Коли надворі завірюха, і температура коливається від холодно і до дуже холодно – єдине бажання – закутатись в ковдру та зануритись в хороший текст. Як і куди занурювались цієї зими наші співробітники, читайте далі.
Випадково потрапила до рук книга «Тінь вітру» Карлоса Сафона. Книга про книгу – дуже захопливо! Головного героя батько відводить в таємне сховище книг, і пропонує вибрати одну-єдину. І ця книга настільки захоплює хлопчиська, що він жадає знайти ще щось цього автора. Що з цього вийшло, розповідати не буду, але сюжет затягує настільки, що забуваєш про час. Після цього перечитала наступні книги з циклу «Цвинтар забутих книг», але так, як перша, вони не вразили.
Популярну нині «Дім дивних дітей» Рігза прочитала за два дні. Хороша історія – суміш казки, фантастики й містичного трилера. Як книга для підлітків буде взагалі супер, обов’язково підсуну дітям, коли підростуть. Продовження читати не ризикнула – хочеться перерви.
У планах прочитати «Крадійку книжок», що з цього вийде поки не знаю, але початок покладено.
Читати: Як не заблукати у лабіринті-цвинтарі забутих книжок
Цієї зими мені захотілося почитати чогось казкового. Почала я з Ніла Геймана, книги «Американские боги». Давно планувала прочитати. Хвалили мої колеги. Виявилося, звичайна казка, але більше схожа на квест або бойовик. Цікаво. Навіть якось моторошно стало, що люди такими жорстокими бувають, що навіть богам незатишно.
Друга книга цієї зими – «Джонатан Стрендж и мистер Норрелл» Сюзанни Кларк. Справжня, казкова казка! З ельфами (злими), Королями-Воронами, жебраками чарівниками, воскресінням з мертвих. Плюс історія Англії, плюс Наполеон Бонапарт (коротше, багато чого плюс). Стилізація під літературу 19-го століття: весь час проглядає то Діккенс, то Остін, то Стівенсон. Читається попри кількість сторінок (864) дуже швидко і легко. Дуже рекомендую! Можна ще і серіал подивитися, хто захоче.
Третя казка – Вальтер Моерс «Румо, или чудеса в темноте». На перший погляд, історія про тварин, яких і в помині немає: вольпертінгери, ужаскі, добротишки, кровом’яси. Є і всім відомі: дракони, гноми, та й волпертінгери – на кшталт собак, тільки з маленькими ріжками. Живуть, воюють, вбивають один одного багато… Від того, що не людей винищують, а незрозумілих живих істот (автор, щоб ми уявляли, намагається кожен вид цих істот намалювати) має бути не так їх шкода. Але якось дуже шкода. На малюнках вони такі симпатичні! Не дитяча, коротше казка. Цікава, жива, об’ємна, чудова. Треба читати.
Потім закінчилися свята – треба було повертатися до реального життя. І книг теж захотілося зовсім інших.
Нарешті змогла знайти й прочитати другу книгу Асі Казанцевої «В интернете кто-то неправ» (укр. переклад «В інтернеті хтось помиляється!»). Стиль викладу такий, що після прочитання передмови, захотілося: 1) дочитати книгу до кінця відразу; 2) написати лист Асі з розповіддю про свої проблеми; 3) подякувати «Corpus» за видання цієї книги. Я розумію, що це просто емоції, але там же саме про ті речі, про які мені докладно ніхто так і не зміг пояснити. Що правильно – робити або не робити щеплення? А м’ясо їсти чи погано буде? Чоловіки точно розумніші за жінок? Подача матеріалу така, що наведені тільки факти з наукових статей (саме наукових, Казанцева вчить, як їх відрізнити від якимось боком наукових). Тобто мені вже не треба трясти інтернет, відрізняти, що правда, а що вирване з контексту виступу всесвітньо відомого лікаря і використане для просування чиїхось маркетингових проектів.
Зараз читаю Джонатана Франзена «Безгрешность» (в оригіналі “Purity”). Відкладала спеціально читання на після свят – боялася взятися за серйозну книгу такого обсягу. Даремно, звичайно. Читається легко, всі персонажі як живі (як фільм дивишся). Дуже позитивна книга, але не розважальна, а «щоб подумати». Заспокоює. Неначе шепоче: «Не тільки ти вся в соплях, ось бачиш, люди теж страждають…».
Що буду далі читати – не знаю. Подивлюсь на погоду і настрій.
