Шиншили і асенізатор: рецензія на книгу Андрія Бондаря «Церебро»

Ви любите читати короткі оповідання? Полюбляєте, читаючи, сміятися та проводити паралелі з власними життєвими трафунками? От і я люблю, тому мій погляд й зупинився на збірці оповідань «Церебро» Андрій Бондаря. 

Андрій Бондар – поет, літературознавець, перекладач і просто дуже цікава людина. А ще, коли я дивилась біографічну довідку про автора, то крім графи про сімейний стан, майже всюди згадано, що дружина – Софія Андрухович. Ось така прогресивна літературна сім’я. Та це не єдина його заслуга, він побував головним редактором газети Асоціації українських письменників «Літератур плюс», заступником головного редактора журналу «Єва», колумністом «Газети по-українськи». 

«Церебро» – перша книга, на презентацію якої я потрапила вже після її прочитання. Було цікаво почути, як і чому автор писав те чи інше оповідання. Тим більше, що ця збірка потрапила у довгий список Книги року ВВС-2018.

Це трохи дивна книга. Чому? Герої оповідань – шиншила і дельфін, акула й бегемот, синички, собаки, перша машина, асенізатор (гімновоз), дачні будинки, труби. Є й люди, але їх значно менше, ніж тварин, і вони теж трохи дивні.

Автор розмиває грані між реальними подіями та нафантазованим, так, що ти починаєш вагатися, де ж правда, а де вигадка.

Книга написана гарною українською, але трапляються й яскраві приклади коктейлю суржику, такого звичного для вуха, але менш приємного (як на мене) для візуального сприйняття.

Моє улюблене оповідання з цієї збірки — «Де вже нічого не видно». Воно трохи випадає із стилю оповідань книги, бо не схоже на решту. Змушує задуматись над плинністю життя, особисто я ним перейнялася найбільше.

Кому читати

Мені здається, що ця книга — не для кожного читача. Вона спрямована на вузьку аудиторію із своєрідним почуттям гумору та своєю доволі глибокою філософією життя. А ще вона — для всіх, хто живе в будинку з вигрібною ямою. А оповідання «Ахмад» – це просто мастрід.

І наостанок, ловіть цитату з іще одного не менш цікавого оповідання.

«Єдиний друг, який до останнього мене не покидав, прийшов до мене, і десь годину спостерігаючи за моїм коридорним стоянням між телевізорами, сказав, що він в своєму житті бачив багато ненормальних людей, але мій випадок – по справжньому критичний, і, що в мене є два шляхи. Перший – міська психлікарня, а другий психлікарня обласна. Як уже пощастить.» 
(Visited 402 times, 1 visits today)
Світлана Олексійчук
Світлана Олексійчук
Любителька книг. Читаю прозу. Обожнюю, коли випадає нагода провести час за чашкою кави в компанії гарної книги. Серед фаворитів – мотиваційна література, сучасна проза та дитяча книга, бо маю сина, стараюсь привити любов до читання. В інстаграм пишу про книги – instagram.com/svitlana_asi