Мережу заполонили тотальні підсумки. Нам вже дещо розповіли про свої враження від 2016-го, про плани на наступний рік видавці, про найцікавіші книжки українські та перекладні, про поезію та визначні дати 2017-го – літературні оглядачі. Надійшла черга блогерів, зокрема й авторів нашого майданчику. А які книжки цього року вам запам’ятались найбільше?
Олександра Орлова, блогерка, авторка blog.yakaboo.ua
2016-й був для мене роком несподіванок: заплановане заздалегідь не виконувалося, натомість випадкові зустрічі й рішення приносили багато корисного і цікавого. З книжками було так само — більшість із наміченого для прочитання лишилося “на потім”, а якісь спонтанні відвідини книгарень, казуальні поради друзів та розсилка місцевої public library “зробили” мій читацький рік.
Найцікавішою документалістикою для мене стала “Porcelain: A Memoir” відомого музиканта Moby. Авторська розповідь охоплює знаковий період його життя і творчості — з 1989 по 1999 рік, і демонструє, що “буремні 90-і” — відповідний епітет і для історії американського суспільства, особливо, якщо мова йде про клубне життя Нью-Йорка. Суворі поневіряння худенького білого хлопчини у нетрях великого міста, де господарюють сила, наркотики і зброя, невгамовне бажання працювати діджеєм і мрія про причетність до “справжньої” музики; життя і закони нічних клубів; випадкові й доленосні зустрічі; творчі пошуки і метання від брейкбіта до псевдоіндустріального трешу, ембієнт-трансу і денс-попу, і, в результаті, мікс та інтеграція всього перерахованого, ба, навіть більше; християнство і веганство, як пошук правильного шляху в житті, тяжка втрата матері, депресія, алкоголізм, розчарування і, нарешті, абсолютний успіх славнозвісного альбому Play, де і пролунав легендарний Porcelain. Ось те, про що щиро та без прикрас розповідає автор, а атмосферність і захопливість наративу доводить, що Moby — не лише унікальний артист, а ще й талановитий сторітеллер.
Переважна більшість мого читання — це американська дитяча література, адже вона стосується моїх професійних інтересів, тож до переліку най-най книжок 2016-го я внесла і одну дитячу (вік 9+), але виконану справді вражаюче. Це “Some Writer!: The Story of E. B. White” володарки двох почесних премій Кальдекотта Мелісси Світ. “Some Writer!” вже відзначена у США нагородою Orbis Pictus, як винятковий дитячий nonfiction, та я думаю це не остання її відзнака. Книжка присвячена життю і творчості легендарного дитячого письменника Елвіна Брукса Вайта — автора “Павутиння Шарлоти” та “Стюарта Літла”. Вона виконана у вигляді колажу, де органічно і казково поєднуються фотографії, листи, замальовки, щоденникові записи Вайта, і, власне, текст та ілюстрації авторки. Розказати цікаво про виняткову людину, зможе багато хто, але зробити з цієї оповіді маленький витвір мистецтва — рідкісний дар, і в Мелісси Світ він є.
Остання прочитана книжка цього року “Pond” Клер-Луїзи Бенетт стала для мене ще й найприємнішим фікшн-виданням. Її називають дуже успішним “дебютом” авторки, втім, я вже читала її оповідання у кількох мультиавторських збірках, тож, певною мірою, знала, чого чекати. Бенетт настільки комфортно почувається у жанрі оповідання, що навіть її роман є набором невеличких історій, які, хоч і тримаються головної героїні і виразного контексту, мають право жити і читатися цілком самостійно.
Кожна історія — це занурення всередину життя і думок молодої жінки — одиначки, замешканої в котеджі на ірландському узбережжі. Занурення настільки чуттєве, що з ритму і настрою прози Беннет переключитися на власну “суєту суєт” буває досить важко, та й не хочеться. Нехитрий побут і одноманітне оточення безіменної героїні цілком компенсуються її гумором та самоіронією, глибоким внутрішнім світом і вмінням спостерігати, переважно, за природою. Це дуже ніжна, тягуча й майже медитативна, але водночас, концентрована деталями і смачними епітетами, без сумніву, високоякісна проза.
