Напівзагублений і божевільний. Уривок із останньої частини трилогії Саллі Ґрін

«Напівзагублений» – третя і остання частина трилогії Саллі Ґрін про «білих» і «чорних», «правильних» і «неправильних» магів. Роман вийшов у Видавництві Старого Лева.

Натанові досі лише сімнадцять, і його самого це дивує, адже почувається він на всі сто сімнадцять. Він мусив убити свого батька та з’їсти його серце, і тепер хлопець має багато нових Дарів, які треба опанувати. Це важко, та ще важче — жити з жахливим спогадом, тягарем провини та лютою ненавистю до тієї, котра в усьому винна. Хлопець от-от загубиться серед моторошного минулого, кривавої реальності та непевного майбутнього. Аж ось у його невеселому житті з’являється ніжне кохання, що тримає юнака при тямі та веде до світла. Чи вдасться Натанові втілити свою мрію про спокійне, сповнене любові життя після війни? Переклад на українську Віктора Морозова.

Саллі Ґрін народилася в Англії. Вивчала гірничу справу в Лондонському університеті. Згодом здобула бухгалтерську освіту. Відтоді працювала бухгалтером у фінансових відділах різних фірм. У 41 народила сина, стала домогосподаркою та зайнялася письменницькою діяльністю. Тоді ж написала свій дебютний роман «Напівлихий», задум якого виник ще у 2010 році.

Уривок з книжки
***
ТРЕТІЙ ВАРІАНТ

Нехай я і божевільний, але не самогубець: я нападу пізньої ночі, коли буде найтемніше і найхолодніше, попартизанськи, а не відкрито розпочинаючи бій. Я чекаю кілька годин, але в мене закоцюбли руки, я їх майже не відчуваю, а це погано, тому я відходжу назад за дерева, а тоді хвилин з десять біжу, щоб розігрітися та набути потрібної кондиції. Я знаю, що мені треба зробити: знешкодити поодинці вартових, нечутно, але швидко. Важке завдання, адже двоє з них невидимі, але хіба ж я беруся до легких? Коли я покінчу з вартовими, зможу зайти в табір і взятися за тих, хто там є. Мушу рухатися хутко, але виважено. «Роби все професійно і думай головою», — казала мені Селія. «І вбивай їх швидко», — додаю я.

Зі своєї засідки поміж деревами я дивлюся на першу вартову. Це стріляна птаха; вона напевно досвідчена бійчиня. Бою з нею потрібно уникнути.

Я вдихаю на повні груди, зауважуючи подумки, яке холодне повітря, пересвідчуюсь, що я невидимий, а відтак рухаюся до неї, намагаючись не викрити себе жодним звуком. Я вже близько. В руці у мене Феїрборн. Ловчиня просто переді мною, вона дивиться крізь мене. Я роблю ще один крок і перерізаю їй горло, хапаючи її тіло вільною рукою. Вона намагається мене вдарити, її вуста ворушаться, але замість слів у неї з рота бризкає кров.

Я кладу її на землю так обережно, наче це спляча дитина, весь час прислухаюся. Нічого не чую, тож біжу поміж деревами до наступної вартової — тієї, що невидима, — а почувши шипіння її мобілки, вповільнюю ходу. Воно гучне, але мені важко зрозуміти, де саме стоїть вартова. Я завмираю, намагаючись почути ще бодай якийсь звук: її дихання або порух. Але не чую нічого, крім голосного шипіння мобілки.

Обережно підступаю ближче. Темно, але я тепер бачу відбитки її слідів і витоптану папороть. Роблю ще один малесенький крок, простягнувши руки вперед, і тепер мені стає в пригоді Феїрборн. Він її відчуває. Прагне її крові.

