Книга кладовища. П’ять книг Ніла Ґеймана вийдуть українською (уривок із першого видання)

Фото: littlegothichorrors.blogspot.com

«Видавнича група КМ-Букс» анонсує вихід першого повноцінного підліткового роману Ніла Ґеймана«Книга кладовища». Переклала з англійської Світлана Філатова. До кінця січня книжка має вийти з друку.  У лютому КМ-Букс обіцяє видати збірку короткої прози автора в українському перекладі “Обережно, тригери!”, в березні “Небудь-де” (Neverwhere), в квітні – “Зоряний пил”, і нарешті у травні легендарні “Американські боги”. 


Про «Книгу кладовища». Однієї жахливої ночі немовля дивом рятується від безжального вбивці. Малий виповзає з будинку і потрапляє на старе кладовище, де знаходить притулок на довгі роки.

Мешканці кладовища дають хлопчикові ім’я, виховують і опікуються ним. Тут він навчається, і потрапляє у вир неймовірних пригод, які допоможуть хлопцеві подорослішати і полюбити світ живих — небезпечний, хвилюючий та звабливий.


Ніл Ґейман — англійський письменник-фантаст, автор численних романів, графічних новел, коміксів та кіносценаріїв. Його найвідомішими роботами є романи «Зоряний пил», «Американські боги», «Кораліна» та «Книга кладовища». Ґейман — лауреат численних літературних нагород, таких як Премія Г’юґо, Премія Неб’юла та Премія Брема Стокера, медалей Ньюбері та Карнегі.

Він є першим письменником, якому вдалося завоювати премії Hugo Award for Best Novel та Locus Award for Best Fantasy Novel у номінаціях «найкращий роман», а також медаль John Newbery Medal за роман — «Книга кладовища».

Книга_кладовища_HB5_2

Уривок

 «Книга кладовища»

На вершечку пагорба туман рідшав. Півмісяць сяяв, безсумнівно, не так яскраво, як сонце, але його світла цілком вистачало, щоб роздивитися кладовище.

Погляньте.

Видко занедбану капличку для поховань — залізні двері на висячому замку, шпиль обвито плющем, а з ринви на даху росте маленьке деревце.

Видко надгробки, могили, склепи й меморіальні дошки. Подеколи можна вгледіти, як вилізе з нори й прослизне чи шмигне через доріжку заєць, польова миша чи ласка.

Якби ви були там тієї ночі, то роздивилися б усе це в місячному сяйві.

Та не побачили б ви пишної блідої пані, яка йшла повз головні ворота, а якби й побачили, то з наступним, уважнішим поглядом зрозуміли б, що це лише місячне світло, тінь і  туман. Але пишна бліда пані все-таки там була. Вона йшла доріжкою, яка вела крізь ділянку напівзруйнованих надгробків до головних воріт.

Ворота були замкнені. Їх завжди замикали о четвертій пополудні взимку й о дев’ятій вечора влітку. З одного боку кладовище огороджував залізний паркан, увінчаний шпилями, а  з іншого — високий цегляний мур. Відстань між ґратами воріт була незначною: дорослий чоловік крізь них не проліз би, дитину років десяти вони б теж зупинили…

— Овенсе! — покликала бліда жінка голосом, який міг би видатися шурхотом вітру серед високої трави.

— Овенсе! Йди-но поглянь!

Нахилившись, вона роздивлялася щось на землі, коли в місячному сяйві виринув клаптик тіні — і виявився сивим чоловіком на вигляд років сорока з  гаком. Він подивився на дружину, потім на те, на що дивилася вона, й почухав потилицю.

— Пані Овенс, — нарешті сказав він, бо за часів життя подружжя етикет був куди суворішим, ніж нині.

— Чи це те, що я думаю?

І  саме цієї миті той, кого він роздивлявся, схоже, помітив дружину пана Овенса, бо відкрив рота, з якого на землю випала гумова соска, й простягнув маленького пухкого кулачка, наче хотів ухопитися за блідий палець пані Овенс.

— Побий мене лиха година, — мовив пан Овенс.
— Та це ж немовля.
— Звісно, це немовля, — відповіла йому дружина.
— І постає питання, що з ним робити?

— Насмілюся зауважити, пані Овенс, що питання це неабиякої ваги, — мовив чоловік. — Але воно не до нас. Адже цей малюк, безсумнівно, живий, а тому не належить до нашого світу й не має до нас жодного стосунку.

— Ти диви, як він усміхається! — перебила пані Овенс. — У нього ж наймиліша усмішка на світі!

І прозорою рукою вона пригладила розкуйовджене біляве волоссячко малого. Хлопчик радісно засміявся.

Кладовищем промайнув холодний вітер, розганяючи туман на нижніх схилах пагорба (бо кладовище розкинулося всією його вершиною, доріжки звивалися пагорбом вгору, і вниз, і знову по колу). Почулося деренчання — хтось смикав і трусив головні ворота, гримів важким замком і ланцюгом, які замикали стару браму.

— Ну от, — сказав Овенс, — це батьки малюка, прийшли забрати його в родинне гніздечко. Облиш малого, — додав він, бо пані Овенс заходилася обіймати, пестити й гладити дитинча.

На що вона відказала:

— Той, коло воріт, геть не схожий на батька.

Чоловік у  темному пальті дав спокій головним воротам і  тепер оглядав маленьку бічну хвіртку. Її теж було замкнено: міська рада вжила заходів після кількох випадків вандалізму за останні роки.

— Нумо, пані Овенс. Поклади його. Отак, розумниця, — додав пан Овенс, а  тоді побачив привида й застиг з відкритим ротом, бо він так і не знайшовся, що ж сказати. Ви могли подумати (і мали б рацію), що пан Овенс не повинен був так реагувати на появу привида, зважаючи на те, що пан і пані Овенс самі впродовж кількох століть уже були мертві, і, з  урахуванням цього, все їхнє спілкування, чи то майже все, відбувалося з такими ж, як і вони. Але те, що він побачив різнилося від мешканців кладовища: тремтливе, невизначене щось мерехтливого сірого кольору (ніби картинка не налаштованого телеканалу) випромінювало жах і неприховану паніку, які виповнювали Овенсів, мов настрашені були вони самі. Три постаті, дві великі й одна менша, проте лише одна з них була чіткою, чимось більшим за обрис і мерехтіння. І вона кричала: «Мій малюк! Він хоче завдати шкоди моєму
малюкові!»


Читати: Загальний простір. Уривок з роману “Свій час” Яни Дубинянської

Читати: У Києві прочитають цикл лекцій про фантастичну літературу

Читати: Плаский світ Террі Пратчетта: як не заблукати і не звалитися за Край

Читати: Дайджест тижня: Пратчетт українською, перемоги та анонси на 2017 рік

(Visited 1 113 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com