Є книги, з якими варто занурюватись в оксамитовий сезон. «Гаряче молоко» Дебори Леві торік потрапила до шорт-листа Букерівської премії. Її не вдалось перевершити чорний, сатиричний і політичний The Sellout Пола Бітті, але саме вона з прекрасної шістки першою вийшла українською.
Африканська спека у помірному кліматі
Дебора Леві – титулована британська письменниця, поетка, режисерка і драматург. Народилась у Південно-Африканській республіці, її батько входив до Африканського національного конгресу, був науковцем.
Фото: deborah-levy.com
Коли Деборі виповнився 21, вона покинула мистецьку освіту, щоб писати п’єси. Перший її роман «Beautiful Mutants» — був опублікований у 1986 році. Невдовзі вийшов і другий — «Swallowing Geography»( 1993.). Третій «Billy and Girl» побачив світ у 1996 році. Та найуспішнішими є її твори «Swimming Home» (2011) та «Гаряче молоко» (2016), які потрапили до короткого списку Букерівської премії.
У доробку Дебори Леві – чимало оповідань. Вона видала збірку «Black Vodka» у 2013 році. До речі, “Stardust Nation” завдяки Анджею Клімовскі стало графічним романом.
Опіки від медуз і поцілунки у солоній воді
У критиці «Гаряче молоко» зображають історією про те, як молода жінка розкриває свою сексуальність і взагалі шукає місця в житті. Як на мене, це надто гучна заява. А книга – про маніпуляцію і комплекс жертви. Спробую аргументувати свою думку, не наспойлеривши.
У центрі сюжету молода британка Софія з грецьким прізвищем, яке українцеві не вимовити. Їй 25, живе у комірчині над кав’ярнею, де служить баристою і мріє про щось більше. Але усі поривання полинути десь далеко розбиваються об материну хворобу.
Читач зітхає і одразу вішає на дівчину ярлик невдахи: ні тобі роботи нормальної, ні житла, чоловіка з дітьми теж нема. Та що там казати, нема навіть кота!
Та Софія робить спробу звільнитись від ярма – вона везе матір до Іспанії, на оглядини до лікаря Гомеса – мало не чудотворця з узбережжя. І тут починається найцікавіше – хоча ні, книга просто так починається – зі спроби з’ясувати, яка ж недуга мучить постійно незадоволену Роуз. Хоча особисто мене більше зачепило інше – чому дипломований антрополог марнується на тимчасовій роботі.
Фокусник з білого шатра
Шарлатан чи чудотворець. Хто він? Як на мене, лікар Гомес – найцікавіший персонаж цього твору. Він – той, кого в інтернет-спільноті кличуть тролями. І лікування, яке він обирає для буркотливої матері, теж більше схоже на тролінг, ніж на справжні процедури.
Викинути таблетки, змусити більше рухатись, повернути самостійність. Все-таки лікар Гомес вірить у недугу менше, ніж наївна Софія.
Деякі наші болячки все-таки в голові. Я не про фантомні болі та інші психічні розлади (тільки прочитала «Чоловіка, який сплутав дружину з капелюхом» Олівера Сакса), а про хворобу як засіб привернення уваги, хворобу як помсту. Дивно, скільки всього можна вигадати, якщо більше нічим крити. Хоча, можливо, хвороба і була, бо ж, щоб розібратись у цьому, треба якусь медичну освіту.
Гарячі іспанці й Інгрід
Що мені найменше подобається у цьому романі – амурні метання Софії. Молода жінка, антрополог і кавовий спец раптом перетворюється на відчайдушну шукачку любові. Таке враження, що капосний Купідон геть продірявив її серце, настільки безладними стають ці спроби. Воно, звичайно, перейде у досвід, але для чого така інтенсивність?
Інгрід, яка з’являється, немов нізвідки і, зрештою, йде в нікуди. Як символ недосяжної мрії, яка тільки дражнить своєю присутністю.
А потім, як у кожному курортному романі, відпустка закінчується, шляхи розходяться, а закохані навіть не обмінюються контактами.
Книга, яку ми не готові читати
Що б там не казали про Україну, наше суспільство всуціль патріархальне. І мислимо ми все-таки трохи іншими категоріями, тому, думаю, «Гаряче молоко» тут ніколи не матиме тої популярності, яку отримало у Британії (звісно, огріхи перекладу теж не сприяють захопленню). Ми не готові читати книги від жінок для жінок про жінок у такому форматі. Для багатьох цей роман стане цікавим досвідом, але сподобається він тільки маленькому відсотку.
Раджу «Гаряче молоко» тим, хто не хоче проводжати літо і шукає нових вражень у літературі. Тим, хто прагне побачити «даму у біді», яка самостійно вибирається з купи проблем, які її обсіли. А ще тим, кому здається, що рідні ними маніпулюють, – для вас це стане прозрінням.
Читати також: Еліс Манро «Забагато щастя», Фенні Флег «Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка», Джоржина Говелл «Королева пустелі», Пола МакЛейн «Леді Африка. Жінка, яка підкорила небо».
12 thoughts on “Розпечений пісок, «Гаряче молоко» і океан”