KYIV TWILIGHT ZONE

Давненько зі мною такого не траплялося. Сів на станції Поштова площа, відкрив книгу, підняв через хвилину очі – я на своїй Голосіївській. Містика якась.

Я взагалі рідко втрачаю контроль над тим, що відбувається. Вийшов з метро, ​​- порив вітру, дивні крики птахів, безглузда пара: сивий чоловік у хорошому костюмі й при цьому вельми неохайного вигляду разом зі своєю супутницею, вогненною красунею в чорній вечірній сукні стоять нерухомо, втупившись у верхівку тополі. У вечірній сукні. На Голосієво. На верхівку тополі. Мовчки. Вони так і не рушили, поки залишалися в полі зору. Точно, містика.

Думаю, тут вся справа в книзі. «Лиса гора» Сергія Головачова, із зеленою обкладинкою, де лінії зрізу смарагду, який опинився при пильному розгляді супутниковим знімком, складаються в химерну пентаграму.

Якщо відкрити – в середині дуже непогана проза, така собі літературна екскурсія містичними місцями Києва. Цікава і як екскурсія, і як література, і як вправа для розширення свідомості. Не в сенсі наркотиків, а з тим же ефектом, для досягнення якого психологи рекомендують іноді дивитися трилери та фільми жахів – що підламують звичну картину світу, це добре для розвитку. До речі, перебиваю сам себе, не тільки для розвитку. Натовпи тих, хто народилися тут, так само як і не в Києві, бездумно топчуть мостові, іноді кидають недопалки й інші залишки життєдіяльності на землю, не замислюючись про те, що вона не така вже й безсила, щоб залишити їхні дії без відповіді. Усвідомлення ж характеру місця проживання робить життя значно повнішим. І безпечнішим.

Почитаю «Лису гору», мабуть, вдома – адже якщо книга ухитряється «тримати» мене і після того, як її закрили – значить, щось містичне в ній точно є. А вдома все ж спокійніше. Пам’ятаю схоже почуття, коли жив в готелі на Брокені, дивному місці, де видіння починаються, варто лише закрити очі, а іноді й без цієї умовності.

За жанром і матеріалом книга Головачова – те, чого якраз не вистачало, – наскрізь київський міський роман, в міру інформативний, в міру захопливий, що розгортається тут і зараз, на тих же вулицях, в тому ж місті, який ми вибрали з мільйонів населених пунктів планети для життя. Кожен із власної причини. Одна з них – те, що це дивне і сильне місце, місто з душею, з історією, з похованими в ньому історіями та легендами, які поволі впливають на всіх нас. Визнаємо ми це чи ні.

Відразу зізнаюся – Ладу Лузіну не читав (книг вона мені не дарувала, а я занадто гордий), можливо, варто було б розглядати «Лису гору» в контексті її містичних київських романів, але поки не судилося :).

Слідуючи за автором, ми бачимо десятки героїв, лінії доль яких переплітаються на київських стежках, з вельми зловісним передчуттями стежимо за сюжетом, час від часу відволікаючись на беззвучні овації автору за влучні неологізми (мені дуже сподобалося «затваривание», наприклад) або описи топологічних подробиць знайомих і незнайомих, або на бажання полізти в мережу і погортати фото описуваних місць, їх відсутність в книзі позбавляє її частки документалізму, який тільки б зіграв їй на руку.

«Лиса гора» – перший роман тетралогії, другий готується до видання в «САМІТ-КНИЗІ», до вересня вийде, займу чергу почитати. Вибачте, відволікся, якісь дивні звуки з першого поверху долинають. Щось там не так. Піду подивлюся.

Мітя Хопта

Купити книжку в Yakaboo.ua

(Visited 116 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com