«ЧЧ:Читати.Четвер» з Дмитром Бунецьким: про “Напівстворений світ” Фелікса Гілмана

Сьогодні ми з вами поговоримо про очікування і відповідності. І про те, як вони збігаються і розходяться. Ось, наприклад, всі чекали нові «Зоряні війни», а отримали посередній голлівудський блокбастер від Абрамса. Або «Стартрек». Або «Місто перестановок» Грега Ігана, який виявився хорошим, але зовсім в іншому сенсі.

Half-made world (спеціально пишу назву англійською, тому що в перекладі на російську воно чомусь з «Напівстворенного» перетворилося в «Розколотий світ») я чекав близько півроку. Прочитав про нього в якомусь літогляді – і з тих пір постійно оновлював всі бібліотеки, щоб не пропустити появу стімпанк-магічної саги, яка «переверне моє світобудову» або щось на зразок цього.

Тепер, перегорнувши останню сторінку «Напівствореного світу» від Фелікса Гілмана, я не можу впоратись з дивним відчуттям, що мене обдурили.

Трохи про сюжет. Є Стовбури – якісь демонічні сутності, які вселяються в зброю і перетворюють своїх агентів в надлюдей, лікуючи їх рани. Є Лінія і Локомотиви – якісь демонічні сутності, які вселяються в локомотиви й утворюють навколо себе дивну химерну інфраструктуру з блідих городян, для яких наказ – це все. Є Лів, яка взагалі психолог і вирушає на кордон світу, за яким все ще триває створення. І є Генерал і його Таємниця, подарована безсмертним Першим Плем’ям. І всім ця таємниця потрібна.

Читати: «ЧЧ: Читать.Четверг» с Дмитрием Бунецким: о сиквелах Сандерсона и Лю Цысиня

Для початку – про переваги. Написано дуже непогано, читається швидко і легко. Мало того, на відміну від багатьох творів, тут є друге дно. Все це – досить непогана алюзія на освоєння світу і Дикого Заходу в США. На світ, де є білі плями. Тільки, на відміну від реальності, ці білі плями – поки не створений світ, чистий хаос, на зразок далеких відображень в Хроніках Амбера, де змішується вода, земля, вогонь і повітря. Лінія тут недвозначно уособлює Цивілізацію – з її паровозами, станціями, блідими й болючими людьми. Стовбури – бандити Дикого Заходу з їх волелюбністю, борделями й суворістю. Перше Плем’я – гіпертрофовані індіанці з магією.

Тепер про погане. Деякі розділи взагалі можна викинути. Таке відчуття, що автор так і не зрозумів, що йому потрібно для сюжету, а що зайве, і залишив все. Невиразні описи, сюжетні лінії, які обриваються. Та й всі ці натяки на реальне освоєння світу – чистісінької води калька з Чайни М’євіля, який в кожну книгу засовує соціалізм. Тільки у нього виходить, а Гілман ще не вміє грати в подібні ігри. До того ж, це перша частина циклу. Що, звичайно, вселяє певну надію: може, далі буде краще. Або ще гірше. У будь-якому випадку, чекати другу частину я не дуже-то хочу. Але прочитаю, щоб дізнатися, що буде з цими угодами з дияволами.

Читайте завжди.

Джерело: Facebook Дмитра Бунецького