Шон Байтелл є власником однієї з найбільших книгарень у Шотландії, і дні його проходять у спогляданні за відвідувачами закладу. На перший погляд, таке напівбогемне життя є просто мрією для любителів книг. Та чи насправді все так романтично, як здається, дізнавалася наша рецензентка, і книга «Дневник книготорговца» (Азбука, 2018, пер. Ірина Левченко) їй у цьому допомогла.
Першим, що привабило мене, звісно ж, стала обкладинка. А далі вже — сама ідея книги. Бо ж який книголюб не мріє мати свою книгарню. Ту, де пахне свіжою кавою, де книгу може знайти навіть найвибагливіший гурман, де цікаві вітрини та заповнені стелажі літературних скарбів — таку як книжковий магазин, що знаходиться в Шотландії, містечко Уігтаун.
Шон Байтелл є його власником, він розповідає нам, як проходять його будні впродовж усього року. Так, це ніби його щоденник, де він ділиться емоціями, важкими перемогами та непростими втратами. Для найвибагливіших читачів автор демонструє і заробіток, і втрати, і навіть те, скільки книг йому вдалося збути кожного дня. Щоденні будні власника можуть бути не всім цікаві, хоча книголюби точно зацінять. Оскільки є можливість все побачити із середини, що зазвичай я люблю.
Крім цілих гір книг, перед власником є велика кількість обов’язків, як от: покупка книг, оформлення інтернет-замовлень, пошук нових книг, сортування старих, відправка посилок, оформлення вітрин і, звісно, спілкування з покупцями. Для когось це здається дуже нудним, та не для мене. Кожен етап демонструє щось особливе.
Байтелл показує, як намагається зацікавити читачів та організовує різноманітні цікавинки, один із них це «Клуб випадкових книг» чи зустріч із авторами (йдучи на зустріч, ви не знаєте, який автор буде сидіти в залі). Крім того, він продає ще й антикварні речі.
Більшість людей уявляють книжкові магазини місцем тихим, спокійним та затишним, саме туди їдуть за порцією відпочинку та переоцінкою цінностей.
Сюжет однотипний, немає стрімкого розвитку чи спаду, це ніби «шалено цікаво» і водночас «дуже нудно». Якщо все ж вам сподобались перші декілька сторінок – продовжуйте без жодних вагань.
Автор спробував якось урізноманітнити свою розповідь, порівнюючи у перших числах кожного місяця роботу книгарні початку 20 століття і зараз, але в щоденних записах основна думка цього порівняння не знаходить продовження і розвитку. Найчастіше автор використовує іронію та сарказм, розповідаючи про покупців, адже вони бувають такими дивакуватими. Він, бува, дивується з незвичних замовлень чи з ненаситних книголюбів, та є й такі відвідувачі, які нічого не купують, а тільки торочуть про те, як вони люблять книги. Останніх він просто ненавидить.
А ось так виглядає автор. На відео він зачитує уривок із книги:
Оскільки це — щоденник, він є просто скарбницею реалій професії. Так, без глибокого вмісту, без філософії життя, але зі справжніми відвідувачами, справжніми курйозами та справжнім життям. Читаєш — і ти ніби стоїш там у Шотландії за прилавком Bookshop, пропонуєш книги, скаржишся на Amazon, спостерігаєш за відвідувачами. І теж читаєш, багато читаєш.
Власне, для мене це — легке, смішне, заспокійливе читання.
491 thoughts on “Робота в книгарні — романтика чи тяжка праця? Рецензія на книгу «Дневник книготорговца»”