Ксенія Сокульська, блогерка, Vaenn’s
Мій читацький 2016-й був роком деяких експериментів та однієї тенденції. Тенденція – я пообіцяла собі, що не буду бігати за гарними цифрами для статистики й читатиму менше, якщо читатиметься менше. Так і вийшло. А експерименти… Серед прочитаного нарешті з’явилася книжечка білоруською – невеличкий роман, фактично повість за обсягом, але раніше чомусь у мене стояв психологічний блок і все розпочате лишалося недочитаним. Також суттєво збільшилася кількість читаного англомовного, що сповільнило загальні темпи читання, але й ширше відчинило вікно у світ того, що в нас не перекладають взагалі або перекладають неохоче – графічних романів, соціальної фантастики та фентезі останніх двох-трьох років, нестандартних дитячих та підліткових видань. А ще встигла поприміряти на себе кілька викликів-челенджів. #bookchallenge_ua на особливих умовах подужала, менші тематичні марафони пройшла з перемінним успіхом та різною швидкістю, а от плани на “вікторіанське бінго” – 25 текстів 19 століття або стилізованих під ту епоху – довелося перенести на 2017-й, бо просто не читалося. І, що стосується не власного експерименту, а, якоюсь мірою, “загальноринкового” – серед читаного значно побільшало цікавих книжок, перекладених українською. Це не може не тішити, бо раніше доводилося добирати “своє” іншими мовами.
Головні для мене книжки року простіше визначити за напрямами. Головною нехудожньою, мабуть є, “Жінка в традиційній українській культури” Оксани Кісь – чудова монографія, що пояснює, яким могло бути приватне та соціальне буття пересічної жінки у другій половині 19 – на початку 20 століття. Головні реалістичні художні твори – порівняно свіжі історичні романи, яких я прочитала багацько. Деякі з них більш чи менш традиційні за формою, інші – яскраві і незвичні, але всі показують, як можна захопливо розказати не про епоху, а про людей на тлі тої епохи: це і “Життя після життя” Кейт Аткінсон, про дівчину, що знову і знову проживає своє життя наново; і “Природа всіх речей” Елізабет Ґілберт, що фактично є біографією ідей вигаданої дослідниці мохів; і “Світила” Елінор Каттон – великий та різнобарвний соціальний роман про Нову Зеландію 19 сторіччя, що він переконливо вдає із себе заплутаний детектив. А серед нереалістичної літератури на першому місці майже традиційно опинився улюблений Террі Пратчетт. Цього року найбільший захват викликали перші книжки із серії про Тіффані Ейкінґ – історії про те, як дуже розумна маленька дівчинка виховувала в собі відьму, поступово усвідомлюючи межі можливого і припустимого та власну відповідальність перед собою, близькими та навколишнім світом.
Віта Макарик, блогерка, vityska.pp.ua
Завдяки книжковому сервісу BookBox, команда якого цілий рік постачала мене книжками,мій 2016-й був наповнений різноманітною, переважно якісною і україномовною літературою. Завдяки цьому я прочитала те, що давно хотіла (скажімо, томище «Музею покинутих секретів» Оксани Забужко, і це виявилося навдивовижу легко і приємно), а також відкрила для себе абсолютно прекрасні книги, на які могла б і не звернути уваги («Звичайна вдячність» Вільяма Кента Крюгера). А ще в моєму читацькому році було багато дитячої і підліткової літератури, і трійця найцікавіших книг належить саме до цих категорій.
1. «Хто проти суперкрутих?» Аудгільд Сульберґ – досить невигадлива і життєва, але при цьому дивовижно мотиваційна книжка про те, як компашка лузерів поставила на місце трійцю гламурних “суперкрутих” дівок. Ця історія переконує: навіть будучи жертвою тотального буллінгу, ти можеш змінити ситуацію, коли в тебе є вірні друзі і хоч дрібка віри у себе.
2. «Елеанор і Парк» Рейнбоу Ровелл – книжка, я змусила мене плакати (а після шостої і сьомої частин Поттеріани це не вдавалося нікому). Це історія кохання двох підлітків-аутсайдерів з дуже сумним і місцями страшним бекграундом. Авторка показує, яким пеклом може стати життя звичайної сім’ї,і що з пекла можна – і треба – втікати.
3. «Джордж і таємний ключ до Всесвіту» Стівена і Люсі Гокінг – книжка, завдяки якій я нарешті повірила, що фізика може бути цікавою В ній ідеальний баланс між пригодами і наукою, а ще вона спонукає більше і більше дізнаватися про неймовірні таємниці Всесвіту.
Мар’яна Глинка, авторка blog.yakaboo.ua
Підводячи підсумки читацького 2016 року, я зрозуміла, що цьогоріч у мене не було по-особливому яскравих книг, на кшталт «Бляшаного барабана» Ґюнтера Ґраса, «Мальви Ланди» Юрія Винничука, «Сестер Річинських» Ірини Вільде, «Улісса» Джеймса Джойса, як це було в минулому році. Але серед прочитаних книг спробую виділити три, хоч по відношенню до інших книг це трохи несправедливо: серед них унікальну дослідницьку працю Віти Сусак «Українські мистці Парижа. 1900-1939», зворушливу до сліз повість Марціна Щигельського «Ковчег часу», поетичну та глибоку прозу Дженні Ерпенбек «Прокляття дому».