Грудень – місяць насичений і дуже напружений, тому й часу на читання майже не було. Але, оскільки я істинний поттероман – на прочитання книги “Гаррі Поттер і прокляте дитя” час все-таки знайшла. Побоювання того, що нова історія про Поттера буде гірше за всі попередні і не виправдає очікувань, не збулися. Нові (молоді) персонажі, динамічний розвиток подій і екскурс в історію хлопчика зі шрамом – подіяли, як свіжий ковток чарівного еліксиру. Напередодні Нового Року та передсвяткової суєти – книга змусила ще разочок повірити в дива і казку.
Січень традиційно почався з планування та мотивації. Вибір припав на книгу “Думай як фрік”. В першу чергу хотілося переконатися в тому, що я все-таки фрік ? В другу чергу – прокачати скіли і налаштуватися на продуктивну роботу в новому році. Книга легка, з іронією. У деяких місцях змусить посміхнутися, а іноді й задуматися. Читати варто не залежно від того, фрік ви чи ні. Книга не вирішить конкретних проблем та не дасть відповідей на конкретні питання, але однозначно допоможе навчитися мислити більш нестандартно, підходити до вирішення завдань простіше, витрачати на їх виконання часу менше, а значить і працювати в цілому ефективніше. Чудовий мотиватор для тих, хто цікавиться саморозвитком.
Головною моєю книгою зими стала – «Готель» Артура Гейлі. Було цікаво зазирнути за лаштунки готелю. Книга наповнена цікавими фактами, про які ніколи навіть не замислювалась, здавалось, що всі такі прості, на перший погляд речі, виконуються самі по собі, а насправді, це результат кропіткої роботи. На цій книзі даного автора зупинятись не буду, наступною буде «Клініка», дуже вже цікаво глянути й цю «кухню».
Далі пройдусь дитячими книгами, адже їх було прочитано найбільше. Одна з найулюбленіших – «Яскравий щоденник» – книга, яку ми з дочкою створюємо разом, малюємо, записуємо враження і зазначаємо цікаві факти нашого життя, готуємо за викладеними рецептами. До речі, рецепт печива з цієї книги – став найулюбленішим. З цієї ж серії вже поклала око на «Я-Щоденник. Відкрий себе», трохи підростемо і перейдемо до неї. Паралельно читаємо і проходимо квест книгою «П’єр і місто лабіринтів», Видавництво Старого Лева. Книга-гра з чудовими ілюстраціями, буде цікава не тільки дітям. В перервах між творчістю та іграми читаємо “Найновіші пригоди їжачка Колька Колючки та зайчика Косі Вуханя”, чудова українська мова, цікаві оповідання і прекрасні ілюстрації. Як закінчимо із казками, плануємо перейти до пригод, обрали книгу “Зося з вулиці Котячої”, книга рекомендована для трохи старших, але спробуємо.
Літературну зиму я зустрів книжками Абрахама Маслоу, основоположника т.з. гуманістичної психології. Почав з підсумкової його роботи «Психологія буття», а потім звернувся й до базової праці «Мотивація та особистість» . В цих книжках (власне, як і в його інших) Маслоу намагається утвердити проблему особистісного потенціалу людини та шляхів його розкриття, як основну для методології всіх гуманітарних наук. На думку Маслоу, саме спрямування всіх сил на розкриття потенціалу людини, її самореалізації та самоактуалізації, є тією місією, якою має керуватися будь-яка суспільна практика. За іронією долі, відлуння цієї місії знайшло найбільшого вираження у діяльності маркетингових та рекламних агенцій, які активно стимулюють споживчий попит, завдяки маніпуляціями з псевдоціннісним «щепленням» потреб людини (навіть саме прізвище автора асоціюється зараз зі спрощеною моделлю «піраміди потреб», якою сам автор жодного разу не послуговується в цих книгах). Думаю, ці книжки будуть цікаві всім тих, хто замислюється над питанням справжньої ціни компромісів, на які ми постійно йдемо.
З прочитаного зимою відзначу також книгу Пітера Беррі «Вступ до теорії: літературознавство та культурологія». Дещо узагальнивши можна сказати, що в книзі розглядаються основні напрямки прочитання текстів, й дуже вдало показано різницю між спорідненими напрямками та внутрішніми їх розгалуженнями (наприклад, структуралізмом та поструктуралізмом, новим історизмом та культурним матеріалізмом). Єдине, чого мені не вистачило в книзі – це розбір з позицій усіх представлених в книзі напрямів одного й того ж літературного твору (як наочної демонстрації еврістик кожного напрямку).