Я дозволяю йому керувати моєю рукою. Феїрборн аж тремтить, і я розумію, що між мною та нею вже лічені міліметри. Отож я даю цілковиту волю Феїрборну, стрімко штрикаючи ним на рівні грудей. Ніж такий гострющий, що ні її куртка, ні шкіра, ні навіть кості не стають для нього перепонами, і я відчуваю на пальцях тепло її крові, а правою рукою швидко затуляю Ловчині рота, бо вона голосно хрипить, поки Феїрборн розтинає її одяг і плоть. На мою ліву руку вивалюються гарячі та слизькі нутрощі. Ловчиня вже стала видимою, вона звивається на землі, а я припав навколішки біля неї, міцно стискаючи їй щелепи та заглушуючи скімлення. Вона теж молода — років, мабуть, двадцять з гаком.

Я витираю об її одяг руки та Феїрборн, ризикуючи стати на секунду-дві видимим, але надалі я мушу рухатися значно швидше. Я був надто повільний, і вона встигла пошуміти — не дуже голосно, але достатньо, щоби привернути увагу вправних вартових. Не можна дозволяти вартовим розбудити решту Ловців.
Я мушу пробратися в табір.

Рухаюся якомога швидше й тихіше. Вогнище вже дотліває, але ще доволі яскраве, і я можу розрізнити силуети трьох людей, які лежать довкола нього. Трохи віддалік, біля великого дерева, лежить ще одна Ловчиня, а коло неї, прикута ланцюгами до дерева, полонена з каптуром на голові — маленька і худа дівчина. Я мушу зосередитися. Отже, тут четверо Ловців, ще двоє стоять на варті, і є одна полонена.

Я перерізаю горло найближчій сплячій Ловчині, але вона смикається, і я мушу чимшвидше підбігти до наступної. Тиша тепер — не головне. Потрібно все робити швидко; сплячі прокидаються, хоча ще не розуміють, що відбувається. Підводиться наступна Ловчиня, але я штовхаю її на землю, застромляю їй у горло ножа й ступаю крок до третьої жертви, але та, друга, не здається без бою та хапає мене за ногу мертвою хваткою, стікаючи кров’ю. Якимось дивом у неї в руці з’являється пістолет, і вона стріляє. Я й досі невидимий, але втрачаю рівновагу, куля не влучає в мене, я б’ю Ловчиню ногою в обличчя й вивільняюся від неї.

Четверо Ловчинь мертві, ще четверо досі живі, починається хаос. Та Ловчиня, що була біля полонянки, стає невидимою і кличе вартових. Ловчиня коло вогнища хапається за пістолет. Запхавши Феїрборн у піхви, я випускаю з обох рук по блискавці, цілячись у цих двох Ловчинь. Та, що біля вогнища, верещить серед диму, а я стрибаю на неї, валячи на землю, і Феїрборн, який знову в моїй руці, знає своє діло: простромлює їй живіт і розтинає його поздовжнім рухом угору. Вона знову верещить, але Феїрборн перерізає їй горло, і Ловчиня змовкає. Лунають постріли, я відштовхуюся від мертвої Ловчині та відкочуюся.
З п’ятьма вже покінчено. Я припадаю до землі. Шоста Ловчиня — та, що була біля полонянки, — тепер невидима й не стоїть на місці. Вона постійно стріляє, але я ніяк не можу визначити її позицію. Розпластуюся на землі та чекаю.

Стрілянина припиняється. Мої руки слизькі від крові, але Феїрборн щасливий. Я відчуваю його вібрацію, його жагу робити й далі свою справу. Троє Ловчинь ще живі. І полонянка. Я дивлюся в її бік. Вона там само, лежить, скрутившись клубочком, на землі. Аж раптом я усвідомлюю, що став видимим. Бляха! Зосередься! Дихай. Думай про повітря! Дивлюся на свою руку — я знову невидимий. Мені пощастило, що вони мене не побачили, хоча зараз темно, а я розпластаний на землі, та й, власне, вже знову невидимий.

Раптом лунає крик:

— Дама два! — і та, котра це вигукнула, стрімко пересувається праворуч од мене. Це якийсь шифр, вказівка на те, що вони запланували зробити. Я мушу забиратися звідси!

