«Бельканто», «Гострі предмети», «Антена» Жадана: що читали співробітники Yakaboo в листопаді

За традицією, книголюби-співробітники інтернет-книгарні Yakaboo розповідають, які книжки вони читали минулого місяця, і які враження від них отримали. 

Галина Соколова, менеджер з закупівель

galyna

«Бумажная принцесса» + «Сломленный принц» + «Разрушенный дворец» 

Уатт Ерін = три книги з чотирьох про сімейство Ройалів, які можна назвати трилогією. Четверта книга – вже з іншим головним героєм (Істон Ройал).

Отож, головні герої – Рід Ройал і Елла Харпер – протягом трьох книг з’ясовують стосунки на тлі дорогої приватної школи, маєтку мільйонерської сім’ї та ресторанів.

Звучить не дуже? Банально? Першу книгу я взяла читати в п’ятницю, в суботу прочитала, не захотіла чекати, щоб узяти продовження в понеділок, скачала дві інші на планшет і прочитала до вечора неділі. Затягує відразу і безповоротно. Спробуйте!

Прочитала про вихід фільму і дізналася, що це екранізація книги. Буквально в той же день мені принесли почитати книгу. Чесно кажучи, не хотіла брати – зовсім не мій жанр: переживання заручників, які провели з терористами місяць. Гаразд, думаю, спробую. Далі буду писати штампами. Чудово! Блискуче! Психологічно! «Стокгольмський синдром» рулить! Та це ж справжня книжкова опера!!!

Для тих, хто не в темі – ця книга переможець премії «Просветитель» 2016 року. Популяризатор біології, захисник ГМО, атеїст, противник гомофобії, блогер, лектор тощо. Тяжко було читати, хоча автор намагався пояснити все зрозумілими словами. Виходило так: він пише, про що зараз буде розказано, далі формула ДНК (або РНК і тому подібне) на півсторінки – висновок. Читаємо початок і кінець – так, все зрозуміло, я повністю згодна з наведеним доказом. «Миші плакали, кололися, але продовжували їсти кактус».

Висновок: не бійтеся їсти ГМО, бійтеся потрапити під вплив недалеких фанатиків.

Олена Масон, проектна менеджерка

15037272_2160131667546314_1156012294589691775_n

Так повелося, що мені необхідно перемикатися і читати кілька книжок одночасно. Мій ідеальний рецепт: ґрунтовний нон-фікшн + довжелезний роман + книжка поезії на десерт. 

Листопад виглядав так:

Книжка про непрості стосунки народів-сусідів, історія нав’язування ворожнечі азербайджанців та вірменів, вірменів та грузинів. Про прірву між містом та селом, падіння традицій і невмирущий авторитет померлого президента Алієва. 

Войцех Гурецький – політолог, історик та журналіст. Уже багато років займається дослідженням етнополітичних питань на Кавказі та в центральній Азії, а також був радником польського посла в Азербайджані. Книжка написана в формі щоденника, це таке собі підглядання за життям інших народів, де уважний читач може побачити і своє відображення. 

Певно, це найболючіший в житті читацький досвід після «Благоволительниц» Джонатана Літтла. Авторка проводить читача коридорами роману в інвалідному візку одного з героїв. Спогади, які атакують, любов, яка здатна не на все, і дружба, яка згорає з кожною сторінкою. Згадується весь біль, спричинений тобі, який спричинив ти та навіть вигаданий і неіснуючий.

Читати поезію Сергія Жадана його ж голосом в голові – одна з найулюбленіших справ. Автор завжди зачіпає глибинні нерви та широко охоплює спектр почуттів. Знову прожила декілька життів. Видання проілюстрував художник із Харкова Гамлет Зіньковський. Гамлет зробив предметний, часом дослівний розбір текстів. Певно, можна сказати, що тепер текст невіддільний від цих візуальних образів. Море чиїхось сліз, алкоголю та задоволення від читання.

Катерина Поліщук, дизайнер графічних робіт

33610161_2160746837537372_8974668841728606208_n

Книга яка стала популярною в Україні за доволі короткий термін, тому що зачіпає популярну тему – харчування і ЗСЖ. Багато хто замислювався про правильне харчування і нерідко задавався питанням: що корисно, а що ні. Одна з порад, до яких я прислухалася, – їсти потрібно у правильний час. Навіть найкорисніші продукти (фрукти, цільнозернові, бобові…) потрібно вживати до певного часу.

Звичайно, всі ми індивідуальні. Тому автор говорить про те, що до процесу схуднення потрібно підходити усвідомлено. Ми повинні знати, як влаштований наш організм і які системи в ньому можуть бути порушені. Для цього варто здати аналізи і дізнатися, до чого організм схильний, що він навпаки не сприймає, від чого будеш набирати вагу.