Всього за 2016 рік я прочитала 86 творів середнього об’єму 150-200 ст., включно з невеликими дитячими книгами (50-100 ст.). Були серед них лауреати престижних книжкових премій: Нобелівська, Пулітцерівська, ім. Г. К. Андерсена тощо. Переважали в книгах тематики Голокосту та актуальних підліткових проблем, які мене вже давно не цікавлять, але не можу перестати про них читати. Книжкова географія в мене та сама, як і щороку: превалюють британські та українські автори (полюбляю читати британську прозу, а українську мушу). Проте часу на книги з року в рік стає все менше, а книг все більше. Планую наступного року подужати таких книжкових гігантів як Салман Рушді, Марсель Пруст, Герман Брох та ін.
Оксана Пронько (Росава), книжковий блогер, журналіст, “Світ фентезі”
У 2016 році мені вдалося прочитати набагато більше, ніж я того планувала, тому виокремити три найцікавіші книги було важкувато. Перш за все, це антиутопія Ярослава Мельника «Маша, або постфашизм». Наслідуючи традиції Орвелла, автор розвиває тему перемоги фашизму, за якого вдалося звести певну категорію людей до статусу тварин. Хоча історія головним чином оповідає про кохання чоловіка до такої собі «стори», мене зачепила тема пригноблення в будь-яких його проявах. Тобто якщо живе створіння зводиться до нижчого рівня тварини, так звана людська мораль і любов до ближнього його не стосується. Тварини навіть в багатьох мовах мають рід «воно» або «річ», вони прирівнюються до неживих, «бездушних» об’єктів. Постає питання: «А чи маємо ми право?», на яке кожен має знайти відповідь сам.
Друга книга, яка мене вразила, — це «Німецький принц Богуслав Радзивіл» Ірини Даневської. Роман у прекрасному оформленні на 800 сторінок розповідає про життя представника князів Радзивілів з самого дитинства і до юності, запрошуючи читача у мандрівку Європою, не оминаючи й України. Оповідь легка й захоплива, подана з гумором.
І третє — «Крадійка книжок» Марка Зузака. Хоча часто велика популярність свідчить радше про хорошу рекламну кампанію, аніж про рівень тексту, однак в цьому випадку це не так. Здавалося б, про Другу світову вже неможливо написати щось оригінальне, але автору це вдалося: оповідь від особи Смерті з настроями-кольорами, незвичайні літературні прийоми, знаковість книжок у житті дівчинки Лізель. Усе це формує чудову історію, до якої важко лишатися байдужим.
Загалом, цей рік був повен на відкриття, перш за все видавничі. Приємно потішили видавництва «АССА» та «Vivat»: і добір текстів, і оформлення, і промоція на досить пристойному рівні. Познайомилася із кількома сучасними авторами англомовного фентезі: Брендоном Сандерсоном, Сюзанною Кларк, Лі Бардуґо, Патріком Нессом, Вікторією Шваб, Маріссою Меєр. Звісно, не оминула увагою я і українських фантастів: Дару Корній, Володимира Арєнєва, Ігоря Сілівру, Артура Закордонця, Наталю Дев’ятко. І хоча 85% прочитаних мною книжок складає художньо-фантастинча література, знайшовся час і для нон-фікшну. «Історії Ірландії» Джона МакКормака, китайського трактату Сунь-Дзи «Мистецтво війни» та філософської праці «Сила життя. Гедоністичний маніфест» Мішеля Онфре, на презентацію якого я мала вдачу потрапити. Сподіваюся, наступного року я таки дочитаю злощасний бестселлер Мічіо Каку «Фізика майбутнього», в якому багато припущень не є аж такими кричущими.
Роман Повзик, автор blog.yakaboo.ua
Найцікавішими книгами цього року для мене виявилися біографія Ілона Маска від Ешлі Венса, «Заразливий» Йони Бергера та «Перший гравець, приготуйся» Ернеста Клайна. Перша — через людину, яка не зупиняється і не має меж. Друга — завдяки концепту порівняння ідеї з вірусом, про що ніколи не задумався, хоч це й логічно. А третя — бо показала, куди може привести розвиток віртуальної реальності та кіберспорт, який зараз набирає обертів.