Прочитав також збірку есе «З мапи книг і людей» Оксани Забужко. Враження від книги, як і сам її формат – вибіркові. Найбільше сподобалося есе про Катерину Білокур, «чорнобильске» прочитання Довженка, Тарковського та фон Трієра (або ж її «довженківське», «тарковське» та «фонтрієрське» прочитання Чорнобиля…).
Зима завжди щедра приводами поповнення й дитячої полички. Цього разу почесні місця зайняли «Пригоди Піноккіо» Карло Коллоді та три книжки творчого тандему Дональдсон-Шеффлер – «Груффало», «Груффалятко» й «Де моя мама?». Головним оздобленням подарункового видання Коллоді (у більшій мірі ніж шовкові палітурка та ляссе, а тим більше золотий обріз:), без сумніву, є ілюстрації Роберто Інноченті, теж італійця, лауреата премії ім. Андерсена 2008 року в номінацію кращий художник-ілюстратор. Манера Інноченті дещо анімаційна, разом з тим деталізованість та чудове володіння перспективою, цікаві композиційні рішення від буквиць до розворотів, наділяють книгу всіма принадами «віммельбуха».
Виданням українською віршованих книжок Джулії Дональдсон в невіддільному від них ілюстративному супроводі Алекса Шеффлера, порадувало видавництво «Читаріум». Книжки чудово переклав Віктор Морозов, відомий всім поттероманам перекладами абабагаламагівскої серії (та й інших книжок Джоан Роулінг, а ще Роалда Дала, «ракетної» саги Джеремі Стронга від «ВСЛ» та багато інших).
Зима виявилася настільки насиченою, що часу для читання майже не залишалося, але дечим все ж поділюся.
Грудень закінчився книгою «Як писали класики».Таких книг українською мовою (і українського автора!) нам не вистачало. Відмінний старт для видавництва Pabulum!
Для одного травневого проекту перечитую прекрасний, але об’ємний роман Сюзанни Кларк «Джонатан Стрендж и мистер Норрелл». Паралельно мене знайомить з історією нашого світу Харарі. «Людина розумна» – те, що варто спробувати прочитати всім, хто недолюблює історію, але не проти дати цій науці другий шанс.
Що до планів, то анонс українських видавництв на 2017 рік настільки прекрасний, що залишається тільки терпляче чекати виходу новинок. Найбільше чекаю фантастику: Гібсона, Пратчетта, Геймана і Діка. З уже купленого на черзі «Сила інтровертів» Кейн, «Хвороба як метафора» Зонтаг, «Книга Судного дня» Вілліс і «Найкоротша історія часу» Хокінга, яку, здається, встигли прочитати всі, крім мене. Залишилося за малим – знайти час, тому що в комплекті з книгами його чомусь не продають.
Зима почалася з класики – «Переломного моменту» Малкольма Гладуелла. Містка і зрозуміла книга про особливості інформаційних епідемій, феномени натовпу, масові явища і вірусну рекламу. «Антихрупкость» Нассіма Ніколаса Талеба – допомогла структурувати й сформувати прості правила, які дозволяють подолати невизначеності життя і діяти так, щоб навколишній хаос, не тільки не заподіяв шкоди, а й допоміг стати краще. На мій погляд, одна з найкращих книг про кризу (і не тільки економічну, але й особистісну).
У новорічні свята читала – «Снігову королеву» Ганса Християна Андерсена, а також історію про кота Оскара Making Rounds With Oscar Девіда Доса, який живе в будинку для літніх людей і вміє прогнозувати смерть невиліковно хворих. Стівен Кінг неодноразово зізнавався в тому, що цей незвичайний кіт надихнув його на написання роману «Доктор Сон», продовження культового «Сяйва».
Зараз читаю «Идеальный руководитель» Іцхака Кальдерона Адізеса, «Амстердам» Іена Мак’юена та розфарбовую «Алісу в Країні чудес» :). У планах на лютий «В поисках энергии» Деніела Єргіна про ресурсні війни й проблеми сучасної енергетики, та «Маленькая жизнь» Ханьї Янагіхари один з головних бестселерів кінця 2016 року.
Читати: Що читають восени працівники Yakaboo
Читати: Що читають цього літа працівники Yakaboo.ua
Читати: Манюня, або крига скресла
17 thoughts on “Що читають працівники Yakaboo взимку”