Ельчін Сафарлі: «Потрібно ділитися щастям з іншими»

Популярний стамбульський письменник презентував в Києві український переклад своєї книги «Про море мені розкажи», що вийшла у видавництві BookChef. Попри насичений графік, Ельчін знайшов час, щоб поговорити про шлях додому, пошуки себе, море і любов до життя.


Ельчін, ви ж не вперше в Києві. Що вас пов’язує зі столицею України?

Я часто приїжджав до Києва, зазвичай жив на вулиці Лесі Українки, а потім цілих чотири роки не приїжджав. Це було пов’язано з особистими причинами. Якраз тоді я дописував роман «Я хочу домой» — це був період пошуку. І ось я повернувся. Поки що нічого не встиг роздивитися — Книга графік насичений.

Що цікаво, мої відносини з інтернет-магазином Yakaboo сягають корінням в той період. Я замовляв у вас книги, коли бував у Києві. Сподобалися обслуговування, функціональність сайту. Тепер, коли мене запитують, де можна купити мої книги в Україні, я відповідаю «Yakaboo.ua».

Останнім часом мої книги контрафактно друкуються в Україні російською мовою і нелегально продаються в багатьох інтернет-магазинах. Ось Yakaboo цього не роблять. Справа не в тому, що я втрачаю гроші, а в тому, що мій читач отримує неякісний продукт. Адже книги — це те, що створює настрій.

Переклад на українську, який вийшов у видавництві BookChef — чудовий. Пишаюся цим виданням.

В інформаційному просторі за вами намагаються закріпити славу «молодіжного Орхана Памука». Як ви ставитеся до такого порівняння?

Мені воно не дуже зрозуміле. Ми живемо в одному місті і я поважаю творчість Орхан-бея. Все, більше нас нічого не пов’язує. Це був маркетинговий хід видавництв, яким потрібно було якось уявити нового іноземного автора. Думаю, так вийшло тому, що коли були видані мої перші історії, на той час про Стамбул російською можна було прочитати тільки у Памука. Видавництву треба було все це якось пов’язати, ось вони й назвали мене «молодіжним Орханом Памуком».

Мене це порівняння не радує і не засмучує. Орхан Памук — письменник, якого я поважаю. Мені подобаються його книги. Навіть більше, коли я прочитав його книгу «Стамбул. Спогади та місто», засновану на мемуарах, мене вразила те, як він пише про дитинство, скільки у нас з ним спільного в плані світовідчуття. Може бути, у всіх відчуття дитинства однакове?..

Я проти порівнянь. Не важливо чого, життя, статусу, фізичної підготовки. У всіх різні стартові дані. Тому не можна вішати на людину ярлик і говорити, що вона повинна саме так прожити своє життя. Нікому вона нічого не винна.

Єдине, що вона повинна, причому собі — це прожити життя з любов’ю наскільки це можливо. Чим може поділитися людина щаслива? Тільки щастям. А нещасна? Втомою, злістю. Тому мені б хотілося, щоб ми були щасливі й ділилися цим почуттям з навколишнім світом.

Розкажіть, будь ласка, про книги на яких ви росли, які любите читати зараз.

Перше, що мені спадає на думку, це, звичайно ж, «Каштанка» Чехова. Нещодавно якраз її перечитав і переконався, як з часом змінюється сприйняття літератури. З творчістю Антона Павловича мене познайомила бабуся, вона була росіянкою, завдяки їй добре володію російською мовою. Я категорично не згоден з твердженням, що всі кращі книги вже написані. Омана. Є багато талановитих сучасних авторів. Арундаті РойПітер ХьогАнджела Нанетті. Я зараз читаю нон-фікшн, який називається «Запали себе», одним з авторів якого є доктор медицини Рейт. Ця книга про те, як фізична активність впливає на мозок. Прекрасно, що зараз є видання, які допомагають людині пізнати себе. І як сумно, що у наших батьків не було таких книг. Стільки нещасливо прожитих життів через те, що люди не знали себе і не було ресурсів, які б розкрили їх потенціал. Була радянська система з установкою на те, що всі повинні бути однаковими. Тому я завжди кажу, що ми живемо в щасливий час.

6 (1)

Якщо подивитися на назви ваших творів, то нескладно помітити домінування кількох слів: море, дім, повернутися, Босфор. Розкажіть, будь ласка, як вийшло, що з них виросли теми й чому вони стали головними у вашій творчості?

Для мене цінне поняття дому. Дім — це не тільки стіни й дах над головою, це шлях до себе. І не в якомусь глобальному філософському сенсі, а вельми конкретному. Важливо знати себе — від цього залежить якість життя людини. Щоб пізнати себе, потрібно повернутися до себе, додому, а не намагатися забутися, що я робив років в 18. Як тільки ти наведеш лад у своєму внутрішньому домі, ти зможеш побудувати й зовнішній. У мене так і вийшло. Я купив квартиру в Стамбулі. Саме таку, яку хотів, прямо з мрії, коли зрозумів, чого хочу від життя, до чого прагну. І будинок мій знаходиться біля води, на березі Босфору. Для мене це дуже важливо, адже я відкрив очі біля моря. Я народився на Апшеронському півострові, який омивається Каспійським морем і знаходиться за 30 км від Баку. Виріс, сформувався там. І зараз батьківський будинок, місце, на якому він побудований, — особлива для мене земля. Якраз про своє дитинство я розповідаю в книзі, перекладеній на українську мову. З водою у мене цікаві відносини — не люблю плавати, але з величезним задоволенням спостерігаю за нею.

