Світлана Павелецька: «Наша аудиторія – розумні люди, які не можуть не розвиватися»

Фото: прес-служба видавництва #книголав

Зовсім недавно проект #книголав став самостійним і перетворився в повноцінне видавництво. Про його спеціалізацію, майбутні книжки і плани розповіла його партнер – Світлана Павелецька.


Чого #книголав навчився під час спільної роботи з більш досвідченими видавництвами? Як відбувся перехід до вашої самостійної діяльності?


Для нас, ми цього не приховуємо, книговидання було абсолютно новим напрямком. Коли раніше ми робили книжки для каналу, то виступали замовниками, а не виконавцями. Для нас було дуже важливо отримати досвід, про що знали і «Основи», і «Наш Формат» – видавництва, з якими ми співпрацювали. Нам було цікаво спробувати, розділити з ними ризики. Звичайно, для нас це був вхід в індустрію. Якщо все вийде, будемо вважати Дану Павличко хрещеною мамою, а Антона Мартинова – хрещеним татом.


На книжковий ринок якої країни ви орієнтуєтеся як на еталонний, наприклад, в плані стратегій просування книжок?


Україна – особлива країна, і це відчувається не тільки на книжковому ринку. Це стосується і телебачення. Ми не можемо сказати, який ринок є еталонним для TV, тому що у нас в країні настільки інша ситуація, що ти до цього ідеалу не прийдеш не тому, що погано працюєш, а тому, що в тебе все не так, як в іншому світі. Бути може, навіть і крутіше, але по-іншому. І мені здається, що з книговиданням аналогічна історія. Але, на мій погляд, речі, які відбуваються у Великобританії й США в плані стратегії, однозначно варті уваги. Зовсім недавно я писала диплом для своєї останньої, сподіваюся, освіти. І для мене стало відкриттям, що книжковий ринок у вищезазначених країнах функціонує як телевізійний – використовуючи стратегію блокбастера. На телебаченні в середині 1990-х з’явився такий чоловік – Алан Хорн. Він придумав стратегію блокбастера. Хорн працював у Warner Bros., а тепер в Disney.

Суть цієї стратегії полягає в наступному: раніше кіностудії робили в рік сорок фільмів, дослідник проаналізував, що середньостатистичний американець ходить в кіно чотири з половиною рази в рік, і не має значення, скільки фільмів ти зробиш – 40 або 150 – споживач все одно буде ходити свої чотири з половиною рази в рік.

Якщо студія зробить менше фільмів, але вкладе в них більше ресурсів, то на рівні конкурентів вона може виграти, отримавши ті бажані відвідування. Так працює кінематограф і телебачення. У книжковому ринку відбувається те ж саме. Видавництва випускають багато книг, щоб мати нормальний обіг, але вони роблять ставку на два-три продукти, що дозволяють зібрати критичну масу читачів і прибутку. В кінці минулого року видавництво HarperCollins підписало угоду з автором, стендап-коміком, на півтора мільйони доларів за книжку. Чудово, що у них таке можливо. Думаю, це в півтора мільйони разів більше, ніж отримують автори в Україні. Підхід, коли ти береш одну книгу, вкладаєш в неї всі ресурси, робиш з неї маркетинговий інструмент для всього видавництва, мені дуже подобається. Так було з книжками про Гаррі Поттера, з «П’ятдесятьма відтінками сірого», з переосмисленою класикою – коли книжка стає подією.


За яким принципом ви відбираєте книги, які згодом будете видавати?


На 2017 рік ми відібрали 35 книг, які у нас вже знаходяться на різній стадії опрацювання. Можливо, щось ще з’явиться, це не кінцева цифра. Ми вирішили працювати в трьох напрямках: дитяча, художня і бізнес-література. При цьому художня література буде найменш представлена в нашому портфелі саме тому, що її дуже складно вибрати. На мій погляд, це суто питання смаку.

