалої (і не дуже) нагоди, і водночас переказати її сюжет майже неможливо. Та й сама її назва — „Кам’яні клени” — заворожує, обіцяє мереживні плетива слів, неповторну мову, захопливу оповідь. І Лєна Елтанг виконує цю обіцянку сповна.

„Ведьмы немы”


Про Елтанг мережа може розповісти зовсім небагато: де народилася, навчалася, що і як публікувала. Однак всього лиш декількох фактів достатньо, щоб зрозуміти: Елтанг — зовсім не пересічний автор „бульварної прози”:

  • дебютний роман Елтанг „Пагін ведмежини”, або ж  „Втеча ведмежини”, залежить, як перекладати („Побег куманики”) отримав відразу дві нагороди: ввійшов у лонг-ліст Національної літературної премії „Велика книга“ („Большая книга”, (2006-2007) та шорт-ліст Премії Андрія Білого (2007);
  • другий роман, власне, „Кам’яні клени” („Каменные клёны”), отримав премію „Нова словесність” („Новая словесность”, (2009));
  • твори Елтанг охоче публікує і радить Макс Фрай; саму Елтанг називають новою зіркою російської сучасної літератури, яка спалахнула миттєво і сліпуче. Тож Лєна Елтанг, без сумніву, вміє розповідати історії. І лиш від читача залежить, скільки скарбів він винесе з її текстів.
    Результат пошуку зображень за запитом "лена элтанг"
    Фото: ITBOOK

„Ведьмы не мы”


Анотація обіцяє, що в „Кам’яних кленах” на нас очікує детектив в обгортці з любові, таємниць і уельських міфів. В маленькому містечку Уельса, на березі моря, живе 30-річна хазяйка пансіону „Кам’яні клени” Саша Сонлі. Вона живе одна вже багато років, і місцеві перешіптуються, що насправжки Саша — відьма. Батько її загинув, мачуху вона не любила, а сестра… Чи не її це могила в старому запущену садку?.. Разом з одним з героїв роману читач розплутуватиме цей клубок сторінка за сторінкою, та чи не виявиться рівна нитка наприкінці сплетеною сіткою?..

Читати: Обережно! Справжні відьми!

„Ведь мы не мы”


Лєна Елтанг — зовсім не з тих письменників, що дають своїм читачам готові відповіді: часто й із запитаннями можуть виникнути труднощі. Ні, Елтанг лишень висипає перед читачем купу складників, а вже допасовувати доводиться самому. Елементи настільки різношерстні, дивовижні й неможливі, що вгадати, що з того вийде, та яке воно буде, ніколи неможливо заздалегідь. Тут листи, там щоденники, ось тут ще спогади, а це що, галюцинації? Неймовірне і, можливо, вигадане кохання всього життя, почуття провини й самотність. Спекотна Індія, туманний Уельс. Все переплетене без ладу, книга кривляється і ховає сенс за спиною. Картинки проминають перед очима, кінець змішаний з початком історії, хто тут привид, хто фантазія і чи є хтось реальний, вже й не розбереш до пуття… Однак усі калейдоскопи складаються з самих різнокольорових скалок, а от малюнок виринає лишень в останню мить.

Читати: Макс Фрай: вершитель із 20-річним стажем

На дні казанка


Коли історія завершується, а картинка складається, найперше бажання — відразу ж розпочати перечитувати, щоб ще раз, вже з новим розумінням, усе скласти докупи. Розпочати якусь іншу книгу неможливо, принаймні, якийсь час — здається, що у світі більше не існує хронологічних історій, написаних звичайною „газетною” мовою, а якщо і знайдуться такі, вони здаються нудними й нецікавими. Мозок прагне ще заплутаних загадок і розбитих паззлів, адже все решта — марнота марнот.

Кому читати


Тож, якщо ви любите не лишень цікаву, а й заплутану літературу, обожнюєте, коли коліщатка в вашій голові крутяться і лускають горішки задач, ця книга — для вас. Тут достатньо детективу, любовної романтики, міфології і таємниць, щоб заманити до своїх тенет усіх охочих. Тут безліч посилань на різноманітні міфи, легенди, цитати і тому подібне, тож чим більший ваш багаж знань, тим більше таких моментів ви зможете упіймати. І саме з „Кам’яних кленів” варто розпочинати знайомство із загадковою Лєною Елтанг — хай це і не дебютний роман, проте саме в ньому скласти-таки картинку калейдоскопа досить просто. Якщо ж книга припаде до душі, є ще три романи, на даний час, до ваших читацьких послуг.

Пряма мова


І насамкінець, як мовиться, краще один раз прочитати, ніж сім разів почути.

Потому что, когда любишь кого-то, то знаешь о нем странное, и чувствуешь дикое, и видишь весь его дремотный ил, и зеленую донную мглу, и слепнущую в нем небесную силу. Но ты не боишься, все странное представляется тебе объяснимым, а дикое — почти что ручным, и если тебя спрашивают: как ты это терпишь, или просто — каково это? ты даже не сразу понимаешь, о чем речь.
***
Когда наш карандаш доходит до белого каления, мы рисуем звезды.
***
Книги — это просто мануалы для начинающих, мутные инструкции по складыванию космоса из ледяных кубиков.
***
Вина — это не белый камень, который ты бросаешь в колодец, чтобы простоять всю оставшуюся жизнь, склонившись над колодезным срубом в ожидании всплеска. У вины нет причины, обстоятельств и катарсиса, дождавшись которого, ты можешь разогнуться, наконец, и начать жить по-человечески.
У вины вообще нет своей жизни — это так же верно, как то, что она не может отнять твою. Вина — это сам колодец.
***
Воспоминания, как чужие векселя — в горькие дни можешь ими рассчитываться, выкручиваться, сжимая в кулаке стремительно убывающую жизнь. Но пока тебе есть чем платить, пока прошлое подкидывает тебя, словно послушный батут — ты в силе, у тебя полный рукав козырей.


Схожі книжки: „Побег куманики”, Картахена”” тієї ж таки Лєни Елтанг.


Катерина Гавриш

(Visited 437 times, 1 visits today)