Звідки беруться сюжети ваших книг? Чи завжди ви знаєте, яким буде фінал? Чи не буває у вас відчуття, що в певний момент твір починає жити сам по собі?

Скажу одне: є якась сила, яка контролює творчий процес. Я її сильно відчуваю. При цьому в мені є і земне — можу битися за гонорари, наприклад. Поважаю ці дві протилежності в собі. Коли пишеш, тебе ніби щось веде. Ти думаєш, що щось контролюєш, але в кінці книги розумієш, що нічого подібного. Тобі тільки треба сидіти та працювати. Я не чую історії, я бачу кадри, тому що маю кінематографічний тип мислення. У моїй голові на прищіпках висять кадри, створені художником, потім я їх просто вербалізую. У моїй новій книжці «Коли я повернуся, будь вдома», яка найближчим часом вийде українською, десятій за рахунком, чітко відчув присутність цієї магії.

Твій власний вибір — помічати або не помічати магію. Ще один важливий аспект творчого процесу — дисципліна. Не можна валятися двадцять днів поспіль на дивані в очікуванні натхнення. Треба вставати та робити.

У вас говорить журналістське гартування.

Так, але ще і розуміння того, що писати історії — моя робота.

Є таке прислів’я: слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш. Воно не тільки про те, що сказаного назад не візьмеш. У давні часи люди вірили в магію слова, а сучасна наука не заперечує, що слово як носій інформації, здатне запрограмувати дійсність. Ви згодні з цим?

Безумовно! Знаєте, я написав стільки дурниць, за які соромно. Читачі мене іноді дорікають, що їх, мовляв, ображають мої слова про те, що перші свої чотири романи я б не радив читати. Так, вони принесли мені успіх, але зараз вони мені ідейно чужі. Це частина мого шляху, я її приймаю, але не хотів би, щоб читач почав знайомство з Ельчіном Сафарлі з книжки «Туди без назад», в ній не та ідея, яку мені б хотілося адресувати читачеві. Це що стосується творчості. Але ще й в повсякденному житті я дуже стежу за тим, що говорю. Намагаюся не користуватися словами «жах», «ненавиджу». Не люблю вживати словосполучення «погана погода», «важкий день». Як скажеш так і буде. Навіть коли втомлююся від світу і самого самого, я намагаюся мовчати та мало з ким спілкуватися дня чотири, цього зазвичай достатньо. Я бігаю, гуляю, п’ю каву, але роблю це один, щоб нікого не заразити своєю втомою і негативом.

DSC_0511

В «Про море мені розкажи» багато одкровень герої виголошують на кухні під час приготування їжі, знаючи про вашу пристрасть до кулінарного мистецтва, можна припустити такий хід не випадковий…

По-перше, всі люди люблять смачно поїсти. Це факт. Їжа — швидкий спосіб отримати задоволення. У моєму рейтингу задоволень приготування їжі та візит в хороший ресторан знаходяться на другому місці після піших прогулянок і занять спортом, третє — люди, без них все безглуздо, і четверте — це любов. В приготуванні їжі є ще й момент самореалізації. Я люблю прості страви. Розповім вам один класний рецепт: беремо стиглий авокадо, очищаємо від шкірки, кладемо в піалу, розминаємо виделкою, але не в пюре. Чайну ложку оливкової олії й чайну ложку олії волоського горіха, посипаємо кунжутом, витискаємо один зубчик часнику, трохи імбиру через дрібну тертку. Усе. Перемішуємо, залишаємо на 10 хвилин. Ідеальна закуска на ранковий тост. Я почав працювати над кулінарною книгою, в якій буде якраз проста їжа. Повідомлю вам ще одну хорошу новину. У Fairmont Grand Hotel Kyiv функціонує кондитерська Sweet Book. Тепер там в меню є десерт за моїм рецептом, який називається «Сафарлі». Якщо буде час, спробуйте.

Наскільки важливим для розуміння вашої творчості є акцент на національну приналежність? Адже в ваших книжках дуже легко вловлюється поетична традиція класичної літератури Сходу, притаманна їй ніжність щодо всього сущого.

Скоріше не ніжність, а споглядальність. Я не думаю, що це вплив традицій, скоріше, мого характеру. Не назву себе ніжним хлопцем, тому що часом буваю дуже жорстким. Абсолютна емоційна оголеність у мене відбувається з тваринами, особливо з бездомними. Не можу спокійно говорити на цю тему. В Азербайджані, який позиціює себе як розвинена країна, досі відстрілюють безпритульних тварин. І ситуація не змінюється.

Як ви думаєте, українському читачеві будуть близькі ваші книжки?

Не розділяю своїх читачів за національною ознакою. Є генетичний код нації, але яким би він не був, нас всіх турбують однакові речі: самотність, пошук, щастя і, звичайно ж, любов.


Усі фото надані Ельчіном Сафарлі.


Ельчін Сафарлі відвідає Київ. Дві історії із книжки «Про море мені розкажи»

(Visited 312 times, 7 visits today)
Yakaboo
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)