13 років тому Ельфріде Єлінек написала книгу про те, що нищить жінок. Хоча усі персонажі вигадані або міфологізовані, їхні історії можуть стати повчальними.
Назву збірки нобелівська лауреатка Ельфріде Єлінек придумала не сама. Та й ідея, варто сказати, запозичена. «Смерть і діва» ― так називається пісня, написана Францом Шубертом на слова менш відомого Матіуса Клаудіуса. Її виконують двоє: дівчина просить у смерті зачекати, бо вона така молода. Смерть же переконує, що принесе лише спокій і відпочинок.
У німецькій мові слово «смерть» чоловічого роду, і у казках та поезії її уособлює чоловік. Не дивно, що діалог відбувається саме з дівчиною.
Діалоги між Смертю та Дівою у Єлінек ще більше загострюють гендерне питання. Тема розуміння себе та фемінізму ― наскрізна у творчості письменниці. Чоловік тут не просто несе загибель, він і є Смерть. Українською книгу опублікувало видавництво «Книги ― ХХІ» у перекладі Олександри Григоренко. Збірка має підзаголовок «Драми принцес», і він стовідсотково передає дух текстів.
Ельфріде Єлінек поєднала пісню Шуберта, німецький казковий епос, сучасну міфологію західного світу і гендерні стереотипи дуже майстерно. Важко сказати: це збірка з шести драм чи драма, поділена на шість частин. Вони перегукуються між собою, і окремо кожен шматок незрозумілий ― зате разом складаються у ясну картинку.
«Та якою ж самозакоханою мусить бути жінка, впевнена в собі настільки, що їй і дзеркала не треба…»
Перша частина містить конфлікт між Білосніжкою і ― ні, не мачухою, а Мисливцем. Саме він повинен був убити цю принцесу, і у більшості версій казки вона все ж залишається живою. Єлінек робить свою версію. У цієї історії неочікувана кінцівка.
«Лише говорити про смерть не досить. Щоб говорити про неї, потрібно-таки жити».
У другій драмі німецька письменниця розповість історію сплячої красуні. У братів Грімм її звати Шипшинкою, і саме це ім’я читач зустріне у тексті. Як і в казці, тут також зустрічаємо Принца, але його роль зовсім інша. Це у тій, відомій історії він розбудив Шипшинку. Що він зробив для неї за версією Єлінек ― читайте у книзі. Варто зауважити, що ця частина збірки переповнена натуралістичними, сюрреалістичними, подекуди дуже гіперболізованими образами.
Захоплення нобелівської лауреатки Шубертом знаходимо і в третій частині: «Розамунда». Текст написаний за мотивами драми Вільгельміни ді Чезі на музику цього композитора. У версії Єлінек Розамунда сперечається із Фульвіо про те, чи є насправді кохання і якщо є ― навіщо воно потрібне. Вона виживає, але замовкає через свого коханця.
«Потрібно бути в захваті від самої себе, тоді ти зможеш захопити й інших».
Частина четверта ― «Джеккі» ― це дань поваги Жаклін Кеннеді, першій леді США. Трагедія цієї жінки відома усьому світові: її чоловіка звинувачували у любовному зв’язку із Мерилін Монро. Смерть Джеккі ― це її жертва заради кар’єри чоловіка і надзвичайне терпіння, яке довелося в собі зростити, поки суперниця не померла.
«Ми не повинні нічого знати. Ми не мусимо нічого пізнавати. Але писати, це ми можемо».
П’ята частина розповідає про подорож царством мертвих двох письменниць ― Сильвії Плат та Інґеборґ Бахман. Обидві жінки мали фатальні стосунки з відомими чоловіками-письменниками, і ці взаємини, за легендою, і звели їх зі світу.
Кожна з принцес виявляється приреченою на трагічну долю. Англійська принцеса Діана, чий портрет завершує цю галерею, теж не стає винятком. Розповідь про неї складає окрему частину збірки, але це єдина із героїнь, яка розмовляє вже з потойбіччя. Іншими словами, єдина, хто справді може розповісти про смерть.
Ельфріде Єлінек залишається вірною собі. Ця книга створена передусім для шанувальників її творчості та феміністичної течії у літературі. Також вона, безумовно, сподобається прихильникам постмодерну, адже Єлінек віртуозно жонглює сенсами і двомовністю. Ця книга варта того, щоб бути у списку обов’язкових до читання у феміністичному руслі.
Катерина Кролевська
6 thoughts on “Так помирають принцеси”