Читацький 2016-ий став особливим, бо я нарешті закінчив трилогію «Міленіум» Ларссона (а понад 2500 сторінок — це не жарти), значно зменшив присутність російськомовної літератури (до третини) та став на книгу ближче до завершення «Атлант розправив плечі» Айн Ренд. Але в цілому приділяв читанню менше часу, ніж 2 попередні роки, тому у 2017-ому виправлятиму це.
Яна Онишкевич, авторка blog.yakaboo.ua та блогу Яна і монстри
Мій книжковий 2016 рік був напрочуд насиченим та строкатим. Серйозні книги нобелівських лауреатів чергувалися з добрими казками, корисним нон-фікшеном, сучасною українською літературою, вже визнаними шедеврами, неочікуваними знахідками та улюбленими творами, які хотілося перечитати. Я зрозуміла, що для мене багато означає якість тексту та мій час і у цьому році, мабуть, вперше дозволила собі порушити своє правило і деякі книги таки не дочитувала до кінця.
Напевно, головним фаворитом (як в естетичному, так і в інтелектуальному плані) став “Уот” Семюеля Беккета від “А-ба-ба-га-ла-ма-ги”. Беккет – мій улюблений письменник №2 (після Кафки) і читати його – суцільне задоволення. До того ж, “Уот” – один з ключових творів автора, його давно не вистачало на моїй “високій полиці”. Почесне “срібло” книжкового 2016 року я би віддала “Тамплієрам” Сергія Жадана. Ця поетична збірка рок-зірки нашої літератури підкорила мене не тільки якісними текстами, а й вдалими символічними ілюстраціями Олександра Ройтбурда. Номером три буде філософська казочка “Божевільний день професора Канта” від російського видавництва “AdMarginem” – тут і безкінечно милі картинки, і чудова історія.
Цей ТОП-3 давався мені зовсім не просто. Хотілося би включити туди “Агапе агов” Вільяма Ґеддіса, “Як писали класики” Ростислава Семківа, “Шапочку і кит” Катерини Бабкіної, “Лінію зусилля” Таіс Золотковської, “Від нуля до одиниці” Пітера Тіля, “У війни не жіноче обличчя” Світлани Алексієвич та ще десятки книг.
Катерина Гавриш, авторка blog.yakaboo.ua
У 2016-у зі мною трапилося чимало несподіванок і книги тут теж “приклали лапу”. Першим здивуванням був “Міст” Іена Бенкса — автора, якого я чомусь уникала дуже довго і вперто. Натомість “Міст” мене приголомшив: суміш снів, стімпанку, паралельних реальностей і (навіть) детективу зачаровує. Іншим сюрпризом стала “Наука Плаского світу” Террі Пратчетта, Йєна Стюарта і Джека Коена. Я знала, що сер Террі завжди на висоті, але цього разу навіть він перевершив самого себе: він переконав мене в існуванні магії в нашому Круглому світі, і називається вона — технології. Ось так просто. Наостанок — улюблений Макс Фрай і його новий роман про Єхо “Я йду шукати”. Тут жодних сюрпризів, крім того, що нарешті вона вийшла і цього разу — ще чарівніше і захопливіше, ніж завжди.
Загалом мій 2016-й, не лише читацький, виявився дуже норовливим і вередливим; він черговий раз підтвердив, що планувати щось — насмішити богів, як кажуть. Багато запланованих книг не прочиталось, а інші не виправдали очікувань. Втім, в таких випадках формула щастя книгоголіка проста: перевірений автор + цікавий сюжет + серія, щоб на довше вистачило. Зараз я нарешті перечитую “Темну Вежу” Стівена Кінга і отримую не менше задоволення, ніж вперше. Рецепт чудово працює, тож, напевно, продовжу традицію читання серій і наступного року 🙂
Христина Содомора, блогерка, авторка blog.yakaboo.ua
Вибрати три книжки з поміж 70-ти прочитаних цього року – завдання непросте. Я тут навіть не згадую дитячоï літератури, щоб ще більше не ускладнювати собі завдання. Вийшло так, що цього року читала переважно новинки української та перекладноï художньої літератури і трохи нон-фікшну.
