Конспект «Піжамних читань» Yakaboo з психологинею Оленою Любченко

У рамках проєкту «Піжамні читання Yakaboo» було проведено live-включення в інстаграмі з психологинею, бізнес-тренеркою, ведучою Оленою Любченко. Ми розпитали в Олени, що робити, аби не стресувати; як вдало провести карантин та які книги варто читати саме зараз.

Публікуємо невеличкий конспект розмови.

А за наступними читаннями слідкуйте на цій сторінці. Спікери з часом додаватимуться.

Про книжки

На мій сором, не скажу, що більше стала на карантині читати книг, хоча плани були великі. У мене є кілька професійних книг, прям талмудів з гештальт-терапії; є книжка Отто Кернберга, яку я 5 разів починала і не могла закінчити. Тобто планувала почитати книги, які потребують серйозного занурення, бо коли на бігу — не дуже виходить їх читати. Тому вони лежать і чекають, бідненькі.

Мені здається, що треба зараз читати, хто що любить і хто на що налаштований. Читання — інтимний процес, розкіш, яка ще в нас як у людей є, і я з тривогою дивлюся на те, як великі і складні тексти вже нашому мозку не дуже легко даються, бо ми звикли до кліпового мислення.

Я, наприклад, коли стресую, читаю багато віршів. Мені здається, що вірші — це якісь спеціальні інструменти, які нас сповільнюють. Це певний ритм, певні деталі, до яких треба придивитися. Якби спитали мене суб’єктивно, порадила би всім читати вірші, але я знаю, що є люди, які не переносять їх. Люблю різні вірші: від хоку до українських авторів. У Ліни Костенко красиве сполучення слів, дуже подобається Жадан, поважаю Херсонського. З найулюбленіших українських — Василь Стус, з російських — Арсеній Тарковський.

На карантині б радила читати книжки про критичне мислення. В нашій картині світу інфекція займає зараз велику частину: кожен щось про неї розуміє, у кожного свої авторитети й джерела, і ми дуже багато діємо і переживаємо у зв’язку з цією картиною. Відбувається помилка атрибуції, коли ми з величезної кількості інформації схильні обирати саме ті факти, які підтверджують нашу улюблену гіпотезу, і вона може бути й зовсім неправильна. Тому зараз критично важливо правильно обробляти інформацію і правильно мислити. Людина в силу своєї емоційності дуже падка на історії, і цим користуються часто в маніпулятивних цілях, коли хочуть щось внушити. Перша ознака критичного мислення: не ставитися до історії, як до факту; це просто історія, яка тебе захопила, її правдивість треба перевіряти. Друге: навіть якщо це факт, не варто його вважати за даність. Фактів має бути багато, ми маємо перевірити статистику.

Про свою книгу «Переписати життя» й авторські плани

Я дуже довго наважувалася на написання книги, бо в людини, яка багато читає, завжди є уявлення, ніби всі книжки вже написані. І зараз стільки книг з психології, до того ж дуже своєчасних, що мені здавалося: навіщо ще одна? Але сильно при цьому хотілося щось написати, розповісти свої історії. І я ходила нарікала про це своїй колезі, поки вона не сказала: «Слухай, пиши. Ти все одно напишеш так, як бачиш саме ти». І я почала описувати ситуації, які виникали у моїх клієнтів: це найпростіше, бо випадків багато і вони всі настільки яскраві, що жоден сценарист таке не вигадає.

Книгу писала уривками, бо тоді ще знімалася в телепроєкті, у мене були клієнти, групи, і писала переважно у відпустках, тому це зайняло декілька років.

У мене є кілька ідей нових книг, але коли ми розповідаємо ідеї, мозок починає сприймати їх як вже реалізовані, тож ми перестаємо вкладати сили, аби їх реалізувати. Тому треба спершу робити, а потім вже говорити про це. Мені зараз хочеться якогось діалогу, щось інтерактивне в книзі.

Що робити в умовах стресу

Коли ми потрапляємо в стрес, нам для початку необхідно не вимагати від себе подвигів. І дуже важливо, щоб ми поїли, виспалися, побули трохи «овочем», фізіологічно прийшли в себе. Але в цьому стані не треба зависати: таке часто трапляється з тими, у кого немає режиму, якоїсь роботи. Це небезпечно, бо може призвести до депресії. У житті має бути ще й якесь збудження: треба будувати собі плани, встановлювати режими.

Я звернула увагу на те, що в карантині ми всі — немовби якісь кульки: нас стряхнули, а тепер кожен знову впав на своє місце. Ті, хто мав шалений ритм життя, мають досі такий самий, бо в них почнеться просто внутрішній неспокій через те, що вони нічого не роблять.

Треба прийняти неминучість того, що буде криза. Та це прийняття не повинно бути пов’язаним з саможалінням і ниттям. Карантин — все ж, тимчасове явище. Те, що зараз відбувається, — це відкладений запит; після завершення карантину відновляться процеси, які у вас могли зупинитися. Якщо у вас надто сильна тривога, робіть дихальні вправи. 

