Автор книжки про хлопчика з синдромом Аспергера «Загадковий нічний інцидент із собакою» британський письменник Марк Геддон розповідає про свою кімнату, кабінет і робочий день The New York Times.
Щодня в будні я починаю з того, що тиняюсь між різними кафе, працюю на ноутбуці, вмикнувши додаток, який блокує все, що відволікає мене від роботи. Мені потрібне свіже повітря і гул голосів незнайомих людей, щоб встановити зв’язок з реальним світом. Я повертаюся додому ближче до обіду та усамітнююсь в своєму кабінеті, що знаходиться в підвалі: розташування додає йому атмосфери затишної нори, а великі вікна роблять приміщення просторим і світлим.
Я можу писати продуктивно максимум п’ять годин на день, після цього віддача від роботи стає все меншою. І тоді мені потрібно зайнятися чим-небудь, що не тягне за собою розумової праці. Іноді я виходжу на пробіжку (неподалік знаходиться стежка біля Темзи та Вітхемский ліс). Іноді я граю на альті, хоча і не дуже добре. Останнім часом найчастіше я малюю, бо якщо не буду творити своїми руками, то відчую себе як пес, якого не вивели погуляти.
Читати: огляд книжки “Загадковий нічний інцидент із собакою”
Захопленість процесом, це почуття повного занурення, – одна з тих речей, яких я ніколи не відчував у процесі написання книжок. Відчуття змінюються, але це завжди важка боротьба. Перші незграбні чернетки, повторне редагування, гнітюче регулярне видалення цілих історій. Вид із вершини може бути чудовим, але йому передує довгий підйом. «Якщо вам весело, то, швидше за все, це не спрацює», – кажу я своїм студентам.
Однак, коли малювання йде добре, я можу повністю розчинитися в процесі. Моя голова порожніє, час летить. І якщо мені щастить, то, – поки примхливе і критичне «я» знаходиться в стані сну, – з чернетками, за якими ніхто не спостерігає, щось відбувається. Під час моєї відсутності морські вузли розв’язуються самі собою, з’являється перспектива і вимальовуються справжні контури проблем, які до цього здавалися нерозв’язними. Так що, коли я наступного ранку повертаюся до роботи, слова, написані напередодні, вже не такі мені дорогі – і їх стає легше нищити.
На фото – не роман Керуака, а записна книжка, оформлена у вигляді оригінальної обкладинки видавництва Penguin, нижче знаходяться ще три. Але мої «справжні» записники формату А3, переповнені закладками, фотографіями та колажами з ескізів, лежать в іншому місці. Я постійно повертаюся до них. Ці маленькі книжки містять трохи більше, ніж просто замітки. Насправді, єдине, що в них заслуговує на увагу, – малюнки моїх синів, які вони малювали, нудьгуючи в кафе. Романи Стерна і Голдінга – справжні, і я дуже рекомендую їх до прочитання.
Багато років я працював ілюстратором, і завжди писав ті чи інші картини. Останні кілька місяців це були абстрактні картини на дошках з використанням акрилу. Частини дощок перебували тут і чекали, поки я придумаю, що з ними зробити. Зрештою, я викинув їх і зробив фотографії забарвлених дощок знизу, і вони вийшли несподівано хорошими.
У моєму житті був період, коли мені дуже потрібно було відволіктися. Одним зі способів було заняття оригамі, в основному по книзі «Оригамі: багатовимірні трансформації» («Unit Origami: Multidimensional Transformations») Томоко Фьюз (Tomoko Fuse), в якій він відмовляється від традиційних журавлів, жабів і квітів лотоса на користь геометричних конструкцій надзвичайної краси та складності. Ця фігура – одна з найпростіших. А Малюк-Динозавр, який стохть поряд, є персонажем із серії книг, яку я написав і проілюстрував в попередньому житті («Baby Dinosaurs» – серія книг для навчання маленьких дітей новим словам – прим. перекл.).
Записка від мого молодшого сина. Я не пам’ятаю, про який подарунок йдеться, але проблеми з упакуванням можуть говорити про те, що це були не книжки. В такому випадку це міг бути новий водонепроникний верхній одяг, щоб я міг надягати його на пробіжку доріжкою вздовж Темзи до Вітхемського лісу, де я, забруднений, мокрий і самотній, перебуваю протягом декількох годин.
Верхнє зображення було зроблено моїм старшим сином, коли йому було 8 років. На ньому зображений вигаданий Bad Bunny, який був присутній в його фантазіях протягом декількох років. Нижнє зображення є спонтанним автопортретом, який вийшов, коли я притулився обличчям до сканера.
Марк Геддон (Mark Haddon)
Джерело: nytimes.com
203 thoughts on “Кімната письменника: Марк Хеддон”