Я зробила те, що зробив би кожен нормальний тинейджер – повелася на назву. Ну і на обкладинку теж, досить похмуру й депресивну, але, погодьтеся, підлітки таке полюбляють. Загорнута у неї «цукерочка» обіцяла відкрити глибини чогось незвіданого, темного і таємного, чогось солодко-забороненого, такого, про що не говорять «порядні дорослі». Зате підлітки побалакали б таки залюбки. І справді, таємниць які можна спробувати розгадати, і заборон, які так кортить поламати, тут удосталь.
Письменників з чотирьох країн зібрав докупи український фантаст
Володимир Арєнєв відомий як фантаст, який починав свою письменницьку кар’єру в російськомовному сегменті. Але останнім часом він пише чудову україномовну фантастику для підлітків. Відтак не дивно, що до збірки він запросив переважно колег-фантастів, і не лише з України, а ще й з Росії, Білорусі та Польщі. Для тих, хто не дуже знається у сучасній фантастиці, їхні імена майже нічого не скажуть. Але поціновувачі жанру мабуть таки впізнають Ольгу Онойко, Сергія Булигіна, Павела Майка та інших. Україну тут представляють добре відомі і підліткам, і дорослим Наталія Щерба, Леся Воронина, Ірен Роздобудько, Лариса Денисенко, Олександр Михед. Як ви мабуть помітили, не всі вони фантасти. Більше того – деякі автори, відомі нам за своїми містичними романами, вирішили бути реалістами. І розказали нам життєві історії, в яких, втім, знайшлося місце і для заборон, і таємниць.
Дорослішання, любов і тролі
У “Книжці заборон і таємниць” знайшлося місце всьому. Хочете романтики – прошу, ось вам кохання, знайдене за тридев’ять земель, або стосунки двох людей, у яких на всі ці побачення зовсім нема часу, але любов між ними міцна. Бажаєте прочитати про те, як стають дорослими – ось вам химерні історії про те, як клас виростає у Зграю, або про те, як діти, перетнувши позначку 13 років, назавжди сліпнуть до чарів країни дитинства.
Читати: Напівзагублений і божевільний. Уривок із останньої частини трилогії Саллі Ґрін
Корисні, але не занадто дидактичні оповідання від Лариси Денисенко і Дари Корній розкажуть, як підліткам відстоювати свої законні права і як стати хорошою старшою сестрою. Наталія Щерба на прикладі двох юних циганок покаже, чому варто боятися своїх бажань. А Олександр Михед заведе вас у таку безпросвітну антиутопію, що вам захочеться бодай на трохи відмовитися від смартфонів-планшетів і інших супер-ґаджетів.
Моторошні історії, які добряче полоскочуть вам нерви – про чарівну країну, в якій не все так просто, чи автостраду, яка нізвідки з’являється по ночах посеред поля, – сусідять із стьобними оповіданнями про шкільного домовика і сучасних тролів. Знайшлося тут місце і для того, щоб поговорити про війну: Ірен Роздобудько переконливо конструює історію донбаської дівчинки, яка, загорнувшись у жовто-блакитний прапор, проводжала українських військових, а Юрій Нікітський проймає до кісток оповіддю хлопчика, який бачив увесь цей жах на власні очі. Та оповідь звучить весело, але від неї дуже боляче і хочеться плакати.
Читати: Фантастичний підручник
А завершає збірку фантастична повість, написана упорядником збірки. У ній автор спробував зібрати усе – тут і інопланетяни, і надсучасні технології, таємниці, загадки, пригоди, підліткове кохання, мама, яка виходить заміж… Словом, динамічно і весело.
Іноді хочеться більше
Позаяк у збірку увійшли твори зовсім різних авторів, які поза цим проектом часто творять у різних жанрах, то вийшла вона досить нерівною, нецілісною. Бо по-різному сприймалися окремі історії. Одні оповідання — самодостатні, з логічним завершенням, заокруглені такі. Інші — наче видерті, з нерівними краями, клапті якихось більших творів (може, так воно і є). Відчуття незавершеності, яке лишається після прочитання, дратує (або провокує самостійно написати закінчення;), бо хочеться дізнатися більше про цю історію. Але, на щастя, таких оповідань у збірці небагато.
Читати: Час пригод: п’ять гостросюжетних історій для юних читачів
А от за переклад хочеться поставити плюсик. Адже зовсім не відчувалося, що в оригіналі твори написані різними мовами. І якщо польські автори впізнаються більш-менш одразу (може, тому, що використовують тамтешні локації, додають місцевого колориту, та й імена промовисті), то російські звучать зовсім по-українськи (якби не погуглила, то й не знала б, що «нетутешні»:).
Не на один раз
Очікувала, що це буде таке собі розважальне чтиво на один раз – почитала і забула. Але деякі оповідання не відпускають, кличуть знову їх перечитувати. Це, як виявилося, одна із тих книг, про яку продовжуєш думати навіть після того, як перегорнеш останню сторінку. Може, тому, що хочеться розгадати якісь її таємниці?:)
Для підлітків і не тільки
Для підлітків – майже всіх, бо кожен тут зможе знайти щось на свій смак. Також для дорослих любителів фантастики. І для тих, хто цікавиться темою війни в літературі.
Пряма мова
«Коли настає вечір, я сідаю писати лист таткові: він тепер служить в одному з добровольчих батальйонів. А потім дивлюся з вікна на гори. І хмари. От саме зараз наді мною пливе не хмара, а справжня Вовчикова посмішка. І я теж посміхаюся і махаю хмарі рукою.
Подейкували, ніби у Вовку влучила бомба. Диваки! Чому ж його тоді не знайшли? Тому що — я знаю! — він осідлав бомбу.
І зараз, сидячи на ній, посміхається мені зверху.
— Владяне, це не бомба, а снаряд.
— Привіт, Вовко».
(Юрiй Нiкiтiнський. «Вовка, який осідлав бомбу»)
Схожі книжки: Анна Хьоґлунд “Бути мною”, Ольга Купріян “Солоні поцілунки”, Володимир Аренєв “Порох із драконових кісток”
Віталіна Макарик
24 thoughts on “Темні, солодкі, моторошні і сумні таємниці”