Підліткове фентезі з грою в деталі: що ховає «Дрімучий ліс»

Повість Анастасії Лавренішиної «Дрімучий ліс» — переможець конкурсу «Напишіть про мене книжку!», оголошеного видавництвом «Фонтан казок» з метою простимулювати українських письменників до створення книжок, у героях яких сучасні українські підлітки зможуть упізнати себе. Оглядачка блогу Yakaboo Ірина Варламова розповідає свої враження від цієї книжки.

Писати як у кіно

Анастасія Лавренішина вивчала драматургію, пише казки, розробляє анімаційні сценарії. Її чоловік – режисер, і він став першим читачем і слухачем «Дрімучого лісу».

Якось Анастасія зізналась, що ця повість – «солодкий біль десяти років». Книга занурює читача в інший світ, позасвідоме чи позапланетне, але таке знайоме для тих, хто по-справжньому цінує миті життя, і спостерігає його, насолоджуючись. Для тих, хто в слові «ліс» вже чує його запах, шум і бачить кольори.

Повість насичена не лише вражаючими властивостями дивовижного лісу, а й барвами внутрішнього стану героїні, бо вона — дорослішає. Етап цього становлення проходить на тлі чарівного лісу з несподіваними таємницями.

Часом здається, що на один квадратний сантиметр книги Анастасії Лавренішиної повість має мішок чар, нескінченне джерело див і трохи жахів:

«Розпорювала небо, так що край його починав кривавити…»

«Стара погрожувала обстригти коси своєї старшої  помічниці не раз. Вона лякала,  що сплете з них невід, вийде на пагорб, закине в небо й ловитиме місяць».

Про що книга

Початок розповіді динамічний. З’являється одразу три важливих героя. 

Стара – могутня чаклунка з мишачими черепами на споді свого вбрання, зі старими закрученими рогами і неймовірної сили злом, яке вона виношує задля свого плану.

Маланка – одна з помічниць лісової господині, яка дізналася щось важливе і вже нестерпно було їй жити і мовчати.

Вовк – загадковий звір, який теж має свою таємницю, свої заповітні бажання та свій норов.

От саме знайомства читачів з Маланкою все таки забракло, адже вона ж нібито перша дізналася те, чого не можна було знати. Момент попереднього з’ясування відносин чаклунки і помічниці перед розправою автором було скоріш за все упущено заради динаміки. Але від того трохи постраждав образ найближчої подруги головної героїні Уляни.

Головна родзинка цього твору – увага до деталей та глибокий психологізм. Неймовірна зустріч у зачарованому місці Старої, яка все життя зберігає в собі страшну правду і могутню силу, і вже довго-довго чекає свого визначеного долею часу для звершення мрії, Вовка, який, нарешті, дістався місця, про яке боялася говорити навіть його рідна Тінь, і дівчини, яка першою прийняла на себе удар страшного і таємничого співжиття з Чаклункою у Дрімучому лісі…

Динаміка першої сцени залишила хвилюючий металевий смак від незакінченої пригоди і бажання вже ось зустрічати головну героїню.

Уляна – дівчина, яка все своє свідоме життя не знає бережно схованих від неї її власних могутніх таємниць. І її внутрішні зміни спонукають зовнішні, у лісі.

Розв’язка відбувається вже більш розважливо, поступово намотуючи клубок в горлі, який не дає вдихнути, перш ніж не перегорнеш і не прочитаєш іще одну сторінку.

Відчувався відголосок з народною творчістю у сцені зустрічі Вовка з таємничим зеленим говоруном, чиї слова гостріші за правду, і так нагадують несподіваністю і переконливістю моменту харизматичного Оха з його підземним зеленим царством.

Ліс як цінність, відверто про головне

Сама ж повість, паралельно зі своїм психологічним ефектом, має ще і екологічний натяк.

Ні вовк, ні Уляна у найвизначніший момент не думають конкретно про себе. Схоже на те, що їх завдання за задумом авторки – збереження лісу, таким, яким він є і має бути – зеленим, з присмерком, який чергується зі світлими, аж до білих вогників в очах галявинами, густий, непролазний, могутній, де руки-віти і мудрість з кожного шелесту, зі своєю господаркою і непорушними устоями.

Окремо хочеться відзначити письменницю за тонкий момент зустрічей її дійових осіб зі смертю. Вони в неї не позбавлені трагічності і безвиході, не закриті у фальшиву обгортку, а терапевтично наділені особливими символами, які таки констатують сумну незворотність, але дарують надію на продовження і відродження. Такою, наприклад, була розправа Старої з Маланкою та її розставання назавжди з Уляною. 

«Хтось незримий грав на її жилах, змушуючи тіло тремтіти.»

Кому читати

Повість сподобається, якщо ви любите деталі, і текст, який здатен передати не лише емоції, а й відчуття (холод, волога, морок…), якщо ви легко сприймаєте поєднання фентезі і психологізму та якщо вам цікаві сюжети про загадку роду, про рятування цілого світу, обраних головних героїв та їх виключні вміння і, обов’язково, — про незворотні процеси дорослішання, які завдають внутрішніх переживань, роблять сильнішим і стверджують як самостійну особистість.

Отже, ця повість — хороший варіант для підлітків, котрі переживають вищевказані етапи свого життя і можуть отримати з сюжету красиву літературну підтримку й казково обрамлену терапевтичну прозу про зміни в собі і перші виклики дорослого життя.