Дасте автору другий шанс? Кілька років тому Ельчин Сафарлі потрапив до мого особистого чорного списку письменників. Гучна «Мне тебя обещали» залишила безліч суперечливих вражень: начебто щось у цьому є, але так нудотно написана. Ніби п’єш ванільне какао з карамельним сиропом і двома ложками цукру. Зуби зводило, у прямому сенсі цих слів. Невже такі сентиментальності пише чоловік? Я зареклася читати Сафарлі, поки не вийшла «Чекай удома, коли повернусь» – заінтригувала анотація, та й назва зворушила чимось. Відкрила для себе нового Сафарлі.
Ельчин Сафарлі – сучасний азербайджанський письменник, журналіст, один з найпопулярніших східних авторів. З 12 років публікувався в молодіжних газетах під псевдонімом, а роман «Сладкая соль Босфора» заслужив схвалення Нобелівського лауреата з літератури Орхана Памука. Сафарлі пише російською мовою, розповідаючи читачеві про східні традиції, культуру й життя звичайних людей.
«Чекай удома, коли повернусь» – епістолярний роман. Батько у віці щодня пише листи улюбленій дочці, яку не бачив цілу вічність. Здавалося б, нічого особливого: чоловік розповідає дівчині про свою роботу, людей, які його оточують і звичайні побутові речі. На перший погляд. Заглиблюючись у ці листи читач наштовхнеться на сум, теплі спогади, надію на світле майбутнє і жаль. Думки людини, яка багато бачила на своєму шляху, все, що їй залишається – ділиться своєю мудрістю, жити та вчитися насолоджуватися своїм життям. Яке б воно не було.
Це не той Сафарлі, якого я зареклася читати. Усе ще сентиментальний і чуттєвий, але не нудотний. Він чіпляє та змушує зупинитися на кілька хвилин після кожного листа. Осмислити, звернути увагу на себе і зробити власні висновки. Чужі листи – не моє, але це інший випадок. Розділяти долю героя, радіти й сумувати разом з ним, шукати щастя в дрібницях – це про «Чекай удома, коли повернуся». Знаходити відповіді на власні запитання, отримувати знаки й розставляти пріоритети. Думати про цінності. Сафарлі розкриває душу героя – читаєш і пірнаєш у свою. Історія відгукується всередині, а українська мова робить її теплішою й затишнішою.
«Чекай удома, коли повернуся» Ельчина Сафарлі – ідеальна книга для холодного зимового вечора і меланхолійного настрою. Коли сумно і хочеться з кимось це розділити; коли здається, що життя проходить повз; коли заплутався і хочеться зупинитися. Ця історія – душевний співрозмовник на кухні, не варто очікувати від неї чогось. Тоді «Чекай удома…» і зачепить.
Людина має зберігати повагу до свого життя, хоч яким воно було б. Воно починається з відвертої розмови з собою – без брехні і честолюбства.
Людям так багато дається задарма, а вони не цінують, думають про оплату, вимагають чеки, накопичують на чорний день, упускаючи красу справжнього.
Зберігай мовчання, коли всі говорять, говори тоді, коли слова твої про любов, хай навіть крізь сльози. Навчися прощати тим, хто поряд, – так знайдеш дорогу до прощення собі.
Схожі книги: «Внутри мужчины» Тамріко Шолі – оголювати думки, серце та душу.
Читати: Ельчін Сафарлі: «Потрібно ділитися щастям з іншими»
Читати: Ельчін Сафарлі відвідає Київ. Дві історії із книжки «Про море мені розкажи»
11 thoughts on “Скучаю. Тато”