У мене чомусь стійке переконання, що те, що ми переживаємо зараз, людьми сприймається не як страшна катастрофа. Те, що ми пережили через революцію, війну — ось це страшно. І в організму є певні адаптаційні механізми: якщо ми пройшли той стрес, потроху з нього виповзаємо, то й зараз буде все добре.

Не слухайте жодних порад. У всіх зараз просто якесь хобі — радити щось. Послухайте себе: що вам зараз потрібно, що хочеться; вкладайте сили в щось справді для вас важливе. Займайтеся простими речами, насолоджуйтеся дрібницями. Думайте про здоров’я: у зоні ризику наразі ті, хто не піклувався про здоров’я, і швидко напрацьовувати імунітет ні в кого не вийде.

Як полюбити себе

Мені хочеться порадити, як врятуватися від порад. Зараз всі говорять про те, як себе любити; такої інформації багато, але якщо людині все одно чогось не вистачає, щось не спрацьовує, значить не в порадах справа. Багато ж є інструментів про те, як себе хвалити. Якось я жартома написала, а інші підхопили, що після кожної своєї дії варто додавати фразу «розумниця моя». Внутрішній монолог у нас завжди критичний, бо наші мами часто нас саме критикували, бажаючи нам ліпшого, аби ми були ідеальними дівчатами. Цей монолог нам заважає, адже самооцінка може опуститися нижче плінтуса, і тоді, звісно, варто себе побалувати, похвалити. Інколи це буває смішно: «Я переїла, розумниця моя», «Я налажала, розумниця моя». Потроху ставлення до себе через це все ж змінюється.

Дуже важливо зупиняти внутрішню критику, бо нас не вчили робити помилки, хвалити себе за них. Цю навичку варто виробляти.

Про сімейні карантинні ритуали

  • Збереження режиму.
  • Сімейні ритуали, наприклад спільне приготування їжі у вихідні. Однак тут примітка: від сімейних ритуалів добре має бути всім.
  • Мій святий ритуал: ранкова кава.
  • Спортом треба займатися, підтримувати форму. Є країни, в яких людину не приймають на психотерапію, якщо вона не спробувала займатися спортом.
  • Я дуже “за” медитацію, “за” те, щоб посидіти в тиші, послухати своє дихання. Як виявилося, це величезна проблема, людям складно. Але чим більше медитуємо, тим більше досягаємо цілей, які нам значущі, більше встигаємо.

У всіх має бути режим, і в дитини теж. Звісно ж, цей режим не має бути драконівським. Батькам треба зрозуміти, що її головна ціль у житті — зовсім не в тому, щоб дитина навчалась; треба щодо цього розслабитися. Коли дитина просто лежить десь поряд з вами і нічого не робить — це найпрекрасніші спогади, які потім залишаються у дитини. Коли я прошу вже дорослих розповісти про щось ресурсне, що з ними відбувалося, що вони згадують як щось тепле, то їм згадуються якісь найелементарніші речі. Не тоді, коли вчили віршики чи ходили до цирку, а якісь моменти, коли батьки розслаблені. Тож не варто робити з занять із дитиною якийсь батьківський подвиг; обов’язково майте хоча б годинку на себе, на те, щоб про щось своє подумати.

Про власні карантинобудні

Змінилося в мене на карантині те, що родичі далеко, і неможливо прийти до них пообійматися; скасувалися всі мої офлайн-процеси: групи, тренінги, консультації, — але вони всі перенеслися в онлайн. Я належу до людей, у яких немає думок про те, чим же зайняти свій день: в мене дуже насичений розклад, багато роботи. Досить завантажений карантин.

Зараз проводжу багато психотерапевтичної і коучингової роботи. Маю високопоставлених клієнтів з Вашингтона, Нью-Йорка, які безкінечно завантажені і з якими ми інколи зустрічалися на сеансах психотерапії о 7 ранку перед їхньою пробіжкою. Наразі ж вони раді, що тепер не в офісному режимі і можуть частіше проходити сеанси. Тож моє «скайпове» завантаження збільшилося.

Для мене важливий тілесний контакт, обійми, підтримка безпосереднього контакту з клієнтом. Складно без цього: я відчуваю певну фрустрацію. Мій “затисканий” чоловік вже виривається; думаю, якби на його місці був кіт, він вже давно би втік від мене кудись, а от чоловіку втекти нема куди. Також для мене зараз важливо бути в контакті з близькими, запевняти себе, що все нормально, не варто хвилюватися, всі все роблять правильно ‒ і тоді з’являється відчуття, ніби все навколо й не розвалюється.
 
Коли вийду з карантину, почну обійматися, просто як якийсь маніяк. Мені здається, що буду кожні півгодини призначати зустрічі десь в кафе, зберу всі свої групи, зустрінуся з батьками, зберу сім’ю.
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

9 thoughts on “Конспект «Піжамних читань» Yakaboo з психологинею Оленою Любченко

  1. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a game where you can do anything you want. SL is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these Second Life authors and blogs

  2. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a online game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these Second Life authors and blogs

  3. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a online game where you can do anything you want. SL is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these sl websites and blogs

Залишити відповідь