Минуле не вмирає

Інколи книги самі нас знаходять. Ти не розумієш спочатку, чому тебе чіпляє та чи інша історія, але поступово все стає на свої місця. Так сталося і з книгою Каті Петровської «Мабуть Естер». Важко сказати, чим саме мене зацікавила ця книга спочатку. Можливо тим, що я люблю сімейні історії. А можливо і отим загадковим «мабуть».

Про Катю Петровську

Катя Петровська народилася та виросла в Києві, в сім’ї літературознавця Мирона Петровського. Вивчала літературознавство та славістику в Тартуському університеті. В 1994-1995 навчалася в Стенфордькому та Колумбійському університетах. Захистила дисертацію присвячену прозі та поезії Владислава Ходасевича. В 1999 році переїхала до Берліну, де працювала журналісткою.

В 2013 році за роман «Мабуть Естер» отримала премію Інгеборг Бахман. Ця книга написана німецькою мовою, нерідною для Каті, що є дуже важливим для авторки. Це дає їй можливість отримати більшу свободу думки, інакше подивитись на змальовані нею болючі події. Українською книгу переклав Юрко Прохасько.

Подорож крізь час і простір

Катя Петровська досліджує історію своєї сім’ї. Вона подорожує Європою, намагаючись зібрати інформацію про своїх родичів. Ці подорожі переплітаються з її власними спогадами про дитинство та розповідями рідних.

Читати: Місто пам’яті: книги про важливі історичні епохи Києва

Зокрема, першою спадає на думку розповідь батька Каті про евакуацію в Києві. Всі дуже поспішали, потрібно було взяти найнеобхідніше. Разом з іншими речами на вантажівці опинився і фікус. Але він займав багато місця, тож його довелося залишити, щоб звільнити місце для дітей. Так фікус ніби рятує життя батьку авторки. Іншого разу, розповідаючи цю ж історію, батько не згадує про фікус. То чи був він насправді? Що ж є правдою чи вигадкою в цій історії?

Таке ж питання виникає і до назви роману – «Мабуть Естер». Хто ця загадкова Естер? І чому «мабуть»?

«Gesсhiсhten»* – (нім.) історії

«Мабуть Естер» не є цілісним романом. Це сукупність коротких історій про війну, про дослідження коріння, про міста, в яких жила, чи які відвідувала авторка, про сім’ю, про долю цілого народу. Історій, знайдених в архівах, старих скринях, розказаних різними людьми – рідними і чужими. Хоча інколи чужі, навіть коли вони перебувають від вас за тисячі кілометрів, стають рідними до болю в серці.

Для Каті Петровської ця книга – не просто дослідження історії сім’ї, це – пошук самої себе. Їй важливо не тільки розказати історію її радянсько-єврейської-польської-української сім’ї, а й віднайти себе і своє місце.

Рани, які ніколи не загояться

Минуле не зникає з часом, воно назавжди закарбовується в пам’яті. І перед нами постає не окрема сім’я, а ціле покоління, ціла епоха. На прикладі своєї родини, Катя Петровська змальовує життя всього ХХ століття. Голокост, Друга світова війна – напевно, не існує жодного, кого б не торкнулися ці жахливі сторінки нашої історії.

Але, не зважаючи на тяжкі епізоди та переживання, що випали на долю сім’ї, книга вражає своєю затишністю і теплом. Адже ніщо не зломило цих людей, тільки зробило їх сильнішими. Вони не втратили здатність любити і вірити в добро.

«Мабуть Естер» буде цікавою для тих, хто хоча б раз цікавився історією родини, чи намагався віднайти щось в минулому. Також книга приверне увагу тих, хто любить історію взагалі.

Пряма мова

“Спочатку я думала, родинне дерево – це наче ялинка, деревце з прикрасами з давніх скринь, деякі кулі розбиваються, бо крихкі, деякі ангели, огидні й тривкі, переживають всі переїзди. В кожному разі, ялинка була єдиним родинним деревом, яке ми мали, її купували щороку знову, а тоді викидали, завжди лише за день до мого дня народження.”

“Коли Ліда, мамина старша сестра, померла, я збагнула, що означає слово «історія». Моє пожадання знати визріло, я була готова зійтися в бою з вітряками спогадів – і тут вона померла. Я стояла, набравши повітря, готова питати, та так і застигла. Якби це був комікс, хмарка з моїх вуст була б порожня. Історія – це коли раптом не стає людей, яких можна запитати, а залишаються самі джерела.”

“Я думала російською, шукала своїх єврейських родичів, а писала німецькою. Я мала щастя пересуватися в прогалині між мовами, в обміні, плутанині ролей і кутів зору. Хто кого завоював, хто свої, а хто чужі, який берег мій?”

Схожі книжки: Вінфрід Зебальд “Аустерліц”, Мартін Поллак “Мрець у бункері. Історія мого батька”, Оля Гнатюк “Відвага і страх”.

Ольга Галай