Утретє я взяла до рук книжку зі словом “порно” на обкладинці. Досвід “Порногламуру” Ж.-М. Кюбільє і “Перламутрового порно” Ірени Карпи підказував, що про жодне порно усередині не йтиметься, а ховатися від зацікавлених поглядів у метро доведеться. Майже так і сталося.
У книжці “Saint porno” Богдана Логвиненка найбільш провокативними виявилися смішні мальовані форзаци книжки і наклейка, що книжка призначена для дорослих. Усе. Решта – це інтелігентна оповідь з уст жінки, яка в пошуках фінансової незалежності, а заразом і особистого самоствердження спробувала знятися у порнофільмах і досягла у цій справі успіху.
Як я розумію, ця жінка розповіла Логвиненку свою історію, а він її художньо переповів, що й утілилося в книжці. Історія вийшла пізнавальна й цікава. Ніколи не думала, що українські порнозірки – такі начитані люди, які люблять Андруховича :), допомагають Майдану, невпинно культурно розвиваються і чхати хотіли на всі стереотипи і осуд.
Книжка справила на мене непогане враження, хоча вважаю порно вкрай небезпечним глядацьким захопленням, що провокує в людей комплекс вини, самопоїдання і і ще деякі серйозні проблеми. Але є й інший підхід: take it easy. Так мислить головна героїня і розповідає не так про свій досвід зйомок у дорослому кіно, як про самопошук.
Її підхід до життя насправді дуже привабливий насамперед через чесність: вона пригодошукачка, яка відмовилася від важкого життя у занепадницькому місті і вирішила щось змінити. Вона вольова, розумна, практична і щира. Найголовніше, вона цілісна у своїх поглядах на життя, без подвійних стандартів. Принаймні, видається такою. Її очима світ порноіндустрії (принаймні, на Заході) – це цивілізоване середовище люб’язних людей, які просто ось так заробляють на гідне життя. Може, каже ця жінка, буває і по-іншому, але їй пощастило. Не все іде за своєю волею, ризик заразитися хворобами мінімальний, бо всі дуже стежать за своїм здоров’ям, при цьому ще й купу грошей заробляєш. А на додачу позбуваєшся багатьох комплексів, вчишся розуміти людей і, головне, приймаєш себе такою як є.
Насправді я спокійно поставилася до головної героїні, можливо, бо вона для мене насамперед цікавий персонаж, носій якоїсь ідеї. Усе-таки це книжка, історія, яку я, перегорнувши останню сторінку, забуду. Але, припускаю, що принагідно до порноіндустрії бувають і інші, значно сумніші історії. Та це вже інша тема.
Головна героїня багато розповідає про пострадянську безвихідь містечок, про індустрію фільмів для дорослих в Росії, Чехії, Угорщині, про ханжество багатьох чоловіків, про гендерну нерівність, про затурканість і стереотипність, про тяжке безпросвітне дитинство, а також дивним чином про силу волі, спробу вижити в недосконалому суспільстві і навіть, як я вже згадувала, про Майдан, російську, українську й “західну” ментальність. І зовсім небагато про те, як робляться фільми для дорослих, які головна героїня взагалі-то навіть дивитися не любить.
Головна ідея книжки – “не судіть, і не судимі будете”. Хоча переконана, що дітям і підліткам, а також їхнім батькам, справді краще не читати цієї книжки, бо тут два варіанти: або розуміти і навіть захоплюватися, або по-чорному засуджувати. Я б не хотіла, щоб моя дочка захоплювалася порнозіркою і думала, що удача завжди супроводжує таких ризикових людей. Так само краще не розворохоблювати свідомість справді набожних людей. Зате типові читачі типу мене із задоволенням прочитають “Saint porno” і поставляться до головної героїні приблизно так як до Саманти Джонс із серіалу “Секс і місто”. Цікавий персонаж, правда ж?
Тетяна Синьоок
Джерело: блог Читацький щоденник.
9 thoughts on “Українська Саманта Джонс”