Мені сподобалася книга, це просте пояснення важливих питань про здоров’я і сприйнятті їжі. Важливо сказати, що книга написана дієтологом Наталією Самойленко, яка працювала разом із відомими особистостями, які своїм прикладом надихають інших. Думаю, ця книга просто мастрід для всіх, хто хоче більше зрозуміти про харчування. Вона не тільки про процес схуднення, але і про підтримку свого тіла та здоров’я.

Ця книга стала моєю першою прочитаною з серії ТЕД, і відразу підкорила. Книга проста і лаконічна в своєму оформленні. Навряд чи я придбала б її в магазині, адже я візуал і мені дуже важлива зовнішня оболонка. Але мені її подарували – чому би й не почитати?

Книга читається швидко і добре ілюстрована. Картинки наочно пояснюють секрети побудови композиції в дизайні. Чіп Кідд – автор книги і графічний дизайнер – дуже неординарна особистість, втім, як і багато людей в цій сфері. Особистість автора – один із чинників, чому я вирішила прочитати книгу, а не закидати далеко під ліжко (ну, взагалі я так не роблю, за необхідності просто віддаю комусь). Перше враження – візуально не вразила, але всередині – «вогонь».

Висновок такий: купувати книги серії ТЕД потрібно. Наостанок скажу, що книга розрахована на людей, які працюють у сфері дизайну. Іншим вона може здатися нецікавою.

Любити чи не любити російську класику? Я обираю любити. Лермонтов – це той автор, який просто закохав мене в класичну літературу. У цьому місяці я вирішила перечитати «Герой нашого часу» і також доповнити свій «літературний досвід» поемою «Демон». Я не завжди надаю великого значення поемам і віршам, дуже рідко мене щось чіпляє, і не завжди зрозуміла суть. Але «Демон» підкуповує своєю містичністю та любовною лінією – тим, як автор описує історію кохання і горя княжни Тамари.

Цікаво передані почуття самого «Демона», адже ніхто раніше не надавав значення почуттям негативного персонажа, може вони також багаті на переживання і хвилювання, які ми звикли бачити лише у позитивних персонажів, але… і тут є свої вади.

Цей твір дав багатьом художникам новий сюжет для полотен. Поема прекрасна, думаю як і всі інші цього автора.

Тетяна Гонченко, редакторка блогу

У листопаді мені не щастило на книжки. 

Все почалось з «Гострих предметів». Вирішила їх прочитати після подкасту оглядачки «Медузи» Галини Юзефович. Не знаю, чому цю книгу так хвалять, мені вона здалась нуднуватою – не затягувала і не зацікавлювала. 

Задумка наче й непогана: журналістку відправляють у її рідне містечко, де сталось вбивство дівчинки. Там вона не тільки проводить розслідування, а й стикається зі своїми страхами та незакритими гештальтами, родом з дитинства. Найбільше мене дратувало, як описується робота журналістки: редактор дає їй необмежений час на написання статті, а вона тижнями веде розмови ні про що та випиває. А згодом надсилає в редакцію банальну замітку з канцелярськими фразами та беззмістовними цитатами, яку можна було написати за годину, не виходячи з редакції. Журналістська робота в реальності виглядає трошки не так. 

Словом, не зрозуміла, в чому секрет успіху цієї книжки, хоча захоплених відгуків вистачає. 

Далі була «Моя неймовірна подруга», яку недавно вдруге перевидали у КСД. В цілому книга мені сподобалась, вона про двох дівчат, кожна з яких у свій спосіб намагається здобути щастя в житті. Дочитавши до кінця, зрозуміла, що це тільки перша частина з чотирьох, тому доведеться читати другу частину квартету – «История нового имени». Подолавши 200+ сторінок в електронному форматі, так і не зрозуміла, що це було і навіщо я взагалі витрачаю на це час, якщо в світі є стільки справді хороших книжок. Буває. 

Наступним був «Виправний день» – нова книга Чака Поланіка, оперативно перекладена українською. Чака я люблю, і на цю книгу чекала, але так і не можу сказати, сподобалась вона мені, чи ні. Очікувалась антиутопія, а вийшла заплутана історія, яку важко дочитати до кінця. Докладніше про це писала тут.

Врятувала мій листопад книжка «Кривоклят». Головний герой обливає сірчаною кислотою шедеври живопису у світових музеях. На 150 сторінках, що написані одним абзацем, він розповідає, навіщо він це робить, і чи можна вимірювати цінність мистецтва грошовими одиницями. Недзвичайно крута книжка – докладніше ми з колегами розповімо у рубриці #ДвіДумки, вже найближчим часом. 

А поки можете послухати обговорення «Кривокляту» – в ньому взяв участь перекладач Андрій Бондар, письменник Олександр Михед та ще кілька цікавих людей. Правда, на цьому відео є спойлери, тому краще його дивитись вже після читання книжки, щоб краще її зрозуміти. 

(Visited 246 times, 1 visits today)
Yakaboo
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)