Я б, наприклад, не вибрала «П’ятдесят відтінків сірого», а те, чому віддала б перевагу, ніхто не читав би, крім мене і моїх десяти друзів. Напевно у великих видавництв є якісь алгоритми, принципи вибору художньої літератури. Ми їх для себе ще не намацали. Тому в цьому році у нас вийде всього шість романів, три з яких – абсолютні бестселери – книжки Фредріка Бекмана «Старий на ім’я Уве», «Моя бабуся просила передати, що їй шкода», «Брітт Марі». Мудрі, смішні книжки з відтінком смутку. І дуже красиві, акварельні. Зовсім скоро з’явиться роман Кента Харуфа «Наші душі вночі» – бестселер New York Times, що вийшов в кінці 2015 року, остання книга автора, яка викликала галас в західній пресі. Ми її прочитали та вже не могли не видати. Це дуже ніжна, прониклива історія про двох людей, які вірять, що любов понад усе. Роман з післясмаком. Він швидко читається, але залишається з тобою якимись світлими думками.

Screenshot_3

Фото: instagram/ @knygolove

Читати: Наші душі вночі. Уривок із новинки видавництва #книголав

Якщо говорити про художню літературу з більш важким емоційним змістом, то ми видаємо «Будинок, в якому …» Маріам Петросян – теж бестселер, перекладений на 30 мов. Такі книги обов’язково потрібно читати, тому що вони можуть щось змінити в людині.

Що стосується бізнес-літератури, то тут ми використовуємо кілька рейтингів, якщо книжка була вже видана за кордоном, дивимося, наскільки вона популярна серед читачів. Звичайно, вона повинна бути бестселером, наприклад, New York Times. Ми порівнювали оцінки книг на Amazon.com і Goodreads, ті, що були вже видані в Україні. В принципі, є певна кореляція. Скажімо так, успішні за кордоном книжки майже завжди успішні у нас. Але деякі, які отримали на Goodreads рейтинг «3», в Україні можуть продаватися великими тиражами. Вибираючи книгу, ми повинні розуміти, яку практичну користь вона принесе читачеві. Деякі видання розуміємо, що будуть популярні завдяки гучним іменам. Наприклад, у квітні вийде книга «В Pixar і назад» головного юриста студії Pixar, який разом зі Стівом Джобсом вдихнув в неї нове життя. Це можливість доторкнутися до історії успіху.

Долі

Фото: Катерина Молочко

І остання категорія – дитяча книга. Тут ми покладаємося на батьківську інтуїцію, подивимося, як вона спрацює. Якщо художню і бізнес-літературу ми відбираємо колегіально, то приблизно 85% дитячої пропоную я. У мене є своя фокус-група – мій син. Я бачу, до яких книжок, придбаних за кордоном, він тягнеться. Це і визначає рішення щодо придбання тих чи інших прав. Ми видамо в цьому році книжки з пазлами й наклейками, неймовірні атласи пригод, тварин, які будуть вдвічі дешевші за аналогічні видання, вироблені в Росії. Дитячих книжок у нас в цьому році вийде близько 12.

IMG_3553

Три книжки будуть винятково нашими. Ми продовжимо роботу з Олександром Авраменком, випустимо другу частину «100 експрес-уроків української». Готуємо поки секретний проект, про який ще не заявляли, але я вже можу натякнути – це книжка з дуже відомим дієтологом Наталією Самойленко, яка розповідає про те, як правильно харчуватися. Це прикладні поради, випробувані здебільшого на українських зірках шоу-бізнесу. Книжка не про обмеження, а про те, як налаштувати свій організм на правильне харчування. Я дуже чекаю на це видання, тому що книжка на дану тему необхідна, саме така – написана досвідченим фахівцем, але зрозумілою мовою. У наступному році ми плануємо вже 8 книг з відомими українськими авторами.

Читати: Олександр Авраменко: “Ми вивчаємо українську на прикладах текстів про iPhone7 та віршах Ліни Костенко”


Які українські видавництва ви вважаєте своїми конкурентами?


