Конспект «Піжамних читань» Yakaboo з психологинею Оленою Любченко

Конспект «Піжамних читань» Yakaboo з психологинею Оленою Любченко

У рамках проєкту «Піжамні читання Yakaboo» було проведено live-включення в інстаграмі з психологинею, бізнес-тренеркою, ведучою Оленою Любченко. Ми розпитали в Олени, що робити, аби не стресувати; як вдало провести карантин та які книги варто читати саме зараз.

Публікуємо невеличкий конспект розмови.

А за наступними читаннями слідкуйте на цій сторінці. Спікери з часом додаватимуться.

Про книжки

На мій сором, не скажу, що більше стала на карантині читати книг, хоча плани були великі. У мене є кілька професійних книг, прям талмудів з гештальт-терапії; є книжка Отто Кернберга, яку я 5 разів починала і не могла закінчити. Тобто планувала почитати книги, які потребують серйозного занурення, бо коли на бігу — не дуже виходить їх читати. Тому вони лежать і чекають, бідненькі.

Мені здається, що треба зараз читати, хто що любить і хто на що налаштований. Читання — інтимний процес, розкіш, яка ще в нас як у людей є, і я з тривогою дивлюся на те, як великі і складні тексти вже нашому мозку не дуже легко даються, бо ми звикли до кліпового мислення.

Я, наприклад, коли стресую, читаю багато віршів. Мені здається, що вірші — це якісь спеціальні інструменти, які нас сповільнюють. Це певний ритм, певні деталі, до яких треба придивитися. Якби спитали мене суб’єктивно, порадила би всім читати вірші, але я знаю, що є люди, які не переносять їх. Люблю різні вірші: від хоку до українських авторів. У Ліни Костенко красиве сполучення слів, дуже подобається Жадан, поважаю Херсонського. З найулюбленіших українських — Василь Стус, з російських — Арсеній Тарковський.

На карантині б радила читати книжки про критичне мислення. В нашій картині світу інфекція займає зараз велику частину: кожен щось про неї розуміє, у кожного свої авторитети й джерела, і ми дуже багато діємо і переживаємо у зв’язку з цією картиною. Відбувається помилка атрибуції, коли ми з величезної кількості інформації схильні обирати саме ті факти, які підтверджують нашу улюблену гіпотезу, і вона може бути й зовсім неправильна. Тому зараз критично важливо правильно обробляти інформацію і правильно мислити. Людина в силу своєї емоційності дуже падка на історії, і цим користуються часто в маніпулятивних цілях, коли хочуть щось внушити. Перша ознака критичного мислення: не ставитися до історії, як до факту; це просто історія, яка тебе захопила, її правдивість треба перевіряти. Друге: навіть якщо це факт, не варто його вважати за даність. Фактів має бути багато, ми маємо перевірити статистику.

Про свою книгу «Переписати життя» й авторські плани

Я дуже довго наважувалася на написання книги, бо в людини, яка багато читає, завжди є уявлення, ніби всі книжки вже написані. І зараз стільки книг з психології, до того ж дуже своєчасних, що мені здавалося: навіщо ще одна? Але сильно при цьому хотілося щось написати, розповісти свої історії. І я ходила нарікала про це своїй колезі, поки вона не сказала: «Слухай, пиши. Ти все одно напишеш так, як бачиш саме ти». І я почала описувати ситуації, які виникали у моїх клієнтів: це найпростіше, бо випадків багато і вони всі настільки яскраві, що жоден сценарист таке не вигадає.

Книгу писала уривками, бо тоді ще знімалася в телепроєкті, у мене були клієнти, групи, і писала переважно у відпустках, тому це зайняло декілька років.

У мене є кілька ідей нових книг, але коли ми розповідаємо ідеї, мозок починає сприймати їх як вже реалізовані, тож ми перестаємо вкладати сили, аби їх реалізувати. Тому треба спершу робити, а потім вже говорити про це. Мені зараз хочеться якогось діалогу, щось інтерактивне в книзі.

Що робити в умовах стресу

Коли ми потрапляємо в стрес, нам для початку необхідно не вимагати від себе подвигів. І дуже важливо, щоб ми поїли, виспалися, побули трохи «овочем», фізіологічно прийшли в себе. Але в цьому стані не треба зависати: таке часто трапляється з тими, у кого немає режиму, якоїсь роботи. Це небезпечно, бо може призвести до депресії. У житті має бути ще й якесь збудження: треба будувати собі плани, встановлювати режими.

Я звернула увагу на те, що в карантині ми всі — немовби якісь кульки: нас стряхнули, а тепер кожен знову впав на своє місце. Ті, хто мав шалений ритм життя, мають досі такий самий, бо в них почнеться просто внутрішній неспокій через те, що вони нічого не роблять.

Треба прийняти неминучість того, що буде криза. Та це прийняття не повинно бути пов’язаним з саможалінням і ниттям. Карантин — все ж, тимчасове явище. Те, що зараз відбувається, — це відкладений запит; після завершення карантину відновляться процеси, які у вас могли зупинитися. Якщо у вас надто сильна тривога, робіть дихальні вправи. 