Серед художніх мені чомусь хочеться виокремити невеличкий і не дуже примітний у книгарнях та серед книжкових оглядачів роман “Ціле життя” австрійського письменника Роберта Зіталера (видавництво “Віват”). Історія про внутрішню велич і красу мовчазного Еґґера і зовнішню красу і велич мовчазних Альп. Лаконічність та водночас красномовність тиші – таким є цей роман. Щодо більш прагматичних результатів цього читацького року, то тут найбільше мене “отямило” перекладне видання Роджера Фішера, Вільяма Юрі і Брюса Петтона “Шлях до ТАК: як вести переговори, не здаючи позицій” (видавництво “Основи”). Зрозуміла деякі базові принципи щодо людських комунікативних звичок та здатностей. Універсальність переговорного методу допомагає у всіх випадках: від перемовин з дитиною і до професійних дискусій з керівництвом на роботі. Третьою книжкою нехай буде свіжий нон-фікшн украïнського виробництва Ростислава Семківа “Як писали класики” (видавництво “Pabulum”). Це прекрасна нагода зазирнути за лаштунки написання відомих творів відомих письменників XХ століття. Читання пізнавальне і водночас розважальне.
Загалом рік був читацько насиченим і вдалося прочитати навіть більше, аніж я сподівалася. Тож бажаю собі так тримати й надалі.
Марічка Удуд, блогерка, авторка blog.yakaboo.ua
Книжка, як і дитина, залишає слід безповоротно й назавжди. Заманює, захоплює, заповнює. Цей рік був книжково багатим – настільки багато я не читала ніколи. Серед буквомамського та позамарафонського читання запам’яталося безліч вражаючих та різноманітних сюжетів. Моєму читацькому топ-лістові 2016 – як і завжди – властива категоризація, тому серед українських авторів перемагає Оксана Лущевська з книжкою «Вітер з-під сонця». Уже напрацьована авторкою американська практика змалювання сюжету, а головне манера та структура тексту нагадують кінематографію. В ньому хочу залишитися, з ним хочу перебувати, його хочу перечитувати. Серед перекладних книжок лідирує видання Еліс Манро «Забагато щастя». Дикий, гострий, різкий, страшний та реалістичний сюжет не відпускає й досі. Лякає, але змушує завагатися над ідеальністю життя. Серед англомовних книжок в домашню бібліотеку потрапило видання ілюстратора Вільяма Грілла «Подорож Шеклтона». Гортання цупкого та високоякісного паперу сторінок, фундаментальне роздивляння ілюстрацій та документальна історія сповнюють читання неоціненним досвідом. Помітно, що дитяча книжка заповнює мою книжкову поличку. На прикрість та великий сум моє завершення року було зовсім не читацьким. Вже два місяці я нічого не читаю. Ааа. Що ж від сьогодні орієнтуватиму свої очі на дорослу книжку, як-от White Trash The 400-Year Untold History of Class in America, авторки Ненсі Айсенберг.
Катерина Толокольнікова, журналістка та авторка блогу про читання What are you reading?
2016 рік для мене, як для читачки, став особливим насамперед тому, що всю його другу половину я читала переважно нон-фікшн книжки. Це через роботу – щомісця пишу про них огляди. Таке читання – абсолютно новий для мене досвід, адже раніше я прочитувала, мабуть, зо три не художні книги на рік. А тепер стільки ж – за місяць! З цієї категорії мені дуже сподобалися книги «Як писали класики» Ростислава Семківа (блискуча добірка порад щодо писання 7 найкращих письменників, серед яких 5 – мої улюбленці) та «Ще день життя» Ришарда Капусцінського – це неймовірна репортажистика. З художніх цьогоріч захотілося назвати українську новинку – збірку оповідань молодих письменників «Невимушені». Круто, що під однією палітуркою зібрали 5 цікавих авторів, і що це саме оповідання. Мені навіть не вдалося визначити найкраще з них, бо всі – хороші. Цей список можна продовжувати й продовжувати…У 2016-му я прочитала багато справді гарних книг, але в 2017-му їх мусить бути ще більше!
Люда Дмитрук, відеоблогер у Вишневий цвіт
Цей книжковий рік був повний нових відкриттів та несподіванок! Завдяки bookchallenge_ua я повернулася знову до активного читання художньої літератури і за цей рік прочитала багато книг як визнаних класиків, так і молодих авторів, хоча до запланованої цифри в 100 книг трішечки не дотягнула. Також я відкрила ддя себе, що Youtube можна використовувати не лише для оглядів косметики, а й для оглядів книг. І саме це дало мені можливість спілкуватися з прекрасними людьми, ділитися своїми думками і самій вчитися глибше аналізувати книги. Найбільше з прочитаного вразив “Щиголь” Донни Тартт, “Ціле життя” Робота Зіталера та “Шляхи свободи” Ж.-П. Сартра. Хоча чудових книг було набагато більше! Наступного року планую більше взятися за читання української та зарубіжної класики, а також наукової літератури.
Читати: П’ять вартих уваги поетичних збірок 2016 року
Читати: Підсумки року видавництв. Анетта Антоненко
Читати: 10 найцікавіших українських і неукраїнських книжок 2016 року