Ми не бачимо конкурентів, тому що вітчизняний книжковий ринок недорозвинений. У нас так багато потенційних читачів, у яких, у свою чергу, так багато часу, що, чим більше якісних книг ми всі будемо робити, тим більше отримаємо за фактом. Ми не боїмося конкурентів, ми тільки раді, що вони є. #книголав співпрацював з «Основами», «Нашим Форматом», Yakaboo.

Ми не ставимось один одному як до ворога, який відбирає у тебе шматок пирога. Навпаки, є компанії, які розуміють, що якщо ми всі разом будемо місити тісто, то пиріг вийде більшим і пишнішим.

Єдине, що мене бентежить, так це те, що є ряд видавництв, які давно існують, що прийшли ще з радянських часів, вони довго сиділи на держзамовленнях, відмивали гроші… В їхні завдання не входило створення якісної літератури для читача. Але найгірше, що вони до сих пір дотримуються цієї ж моделі роботи. У тому, що Україна є однією з країн Європи, в яких найменше читають, є і їхня провина. Все просто: якщо тобі в ресторані будуть весь час подавати несмачну їжу, ти перестанеш ходити в ресторан. Якщо ти заходиш в книжковий магазин і бачиш там книжки, надруковані на туалетному папері, умовно кажучи, з жахливою обкладинкою і перекладом через Google Translate, то, напевно, ти в якийсь момент зневіришся в книжках.

Нам складно говорити про конкуренцію ще й тому, що ми поки маленькі. Так, у нас було кілька успішних проектів, але, на мій погляд, тільки через рік ми зможемо сказати, що працюємо нарівні з іншими видавництвами. Є мрії, але не хочеться виглядати занадто самовпевненими.


Ви вже згадали про проблему з читанням в Україні. А чому канали не можуть приділити їй увагу й ефірний час? Чи можна появу видавництва, корені якого сягають в медіа-групу «1 + 1 Медіа», назвати компенсацією за те, що було не зроблено в цьому напрямку?


Ні. #книголав – це приватний проект. Просто так вийшло, що засновники видавництва працюють в «1 + 1 Медіа»: я, Олександр Ткаченко і ще один наш партнер – ми є єдиними власниками книжкового проекту. Це не проект «1 + 1 Медіа». Якщо #книголав може сподіватися на результат через півтора-два роки, то робота всередині холдингу повинна давати результат уже сьогодні. В рамках «1 + 1 Медіа» ми були б менш гнучкими… Але якщо вже зайшла мова про медіа-групу, то, з одного боку, відсутність інтересу до читання – це велика соціальна проблема, і, звичайно ж, будь-які медіа повинні підключатися до її вирішення.

Зі свого боку ми робимо промо-соціальні книжкові проекти («Війна очима ТСН», книги Руслана Сенічкіна). Але ми залишаємося бізнесом, який повинен показувати рейтинговий продукт. На жаль, з огляду на інтерес до читання, передачі про нього рейтинговими не будуть. Та й не хотілося б у держави забирати всі функції. У профільних міністерств і комітетів повинна бути культурна політика. І якби до нас прийшли їхні представники з проектом, назвемо його умовно «Укркнига», з бажанням його популяризувати й пропозицією співпраці, ні ми, ні одна інша медіа-група не відмовили б. Я впевнена. І такий формат був би набагато ефективнішим за той, що на державному рівні робиться для популяризації читання, якщо робиться, звичайно. Ми щороку підтримуємо «Книжковий Арсенал», «Форум видавців у Львові», запрошуємо письменників в ефіри. Але, на жаль, цього мало. Думаю, що до кінця року з іншими медіа-групами доведеться сідати й самим вигадувати програму з популяризації читання, якщо вдасться зняти який-небудь ролик, то звичайно ми будемо ставити його в ефір. Але тут ініціатива повинна виходити не від медіа-групи, а від держави. Ми – не панацея від усіх соціальних проблем в країні.


Спілкувалась Анастасія Герасимова

(Visited 598 times, 1 visits today)
Анастасія Герасимова
Анастасія Герасимова
Літературний оглядач, pr-менеджер Yakaboo.ua