Я кидаюся ліворуч якомога швидше і безгучніше, та не встигаю зробити і трьох кроків, як мені судомить м’язи: спочатку в ногах, а потім у руках і в животі. Падаю навколішки. Припадаю головою до землі. Намагаюся дихати беззвучно. Мене починає нудити. Це якісь чари. Потужні, але не настільки, як той Селіїн шум. Зможу чинити їм опір, якщо зцілюся. Відчуваю дзижчання від зцілення, а тоді біжу до дерев.

Майже добігаю, але раптом мене знову судомить. Я навколішках, і знову лунають постріли, а я перекочуюся по землі, шугаючи з рук блискавками. Вдаряюся об стовбур дерева і зцілююся, але стрілянина просто скажена, чути крики, я лежу на землі та випускаю блискавки — якнайбільше і якнайдалі. Зцілення пронизує мене дзижчанням, що якимось чином мені допомагає, я одночасно розлючений і нажаханий. Оббігаю галявину, шугаючи блискавками та полум’ям, лунають крики і постріли, але мене вже не судомить. Це припинилося.

Я оглядаю галявину й узлісся. Не рухаюся, важко і панічно дихаю. Мушу заспокоїтися. І залишатися невидимим. З тією, що насилала на мене судому, я, певно, покінчив — доходжу такого висновку, адже вона вже цього не робить. А потім я її бачу, на диво близько від мене, вона лежить, наполовину схована за деревом, простягнувши до мене руку, з виряченими очима.

А це означає, що залишилося ще двоє Ловчинь.

Чую якийсь звук праворуч од себе. Шугаю туди блискавкою. Найпотужнішою, на яку я здатен. Тоді пробігаю кілька кроків поміж деревами. Знову лунає стрілянина. Я падаю і притискаюся до землі.

Усе стихає.

Я чекаю.

І ще чекаю.

Якщо вони мертві, їх буде видно. Підношу голову, щоби подивитися.

Нічого… Хоча, можливо, дещо таки є. Дим. Аж ось я бачу сьому Ловчиню. Вона не мертва, але вся почорніла і стоїть навколішках на землі. З її куртки струменіє дим. Її правиця висить, немов без кісток, а в лівій руці вона ледве втримує пістолет. Вона роззирається. Приголомшена.

А потім біля неї стає видимою остання Ловчиня. Якимось чином я поцілив і в неї, хоч вона й була далі. Я не бачу її обличчя. Вона лежить на землі.
Мушу зосередитися, щоб залишатися невидимим — дихай поволі, думай про повітря, — а тоді підступаю ближче, щоб роздивитися ту дівчину на землі. Її обличчя обгоріле й чорне. Очі розплющені. Точно не прикидається. Я дозволяю собі стати видимим.

Ловчиня, яка стоїть навколішках, важко дихає. Я підступаю до неї, щоб вона мене побачила, і вона намагається підняти вгору пістолет. Феїрборн перерізає їй горло. Крові на моїй руці більшає. Трупів на землі — теж.

Полонянка також досі на землі — лежить, скрутившись клубочком. Її ноги прикуті ланцюгами до дерева. Руки зв’язані спереду стяжками. На голові в неї полотняний каптур, обв’язаний довкола шиї, а з-під нього стирчать пасма білявого волосся.

Я тремчу. Набираю повні груди повітря, а тоді ще, і ще.

Мої руки липкі від крові. Міцніше стискаю Феїрборн і хапаю полонянку за плече. Вона смикає плечем, але мовчить. Я розрізаю шнурок, яким обв’язаний її каптур, і байдуже, що кінчик Феїрборна роздряпує їй шию. Анналіза заслуговує на значно гірше покарання. Здираю каптур.
Біляве волосся спадає їй на обличчя, наполовину його затуляючи. Анналізине волосся?

У темряві важко розгледіти.

Вона відкидає голову назад. У неї в роті кляп, але її очі дивляться на мене. Сині очі, сповнені жаху, сповнені срібла. Очі Білої відьми.

Мої руки починають тремтіти ще більше, тремтіти від люті й гніву, а Феїрборн намагається вирватися з моєї хватки, але я застромлюю його в землю та відходжу геть.

Купити книжку в Yakaboo.ua

(Visited 191 times, 2 visits today)