«The Ukraine» Артема Чапая: про Україну з любов’ю

В останні місяці року видавництва порадували виходом збірок короткої форми українських письменників та публіцистів. Це і «The Ukraine» Артема Чапая, і «Церебро» Андрія Бондаря, і «Країна за Збручем» Олександра Бойченка… Я люблю есеїстику-публіцистику й жанр оповідання, тому всі ці видання запланувала прочитати. Почала із першої книжки зі списку – і одразу отримала сильні враження й +1 книгу, яку активно раджу друзям. 

Чому – поясню далі. Але спершу – про автора.

Артем Чапай вже добре знаний українським читачем. Він – письменник, журналіст, мандрівник і…тато в декреті. Якраз книжку про цей рідкісний для українського чоловіка досвід я читала – єдину з його доробку, а також – окремі оповідання та репортажі. Деякі з них знайшла й у книжці «The Ukraine». Оце, знаєте, відчуття deja vu і згодом полегшення – коли на останній сторінці читаєш, що деякі з них були раніше опубліковані. «The Ukraine» – вже сьома книжка автора й четверта, яка претендує на нагороду «Книга року ВВС Україна» (наразі вже відомо, що Чапай цю премію не виграв, – прим. Yakaboo).

Збірка вміщує 26 різнопланових творів. Деякі з них – це розповіді про людей, яких герой (і, вочевидь, автор) зустрічав у подорожах Україною: це далекобійники й лісники, переселенці й сталкери, провінційні інтелігенти та інші прикметні особистості. Чимало з історій – про східні області напередодні війни чи незадовго після «звільнення». А це, звісно, дуже цікаві й важливі теми. Автор порівнює менталітет мешканців різних регіонів і водночас часто наголошує на нашому спільному знаменнику. Що – справді цінно.

Є тут і сцени з життя більших та менших міст України: від оглядин квартири й розмови з ріелторкою, яка зруйнувала стереотип героя про професію, до драматичного з’ясування стосунків підлітками десь у провінції чи безпросвітних буднів київського кур’єра. Останнє оповідання – про любов, подорожі та втрату, яке й дало назву збірці, помітно відрізняється стилем і формою. Мені воно видалося найсильнішим. Також серед моїх улюблених – «Синок, пожалуста», «Тіки не ржи», «Это моё жильё», «Відчуй себе унікальним», «Донька ще не розуміє» та «Чмо середньостатистичне».

Ця збірка – той випадок, коли зачіпає за живе чи не кожна із розказаних Артемом Чапаєм історій. Декілька текстів «The Ukraine» присвячено бабусям, які попри те, що скруті, на все мають свою думку й тяжко працюють. Це живий, правдивий образ української літньої жінки, точно відтворений автором. Співчуваєш тій, що заради алкоголіка-онука мусить тягти картоплю на продаж, та іншій, яка збирає пляшки й сердиться на родичку, яку насправді – любить. Є тут і «репортаж» із чергування поліції, і з троєщинського оптового ринку, який – наче окрема країна. 

Вражає відкритість більшості людей, про яких ця книжка. Вони всі – незалежно від віку, професії і того, де і як живуть, хочуть виговоритися. Поділитися наболілим, розповісти про досвід чи донести свою думку. Які прагнуть розуміння – на Черкащині, Вінничині чи Луганщині. Артему Чапаю вдалося привернути їх до себе, розпитати про погляди – на життя, політику та власну країну. Спитати про мрії, уважно вислухати й майстерно записати.

У збірці – ціла мозаїка життя країни, описана водночас просто, сильно, правдиво й із любов’ю. Адже коли любиш – відзначаєш чесноти й примирюєшся із недоліками, а ще – переймаєшся проблемами. Ця книжка, на мій погляд, насамперед про любов, любов із дрібкою конструктивної критики.

Але й без одного власного критичного зауваження не обійдуся. В анотації до цієї книжки йдеться про те, що деякі твори із неї відтворюють реальність, тоді як інші є вигаданими. Читачу навіть пропонують вгадати, котрі належать до першої когорти, а які – до другої. Я цим не розважалася, а навпаки відчула себе дещо ошуканою. Мені як журналістці вкрай важливо розуміти, чи справді автор зустрічав цих людей і чи дійсно вони казали йому такі слова. Підозрюю, що не лише мені. На жаль, складається враження, що деякі наші автори та видавці занадто захопилися формулюваннями про «стерті межі між художнім та документальним». Хотілося б більше чесних визначень у час гібридних війн. 

Та попри це – книжка Артема Чапая «The Ukraine», на відміну від деяких інших збірок короткої прози/есеїв останніх років, вийшла цілісною. Автору вдалося виконати амбітне завдання – намалювати портрет України початку 21 століття. Варто читати ще й тому, що завжди корисно подивитися на себе збоку. Тільки тоді вийде взятися за самовдосконалення.

Схожі книги

Репортажі «Темпори», Катажина Квятковська-Москалевич «Вбити дракона. Українські революції», збірка Андрія Бондаря – «І тим, що в гробах», «Україна: масштаб 1:1» Олега Криштопи. 

(Visited 187 times, 1 visits today)