«Прилетіла ластівочка» – новий твір від сучасної авторки Ірен Роздобудько. Кожен, хто прочитав хоч одну книгу письменниці, зрозуміє, що цей роман зовсім не схожий на її попередні твори.
На перший погляд – це звичайна біографія. Такі книжки, скажу відверто, я не люблю читати, але якщо зануритися глибше в сам роман, то починаєш розуміти, що водночас це розповідь з одного боку про відому людину, але з іншого – загадкову та не таку вже й ідеальну. Це роман про відомого українського композитора Миколу Леонтовича, його загибель, творчість, любов.
Письменниця показує цілу епоху і описує час від 1916 року (Київ) до наших днів (Америка). Події роману в першій частині розгортаються в «Nursing home», США (грудень 1997 р.). Відразу Ірен Роздобудько занурює нас у казкову атмосферу: «За широкими вікнами – чистими і прозорими – повільно кружляли сніжинки, нагадуючи, що до Різдва лишилося кілька днів».
Розповідається про Містера Ніколаса. Зрозуміло, що він українець, бо слова «д’їд’к’а лісого» видають його. На тлі свята описана зовсім страшна подія. Герою зле, і в тяжкий момент йому був потрібен тільки український священник. Завершується глава інтригуючою фразою композитора: «Я не Леонтович… Моє ім’я Степан Добровольський».
Це не просто роман, а своєрідна правда життя Миколи Леонтовича, або ж Степана Добровольського. Потрібно відразу зрозуміти, що життя композитора подано не експресивно, воно нібито звичайне, у якому немає бурхливих переполохів, але є основне й водночас найстрашніше – вбивство за загадкових обставин.
Досить влучно Ірен Роздобудько обирає назву твору, адже цим наголошує на автентичності відомої мелодії. Порівняно з американською піснею «Carol of the Bells» наш «Щедрик» виграє, адже першою були не різдвяні дзвоники та індичка, а ластівочка, яка прилетіла навесні: «Скоро сорок років, як весь світ співає «Кєрол белз»! І всі знають містера Вільговського як композитора і аранжувальника. Але ніхто навіть не здогадується про істинного автора музики! Дивовижної музики, написаної півсторіччя тому!».
За цю мелодію довго боролися, лунали різні фрази, а самого Леонтовича називали «попівським селюком», який попри все завоював увесь світ зі своїми 4-ма нотами!
Обережно, спойлери!
Сюжет розгортається на історичному тлі. Не можна забувати, що в історії за описаний у творі час влада змінювалася аж 18 разів! Та в цей же момент Леонтович пише і творить на благо України, бо мав чисту і віддану віру народові. З його уст звучить фраза: «…молився, аби скоріше настав більш певний час». Так і знаменита українська мелодія пронизує весь твір і є символом незнищеності українського духу!
Події в романі розвиваються динамічно. Вагому його частину, а саме розв’язку, в якій знаходимо пояснення багатьох запитань, розміщено в кінці. Уже в епілозі звучить розв’язка твору: «У потязі, що йшов до Києва, почув оповідки про те, що в селі Марківці переодягнутий у військову форму грабіжник вбив сина панотця Димитрія – видатного композитора Миколу Дмитровича Леонтовича…».
Особисто для мене дуже хорошим рішенням було написати розділ «Варто знати», де вміщено коротку інформацію про кожну історичну постать.
Напівреальність, напіввигадка
Характерною особливістю роману є система образів: одні з них реальні історичні постаті (Леонтович, Коршиць, Надія Тимошевич), а інші – вигадані письменницею спеціально, для кращого розкриття авторського задуму (наприклад, таємничий вбивця та «вбивця вбивці»). Разом із вигаданими персонажами є також недостовірні факти, яких не знайдеш ні в одному історичному джерелі. Наприклад, того ж кота на ймення Моцарт в реальності не було. Та, на мою думку, це дуже влучний художній засіб, адже так письменниці простіше донести свій задум до кожного читача.
Вагоме місце у романі посідають жіночі образи. Кожна героїня подана не просто так. Усі вони формують характеристику композитора. Мене дуже вразила постать Клавдії, його жінки, яка щиро ревнувала Леонтовича до черниць, але водночас відпустила до коханки. Зі всього цього можна зрозуміти, що композитор був дуже привабливою і красивою людиною, хоч опису самого Леонтовича у творі немає.
Хто ж тоді Надія? Вона постає у творі чорноволосою русалкою: «Пружні чорні кучері розсипалися по плечах, стікаючи до грудей». Дівчина співала «Щедрика» в університеті Святого Володимира і вже тоді вона була закоханою в композитора, бо дивилася не в зал, як всі співачки, а на нього.
Цікавим є використання біблійних мотивів Каїна та Авеля, адже так само зрадили і Леонтовича: «Зрадників ніхто не любить. Проте… те, що давно мертве – померти не може».
Історія поза часом
З кожною прочитаною частиною все більше занурюєшся в тогочасний світ: у проблеми політики, історії, мистецтва та кохання. Чого варта тільки сцена зі вбивцею, якого о 18:00 запросили до столу, з яким у одній кімнаті ночували і лише о 07:30 ранку, після нічних розмов, пролунав жахливий вистріл. Хто це? Про що герої розмовляли? Під час прочитання твору постає багато питань, і на них усіх поступово письменниця дає відповіді.
У творі багато відсилок до музичних творів та музикантів. Навіть кота названо Моцартом, а ще всюди чути колядки та пісні: «До кімнати влетіла група фантасмагоричних створінь, що ховали свої обличчя під масками Різдвяного вертепу».
Роман є дуже актуальним, навіть зважаючи на те, що у 2016 році виповнилося 100 років з того часу, коли в Києві перший раз заспівали цю славнозвісну мелодію. Це не просто книжкова історія, а своєрідний привіт сучасності. Вона обов’язково повинна знайти відлуння не тільки в американських душах, але й в українських серцях!
12 thoughts on “Таємниче вбивство українського композитора: рецензія на книгу «Прилетіла ластівочка»”