У мене чомусь стійке переконання, що те, що ми переживаємо зараз, людьми сприймається не як страшна катастрофа. Те, що ми пережили через революцію, війну — ось це страшно. І в організму є певні адаптаційні механізми: якщо ми пройшли той стрес, потроху з нього виповзаємо, то й зараз буде все добре.

Не слухайте жодних порад. У всіх зараз просто якесь хобі — радити щось. Послухайте себе: що вам зараз потрібно, що хочеться; вкладайте сили в щось справді для вас важливе. Займайтеся простими речами, насолоджуйтеся дрібницями. Думайте про здоров’я: у зоні ризику наразі ті, хто не піклувався про здоров’я, і швидко напрацьовувати імунітет ні в кого не вийде.

Як полюбити себе

Мені хочеться порадити, як врятуватися від порад. Зараз всі говорять про те, як себе любити; такої інформації багато, але якщо людині все одно чогось не вистачає, щось не спрацьовує, значить не в порадах справа. Багато ж є інструментів про те, як себе хвалити. Якось я жартома написала, а інші підхопили, що після кожної своєї дії варто додавати фразу «розумниця моя». Внутрішній монолог у нас завжди критичний, бо наші мами часто нас саме критикували, бажаючи нам ліпшого, аби ми були ідеальними дівчатами. Цей монолог нам заважає, адже самооцінка може опуститися нижче плінтуса, і тоді, звісно, варто себе побалувати, похвалити. Інколи це буває смішно: «Я переїла, розумниця моя», «Я налажала, розумниця моя». Потроху ставлення до себе через це все ж змінюється.

Дуже важливо зупиняти внутрішню критику, бо нас не вчили робити помилки, хвалити себе за них. Цю навичку варто виробляти.

Про сімейні карантинні ритуали

  • Збереження режиму.
  • Сімейні ритуали, наприклад спільне приготування їжі у вихідні. Однак тут примітка: від сімейних ритуалів добре має бути всім.
  • Мій святий ритуал: ранкова кава.
  • Спортом треба займатися, підтримувати форму. Є країни, в яких людину не приймають на психотерапію, якщо вона не спробувала займатися спортом.
  • Я дуже “за” медитацію, “за” те, щоб посидіти в тиші, послухати своє дихання. Як виявилося, це величезна проблема, людям складно. Але чим більше медитуємо, тим більше досягаємо цілей, які нам значущі, більше встигаємо.

У всіх має бути режим, і в дитини теж. Звісно ж, цей режим не має бути драконівським. Батькам треба зрозуміти, що її головна ціль у житті — зовсім не в тому, щоб дитина навчалась; треба щодо цього розслабитися. Коли дитина просто лежить десь поряд з вами і нічого не робить — це найпрекрасніші спогади, які потім залишаються у дитини. Коли я прошу вже дорослих розповісти про щось ресурсне, що з ними відбувалося, що вони згадують як щось тепле, то їм згадуються якісь найелементарніші речі. Не тоді, коли вчили віршики чи ходили до цирку, а якісь моменти, коли батьки розслаблені. Тож не варто робити з занять із дитиною якийсь батьківський подвиг; обов’язково майте хоча б годинку на себе, на те, щоб про щось своє подумати.

Про власні карантинобудні

Змінилося в мене на карантині те, що родичі далеко, і неможливо прийти до них пообійматися; скасувалися всі мої офлайн-процеси: групи, тренінги, консультації, — але вони всі перенеслися в онлайн. Я належу до людей, у яких немає думок про те, чим же зайняти свій день: в мене дуже насичений розклад, багато роботи. Досить завантажений карантин.

Зараз проводжу багато психотерапевтичної і коучингової роботи. Маю високопоставлених клієнтів з Вашингтона, Нью-Йорка, які безкінечно завантажені і з якими ми інколи зустрічалися на сеансах психотерапії о 7 ранку перед їхньою пробіжкою. Наразі ж вони раді, що тепер не в офісному режимі і можуть частіше проходити сеанси. Тож моє «скайпове» завантаження збільшилося.

Для мене важливий тілесний контакт, обійми, підтримка безпосереднього контакту з клієнтом. Складно без цього: я відчуваю певну фрустрацію. Мій “затисканий” чоловік вже виривається; думаю, якби на його місці був кіт, він вже давно би втік від мене кудись, а от чоловіку втекти нема куди. Також для мене зараз важливо бути в контакті з близькими, запевняти себе, що все нормально, не варто хвилюватися, всі все роблять правильно ‒ і тоді з’являється відчуття, ніби все навколо й не розвалюється.
 
Коли вийду з карантину, почну обійматися, просто як якийсь маніяк. Мені здається, що буду кожні півгодини призначати зустрічі десь в кафе, зберу всі свої групи, зустрінуся з батьками, зберу сім’ю.
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

11 thoughts on “Конспект «Піжамних читань» Yakaboo з психологинею Оленою Любченко

    Залишити відповідь